Зміст
Вступ
1. Шкільна дезадаптація, відсутність навичок взаємодії з соціумом як передумови девіантної поведінки молодшого школяра
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
За останні десятиліття особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з адаптацією особистості в суспільстві. Науково-технічний прогрес вносить у життя людини значні соціальні зміни, які поряд з позитивними проявами, негативно впливають на емоції, волю, інтелект, розумову діяльність особистості в умовах зміни провідної діяльності.
Особливо гостро відчувають труднощі адаптаційного періоду діти на етапі переходу з дошкільної ланки освіти до початкової. Це пов’язано зі зміною соціального статусу дитини і включенням її у новий вид діяльності – навчання.
Освітнє середовище початкової школи характеризується розширенням соціальних контактів, збільшенням інтелектуального навантаження, зростанням самостійності і відповідальності молодшого школяра.
До середини першого класу більшість дітей долають труднощі адаптаційного періоду, але залишаються окремі діти, які продовжують відчувати труднощі у спілкуванні, невпевненість, демонструють агресивну поведінку, зниження пізнавальної активності, відсутність інтересу до навчання, погіршення здоров’я і загального самопочуття.
Для позначення різних варіантів неблагополуччя дітей у початковій школі вживається термін «дезадаптація», запозичений психологією з психіатрії. Поряд з явними проявами дезадаптації поширення набувають і ранні її ознаки, такі як, підвищена шкільна тривожність, конфліктність самооцінки, зниження навчальної мотивації на фоні позитивної загальної успішності і дисциплінованості, які у зв’язку з прихованістю ознак не привертають увагу з боку педагогів і психологів.
1. Шкільна дезадаптація, відсутність навичок взаємодії з соціумом як передумови девіантної поведінки молодшого школяра
Для дитини етап переходу із дошкільної ланки навчання до початкової школи супроводжується стресом і цей період більшість психологів вважають кризовим, адже у такий перехідний період у дитини змінюється соціальне оточення, виникають нові умови навчання й виховання, які висувають нові вимоги до інтелектуального та особистісного розвитку, що загалом створює специфічні проблеми для дитини.
Такий період розвитку дитини потребує особливої уваги з боку батьків, педагогів, психологів та лікарів. Якщо навколишнє середовище ставить перед особистістю молодшого школяра певні вимоги, яких йому важко досягти, то виникає загроза дезадаптції.
Сучасна українська дослідниця Г.М. Шкільова поняття «дезадаптація» визначає як формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень у поведінці, конфліктних стосунків, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, дисгармонійного розвитку особистості.
У своєму дослідженні С.А. Кочергова дійшла висновку, що причиною дезадаптації молодших школярів виступає неадекватність батьківської позиції, що в окремих випадках означає неприйняття особистості дитини, коли батьки не бачать у дитини позитивних рис.
З цією метою дослідниця розробила психокорекційну програму, спрямовану на відновлення гармонії дитячо-дорослої спільності та подолання шкільної дезадаптації молодших школярів.
Психокорекційна програма включала поетапно побудовану індивідуальну і групову психологічну роботу з батьками і дітьми. Процес психокорекції здійснювався у 3 етапи:
- орієнтувальний (2-3 заняття);
- реконструктивний (6-7 занять);
- закріпляючий (2-3 заняття).
Метою першого етапу встановлено: послаблення психічного навантаження і почуття дискомфорту; осмислення мотивів звернення за психологічною допомогою; активізація самостійної роботи батьків; встановлення довірливого контакту психолога з дитиною і батьками. На другому етапі створено умови для усунення порушень особистісного розвитку дитини. Метою третього етапу було встановлення підтримки нових сімейних відносин, яких вдалося досягти в процесі експерименту.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!


Відгуки
Відгуків немає, поки що.