Реферат “Українська мова на карті світу”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Поширення української мови на карті світу

ІІ. Місце української мови серед мов світу

ІІІ. Вплив української мови на інші культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Кожна мова властива певному народу. Іноді, рідне слово зустрічається зовсім не на природному для нього середовищі. Після цього логічно постають питання: як таке можливо, чому не пройшла асиміляція і де ще можливо знайти близький до душі говір.

З плином часу деякі нації добровільно або вимушено були розселені по всьому світу. Українці також не є виключенням. Саме тому, батьківську мову можна почути у багатьох країнах південної та північної Америки, західної Європи, Скандинавії, Балтії та всієї Азії. Цікаво, що українську мову можна почути навіть в Африці. Для такого демографічного явища має бути, хоча б якесь пояснення, і воно існує.

Проте для того, щоб розібратися в питанні потрібно поринути в непросту історію. В кінці XIX століття розпочалась перша велика хвиля української еміграції. Цеб ув масовий трудовий переїзд в пошуках грошей та кращого життя. Аграрна перенаселеність та утиски українців з боку тогочасної російської та Австро-угорської імперій мали прямий вплив на радикальні рішення народу.

Національний гніт, економічні, соціальні та політичні перепони змусили покинути власну країну та поїхати до Канади, російського сибіру, Аргентини, Австралії, Нової Зеландії та на Гавайські острови. Надзвичайно вражає статистика виїзду зі Східної Галичини. У 1891-1901 роках з цієї місцевості виїхало понад 225 тисяч осіб у країни північної Америки. Загалом на початку XX століття нараховувалось понад 302 тисяч українських емігрантів.

Мета даного дослідження полягає у вивченні питання поширення української мови на карті світу.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз методичної бази та наукової літератури з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (трьох пунктів), висновків, списку використаних джерел.

 

І. Поширення української мови на карті світу

 

Українська мова – одна з найдавніших збережених слов’янських мов. У різний час лінгвісти висували різні гіпотези про походження української мови. Наразі в науковому співтоваристві визнано таку гіпотезу: українська мова безпосередньо відокремилася від слов’янської прамови; В процесі поширення української мови мали місце еміграційні етапи, які можемо поділити на етапи (рис. 1).

Рис. 1 Періоди еміграції українців-носіїв мови

 

Функціонування та поширення української мови за межами нашої держави в різних країнах на всіх континентах тісно пов’язане з кількістю представників української діаспори. Століття безгромадянства, соціального і державного гноблення та інші проблеми розкидали українців по всьому світу. За офіційними даними, у світі проживає близько 47 мільйонів українців. З них 37,2 мільйона – в Україні, понад 5 мільйонів – у США, Австралії та Західній Європі, і ще 7 мільйонів – у країнах, які колись були частиною Радянського Союзу. З них 4,4 мільйона живуть в російській федерації, близько 1 мільйона в Казахстані, 620 000 в Молдові, 300 000 в Білорусі, 200 000 в країнах Балтії і 100 000 в Узбекистані і Киргизстані [1].

Деякі регіони населені виключно українцями. До них належать Берестіщина і Кубань у Білорусі та Зелений Клин у росії. У Польщі українці є корінною етнічною групою. Бойківщина, Лемківщина, Підряша, Холмщина і Назіанна – землі, які з незапам’ятних часів були частиною Галичини – Волинського князівства. Однак ненависна для України операція «Вісла» 1944-1945 років призвела до переселення близько 800 000 українців з Польщі в Україну, в той час як інші приїхали з різних місць, щоб переселитися в Померанію і західні землі, раніше населені німцями. Сьогодні в Польщі проживає близько 300 000-350 000 українців. Щоб уникнути дискримінації, українці були змушені приховувати свою національність, утримуватися від спілкування рідною мовою. У 1956 р. було дозволено видавати українську газету Наше слово [4].

У 1970 році лише 5% українських дітей у Польщі мали можливість навчатися рідною мовою. У Легниці є школа української мови, а в Бартоштіці – педагогічне училище для підготовки вчителів української мови. На літературному факультеті Варшавського університету була створена кафедра української літератури. Серед українців у Польщі є видатні вчені та викладачі. Близько 100 000 українців живуть у 30 селах навколо міста Пряшева в Словаччині. Історично область є продовженням Закарпаття. У місті Свідник діє український факультет Пряшевського університету, видається українська газета, працюють український музей і театр. В останні роки ідея русінізму, яка проповідується офіційним урядом, завдала серйозної шкоди українській культурі тут. Корінні українці живуть на румунських територіях південної Буковини, Мараморосі та Добруджі, а в кількох селах Банату є українські поселенці. У Бухаресті проживає значна кількість українських інтелектуалів. 1946 року, за офіційними даними, в Румунії проживало близько 1 мільйона українців [3].

 

ІІІ. Вплив української мови на інші культури

 

Українська мова багато разів оголошувалася недієздатною в історії країни. Однак вона зберіглася не тільки завдяки своїй формі, але і завдяки своїй національній присутності. Більшість експертів вважають, що навіть на сучасному етапі розвитку України в умовах глобалізації найбільш важливий вплив на психіку, свідомість і культуру народу робить саму мову з її характерними образами, символами і поведінковими установками.

Феномен спадкоємності поколінь і традицій, який продовжує залишатися мірилом морального, духовного, естетичного та розумового розвитку як окремих людей, так і суспільств і народів “мова служить основою для формування та утвердження такого світогляду, політичною та ідеологічною системою координат, що дозволяє не тільки внутрішнє спілкування, а й пізнання універсальною і загальнолюдською. Саме наявність мови, що найповніше виявляється в соціальній виразності індивіда, етносу в цілому як складової частини народу, пом’якшує жорсткі й невідворотні глобалізаційні тенденції, які переконливо підтверджують, що відродження етнічної самосвідомості в сучасних умовах йде паралельно процесу асиміляції. Адже загальнолюдське не існує за межами нації, яка, залучаючи людину до людства, акумулює його досвід у своїй специфічній практиці.

Отже, є всі підстави стверджувати, що загальнолюдське перебуває всередині нації, всередині тієї соціокультурної діяльності, котра може набувати універсального значення без втрати своєї національної ідентифікації. І запобігає зазначеній втраті передусім мова, мовна свідомість народу, яка, будучи формою самовираження народу, його цивілізаційного увиразнення, самим фактором свого існування неспростовно доводить, що при всьому посиленні глобальної взаємозалежності людської спільноти світ був, є і буде багатоманітним, а існування безлічі людей на планеті (як за попередніх часів) залишатиметься нерозривно пов’язаним із поняттями національної культури і чітких національних орієнтирів у всіх сферах життя.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!