Реферат “Українських національний рух в Галичині початку ХХ ст.: основні цілі та здобутки”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. «Українських національний рух в Галичині початку ХХ ст.: основні цілі та здобутки 

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Велика кількість робіт у різних формах присвячена розвитку українського національного руху, але більшість авторів віддають перевагу дослідженню певного історичного регіону – Східній Галичині, Буковині, Закарпаттю чи Наддніпрянщині, або Півдню України. Український рух у Галичині на початку ХХ століття досяг таких очевидних результатів, що не звернути на це уваги було неможливо. На становищі пригноблених і безправних селянських мас виросла українська нація, що усвідомлює свої політичні інтереси. Це повністю змінило баланс сил між поляками та українцями в Галичині.

Хоча польська еліта продовжує зберігати монополію на владу в країні, українці більш згуртовані і свідомі, ніж поляки. Ця зміна в розташуванні військ явно не сприяла полякам. Маючи такі вагомі аргументи на підтримку, українські лідери почали боротьбу за завоювання нових політичних прав для українців.

Ця боротьба приймала безліч форм: виборчі кампанії, демонстрації, конфлікти з поліцією, судові розгляди, парламентська діяльність, закулісні переговори, вбивства і т. д. Політична боротьба поєднується з соціальними виступами галісійських фермерів і робітників. Водночас українці продовжують наполегливо працювати для побудови національного життя: продовжують розвиватися освітні, соціально-культурні, наукові установи, кооперативи та інші.

 

І. «Українських національний рух в Галичині початку ХХ ст.: основні цілі та здобутки

 

Політична мобілізація галиційських селян стала великим досягненням українського національного руху. За два десятиліття до війни українська нація, яка усвідомлювала свої політичні інтереси, виросла в становищі пригноблених і безправних селянських мас. Це повністю змінило загальний баланс сил двох основних етнічних груп в Галичині: якщо польська еліта продовжить зберігати свою політичну монополію в регіоні і продовжить домінувати над українськими фермерами, то українські фермери значно перевищувало польських фермерів з точки зору організації та національної самосвідомості. Українцям довелося здобути всі перемоги у впертій боротьбі з польським урядом і польськими політичними силами краю.

На початку ХХ століття відносини між Україною та Польщею продемонстрували гострий конфліктний характер, тобто характер неоголошеної війни. Найбільш очевидними проявами були замах на Івана Франка в 1897 році, кривава розправа над українськими виборцями і галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році.

Політична боротьба розгортається навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи з метою збільшення представництва українців у галицькому сеймі. У лютому 1914 року, завдяки активним діям митрополита Андрея Шептицького, Польща та Україна досягли компромісу. Згідно з компромісом, українці отримають третину місць у галицькому соймі і матимуть повне представництво в різних соймових комісіях. Польсько-український компроміс значно підірвав монополію поляків на владу, головним чином у сфері освіти і культури. Поляки пообіцяли не перешкоджати створенню українського університету у Львові.

У березні 1913 року було створено військове товариство «Січові стрільці». До початку Першої світової війни існувало близько ста таких об’єднань. «Січі» проводили культурно-просвітницьку роботу. Зокрема, вони брали участь у шевченківських ювілеях. За їх ініціативою, пам’ятники Т. Шевченку відкриті в Вовчинці, Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та інших містах і селах Галичини. Вони також використовували 100-річчя Кобзаря в політичних цілях.

28 червня 1914 року спортивно-військова «Січ» провела багатотисячні збори. Їх гаслом було звільнення Галичини та Наддніпрянської України від іноземного гніту і створення на цій основі єдиної і незалежної України. Війна і національні змагання стали великим випробуванням для українського народу. Західноукраїнська Народна Республіка перейняла кращі традиції національної єдності та організованості, які були характерні для українського руху в Галичині до війни.

Національний рух на наддніпрянській Україні. Наприкінці ХІХ століття політизація національних рухів відбулася і на східноукраїнських землях. З’явилися деякі політичні кола і перші політичні партії. У 1897 році на нелегальному з’їзді представників усіх українських громад у Києві була створена Українська безпартійна загальна організація, яка була очолювана Володимиром Антоновичем і Олександром Конинським.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!