Реферат “Вікові особливості підліткового та юнацького віку в освітній роботі психолога”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Вікові особливості підліткового та юнацького віку

ІІ. Психологічні труднощі підліткового віку

ІІІ. Шкільна дезадаптація у підлітковому віці

IV. Девіантна поведінка підлітків у контексті діяльності практичного психолога

V. Психологічні труднощі юнацького віку. Роль психолога у професійному самовизначенні старшокласників

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Вікові особливості підліткового та юнацького віку є предметом глибокого вивчення та розуміння для психологів, які займаються освітньою роботою. Саме на цьому етапі розвитку особистості формуються ключові аспекти ідентичності, соціальної адаптації та академічного успіху. У цьому контексті роль психолога стає критичною, оскільки він має розрізнювати та враховувати специфіку кожного вікового етапу для найефективнішого впливу на формування особистості підлітка та юнака.

Підлітковий період визначається не лише фізіологічними та біологічними змінами, але й поступовим виходом на новий рівень соціальної та психічної зрілості. Психолог повинен враховувати такі аспекти, як ідентифікація, самооцінка, конфлікти з батьками, та формування стосунків з однолітками. Індивідуальний підхід та підтримка підлітка в цьому періоді може суттєво вплинути на його майбутній розвиток.

У юнацькому віці виникають нові завдання та виклики, пов’язані з вибором професійного шляху, формуванням цінностей та самостійністю. Психолог, працюючи з юнаками, повинен збагачувати їх пізнавальний досвід, сприяти самореалізації та розвитку критичного мислення. Розуміння індивідуальних різниць та потреб кожного юнака є ключовим для створення ефективних стратегій освітньої підтримки.

У вітчизняній психології основи розуміння закономірностей розвитку в підлітковий вік закладені в роботах Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгунової, Л.І. Божович, Д.І. Фельдштейна, Г.А. Цукерман та ін. Часто весь підлітковий період трактують як кризовий, як період нормальної патології, підкреслюючи його бурхливий перебіг, складність і для самого підлітка і для спілкування з ним дорослих.

Мета дослідження полягає в глибокому аналізі та систематизації вікових особливостей підліткового та юнацького віку з погляду освітньої роботи психолога.

 

І. Вікові особливості підліткового та юнацького віку

 

Перед входженням у підлітковий вік дитина досягає важливих успіхів у розвитку когнітивної, емоційно-вольової сфер і формуванні самосвідомості. У неї вже сформовано досить диференційований образ «Я», хоча він ще не повністю узгоджений, і виник на основі внутрішнього усвідомлення думок важливих інших, власних спостережень і порівнянь з оточуючими.

Зазвичай, молодший підліток вже формує свої уподобання та усвідомлює ідеальний образ «Я», що служить основою для розвитку потреби у самовдосконаленні у майбутньому. Ці вікові тенденції призводять до пробудження інтересу підлітка до власної особистості. Внутрішнє спостереження, порівняння з іншими та планування майбутнього спонукають його до усвідомлення власних особливостей, розуміння ресурсів і дефіцитів, і, врешті-решт, бажання вдосконалити як окремі риси характеру, так і свою особистість в цілому.

Сильною мотивацією для дій підлітка є прагнення виявити себе серед однолітків. При цьому, їхні прояви можуть бути різними: деякі обирають негативний, навіть девіантний спосіб самоствердження, тоді як інші обирають позитивний шлях через саморозвиток і самовдосконалення. Конструктивні методи вирішення вікових проблем спрямовані на активне перетворення ситуації, що призводить до відчуття росту власного потенціалу.

Підлітки, які обирають конструктивний шлях для подолання труднощів через саморозвиток і самовдосконалення, легше переживають всі виклики, пов’язані з особливостями свого віку [2]. Серед ключових аспектів підліткового віку, що впливають на активізацію самовдосконалення, виділяються: відчуття дорослості як особистого готовності бути повноправним учасником групи; зміни в моральних нормах та цінностях; зростання соціальної активності; прагнення до самостійності та незалежності; критичне мислення та чутливість до оцінок з боку дорослих.

Отже, розвиток самосвідомості та наявність суттєвих протиріч у її складових, таких як образ Я, самооцінка та актуалізація потреби у самоствердженні, становлять ключові фактори самовдосконалення підлітка. У юнацькому віці розширюється спектр соціальних ролей особистості, що водночас підвищує її суб’єктність та свідомість про себе як творця власного життя. Зростають вимоги до індивідуально-психологічних характеристик, що стимулює процес їх оптимізації через самовдосконалення.

Ключовими факторами самовдосконалення в юнацькому віці є осмислення та переосмислення власної ролі та значущості в соціальних відносинах, пошук сенсу життя, формування ідентичності та визначення перспектив подальшого розвитку власного «Я», а також орієнтація на особистісне і професійне самовизначення [1; 2]. У юнацькому віці значущим імпульсом для самовдосконалення є необхідність здійснення професійного самовизначення особистості. Вибір професії, як важливий аспект самовизначення, змушує молодь оцінювати свої внутрішні ресурси та особливості з погляду майбутньої професійної діяльності.

Отже, професійне самовизначення юнака, що базується на врахуванні власних здібностей, прагнень та потреб, і супроводжується чітким усвідомленням того, що йому необхідно для досягнення успішної професійної реалізації, стає стимулом для самовдосконалення. Тому період юнацтва визначається як найбільш плідний для особистісного росту, оскільки усвідомлення важливості вибору професії взаємодіє з усвідомленням того, що майбутнє сильно залежить від внутрішньої позиції та активності самої особистості [2].

 

ІV. Девіантна поведінка підлітків у контексті діяльності практичного психолога

 

У сучасних дослідах, питання щодо «важких» підлітків стоїть на передовому плані. Зазвичай, основним критерієм для визначення дітей як «важких» є наявність у них поведінки, що відхиляється від соціально прийнятих норм. Для характеристики такої відхильної поведінки застосовується термін «девіантна поведінка». За визначенням В. Манова-Томова, девіантна поведінка означає відхилення від соціально прийнятих норм і шаблонів поведінки, включаючи різні порушення – від алкоголізації до спроб суїциду [6].

Э.В. Змановська та В.Ю. Рибніков визначають таку класифікацію видів девіантної поведінки:

1. агресивна поведінка;
2. аддиктивна поведінка;
3. групові девіації;
4. делінквеннтна поведінка;
5. суїцидальна поведінка.

Агресивна поведінка включає:

1) ворожу установку – сприйняття особистістю реальної або уявної загрози з боку ситуації або інших людей;

2) агресивні емоції – гнів, образа, ненависть;

3) агресивні дії і насилля.

Делінквентна поведінка включає в себе дії конкретної особи, які відхиляються від прийнятих в певному суспільстві норм та діючих законів. Це форма поведінки, яка загрожує благополуччю інших людей та може підпадати під статті кримінального кодексу країни.

Аддиктивну поведінку часто характеризують як залежність від когось чи від чогось, і виділяють такі форми залежної поведінки:

1. хімічна залежність (куріння, вживання психоактивних речовин);
2. нехімічна залежність (азартні ігри, комп’ютерна залежність, інтернет-залежність);
3. харчові аддикції (переїдання, відмова від їжі);
4. сексуальні аддикції (ексгібіціонізм, садомазохізм тощо);
5. релігійна деструктивна поведінка (релігійний фанатизм).

Суїцидальна поведінка включає дії, спрямовані на позбавлення себе життя. В рамках суїцидальної поведінки виділяють суїцидні дії та суїцидні наміри, що включають думки, почуття, висловлювання та натяки. До групових девіацій відносять деструктивні релігійні культи та тероризм. Культ передбачає поклоніння чому-небудь, і в науковій літературі розрізняють різні типи культів, такі як релігійні або духовні, комерційні, політичні та інші [7].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!