Стаття ” Дитячий фолькльор як складова частина етнопедагогіки “

Анотація. Українська народна музична творчiсть має величезний виховний потенціал. Традиційний дитячий фольклор вiками виконував роль своєрідноï школи, що поряд з іншими факторами формувала естетичні смаки, розвивала музичнi здiбностi пiдростаючого покоління. Дитячий фольклор існував як суттєва частина загальнонаціональноï народної пісенності.

У статті розглядається вплив народноï творчості на естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку. Наголошується на важливій ролі використання дитячого фольклору в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти.

Ключові слова: дитячий фольклор, українська народна пісня, народознавство, молодший шкiльни вік, естетичне виховання

Anotation. Ukrainian folk music has a huge educational potential. For centuries, traditional children’s folklore has served as a kind of school that, along with other factors, formed aesthetic tastes and developed the musical abilities of the younger generation. Children’s folklore existed as an essential part of national folk songs.

The article considers the influence of folk art on the aesthetic education of children of primary school age. Emphasis is placed on the important role of the use of children’s folklore in the educational process of general secondary education.

Key words: children’s folklore, Ukrainian folk song, ethnography, primary school age, aesthetic education

 

Постановка проблеми. У час зміни ідеалів, коли відбувається стрімка переоцінка духовних і культурних цінностей, найменш стійкою стає моральна життєва основа у зростаючого покоління. Тому сьогодні особливо гостро постає проблема виховання естетичної культури особистості дитини.

Художньо-естетичне виховання неможливе поза освоєнням системи цінностей, що існують або розвиваються y суспільстві. Оскільки естетичне виховання здійснюється за допомогою мистецтва, його зміст повинен охоплювати вивчення й прилучення учнів до різних видів і жанрів музичного мистецтва, адже жоден засіб виховання не дiє на молодшого школяра так сильно, як українська народна пісня.

Серед розмаїття проблем, які стоять перед українською державою, – проблема національного виховання визначальним чинником якого є успадкування молодим поколінням багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та дослідження етнопедагогічного значення українського дитячого фольклору.

Виклад основного матеріалу. Дитячий фольклор – частина фольклору, жанр, що інтуїтивно заснований на фізичних та психічних особливостях дітей різного віку (немовлят, дітей і підлітків).

Народна педагогіка – стародавнє, складне родинне явище. Вона завжди брала до уваги «потужну і все мінливу» роль слова у формуванні індивідуальності.

Історія фольклору сягає корінням глибокої давнини. Його зародження пов’язане з потребою людей зрозуміти навколишній природний світ і своє місце в нім. Дитячий фольклор зберігає сліди світоглядів різних епох та виражає тенденції нашого часу.

Завдяки фольклору дитина легше знайомиться зі світом, відчуває красу природи, засвоює уявлення людей про красу, мораль та звичаї. Іншими словами, поряд з естетичним задоволенням, діти вбирають те, що називається духовною спадщиною народу. Відбувається формування повноцінної особистості [1].

Народне етнічне виховання, безсумнівно, визначило програму психічного розвитку дітей. Скільки дитячих казок, загадок і розмовних виразів в усній народній творчості? Усі вони переслідували педагогічні цілі, однією з яких був духовний розвиток дитини. Якщо система народної освіти не приділяє уваги інтелектуальному розвитку підростаючого покоління, то навряд чи з народу вийде багато оригінальних вчених, винахідників, художників і письменників.

Дитячий фольклор настільки різноманітний, винахідливий, що вимагає окремої теми. Це колискові, іграшки, ігрові пісні, байки, заклики, розповіді, розмовні вирази, казки, загадки і гумористичні пісні. А для немовлят і дітей до трьох років колискові пісні та іграшки виконують дорослі.

Колиска дитини дуже важлива в перші роки її виховання. Українська сімейна колиска мала символічне значення, її не викидали, навіть якщо вдома не було дітей. У більшості випадків колиску переносили на горище для збереження сімейних цінностей.

Колиска була зроблена з «співучого дерева» (клен, ясен, калина), тому діти виростали сильні, красиві та талановиті. Люди давно зрозуміли, що пісні матері мають велику магічну силу, адже вони заспокоюють, дарують позитивні емоції і захищають від хвороб, нещасть і страхів.

Колискових пісень співали народженяткам та немовлятам із перших днів їхньої появи на світ. Колискові пісні призначені тільки для одного слухача — дитини і виконуються одним співаком — матір’ю (іноді бабусею чи іншою близькою людиною).

Як правило, дитина залишалася з матір’ю два дні після народження, а на третій день обряду її клали в колиску. Найстаріший звичай – класти першою у колиску кішку (а іноді і першою у новий дім). Вважалося, що кішка може дати дитині спокійний характер і принести солодкий сон. Потім кішку відпускали, а дитину клали в колиску і співали колискову [2].

Назва колискова пісня не є народною, — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо.

Кіт — один із найпопулярніших персонажів колискових пісень, який є і м’якеньким другом і вредним розбишакою, що заважає спати: “Ой ти, коте, не гуди, спить дитина, не буди” або “Цить, дитино, цить, не плач, принесе киця калач. Вже недалечко на мостику, несе калач на хвостику”.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!