Стаття “Емоційне вигорання працівників служб екстреної медичної допомоги”

Анотація. Проаналізовано сутність та вплив синдрому емоційного вигорання на працівників служб екстреної медичної допомоги. Наведено інформацію про основні причини виникнення у персоналу синдрому емоційного вигорання. Виокремлено основні підходи до виділення стадій перебігу емоційного вигорання. Окрім цього, надано рекомендації щодо подолання емоційного вигорання у працівників екстреної медичної допомоги та запобігання його виникненню, а також описано методи профілактики та заходи для ліквідації синдрому емоційного вигорання. У статті проведено опитування працівників Центральної станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (ЦСЕШМД) у місті Суми. В опитуванні брали участь 66 медичних працівника із них сорок чотири жінки та двадцять два чоловіки віком від 18 до 55 років.

Ключові слова: синдром емоційного вигорання, професійна діяльність, психосоматичні розлади, особистісні фактори, професійний стаж, виснаження, деперсоналізація.

Постановка проблеми. Одна з найбільш шляхетних та гуманних професій – медичний працівник – вимагає від тих, хто вирішив присвятити їй життя, повної віддачі. Медичні працівники, як супергерої постійно перебувають на варті людського здоров’я та благополуччя. Завжди є хтось, хто потребує допомоги, чиє життя залежить від професійної діяльності медичних працівників.

Не дивно, що носити цей плащ супергероя зазвичай стає надто виснажливо. «Синдром емоційного вигорання» – як медичний термін вперше вжив американський психолог Х. Фрунденберг у 1974 році . Він описує це не тільки як фізичне виснаження а й психоемоційне, в поєднання з відчуттям власної непотрібності.

Мета статті полягає у дослідженні причин та рівня емоційного вигорання серед медичних працівників Центральної станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у місті Суми. Підвищення рівня обізнаності з приводу методів вирішення проблеми емоційного вигорання, як медичних працівників центру так і керівництва.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Цю проблематику широко досліджували, як зарубіжні так і вітчизняні психологи, а саме: М. Буриш, Г. Діон, К. Маслач, С. Джексон, Г. Сельє, В. Бойко, Н. Водоп’янова, Г. Ложкін, Н. Левицька, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, В. Орел, Т. Форманюк, С. Максименко.

Виклад основного матеріалу. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала, що проблема вигорання медичних працівників потребує особливої уваги. Згідно з визначенням ВООЗ «синдром вигорання» – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується, зниженням продуктивності в роботі та хронічною втомою, безсонням підвищеною схильністю до соматичних захворювань, також вживанням алкоголю та інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що в подальшому призводить до фізичної залежності (у більшості випадків), суїцидальної поведінки. Цей синдром розцінюється, як стрес у відповідь на безжалісні виробничі вимоги, емоційне перенавантаження через надмірну відданість людини своїй роботі, зневагою до особистого життя та відпочинку, надскладні умови праці [2, с. 8].

Відомий вислів: «Світячи іншим, згораю сам», належить голландському лікарю XVII століття Ніколасу ван Тульпу, який запропонував зробити його девізом медичних працівників, а символ – палаючу свічку.

Проблема емоційного вигорання медичних працівників актуальна в усьому світі. Медики, які вчителі та психологи належать до професії типу «людина – людина», котрі є особливо вразливими до вигорання. За даними дослідження МОЗ України вигоранню піддаються від 25 %- 75 %. Безперечно ці цифри вражають [1].

Причинами професійного вигорання є такі:

• емпатія – співпереживання емоційним станом пацієнта;
• напружені відносини в колективі, з керівництвом;
• недостатнє матеріальне заохочення медичного працівника;
• надмірна завантаженість лікаря;
• несприятливі умови роботи;
• невідповідність між бажаним і наданим рівнями відповідальності;
• неможливість особистого розвитку.

Фізичні симптоми професійного вигорання: постійна втома, головний біль, фізичне виснаження, розсіяна увага, зниження реакції, сонливість, безсоння, зміна ваги. Це може мати дуже небезпечні наслідки, адже  медичний працівник завжди повинен мати швидку реакцію і ясний розум щоб не нашкодити пацієнту.

Психологічні симптоми професійного вигорання: апатія, депресія, дратівливість, песимізм, нервові зриви, почуття тривоги, страх не впоратися зі своїми обов’язками [4, с. 40].

Для того щоб не допустити вигорання, потрібно дотримуватися деяких правил, а саме:

• тверезо оцінювати свої можливості;
• самовдосконалюватися. Постійно відвідувати конференції, семінари, майстер-класи. Почуття сидіння на одному місці і зупинка в розвитку призводить до депресії  і є причиною вигорання;
• мати хобі та активно відпочивати в неробочий час. Це найкраще відволікає від думок про роботу. Не тільки медичні працівники і, але і будь-яка людина швидко вигорає емоційно, якщо не тільки в робочий час, але і на вихідних думає про роботу;
• піклуватися про своє здоров’я, дотримуватися режиму харчування і сну;
• вести активне соціальне життя;
• спілкуватися з людьми, що не мають відношення до медицини (тобто не обмежувати коло спілкування колегами);
• не гнатися за успіхом або перемогою. Виконувати свої обов’язки необхідно якісно і відповідально, але спокійно і розмірено, адже нервове виконання призводить до психічної напруженості;
• мати повноцінне особисте життя. Розлади в сім’ї, особистих відносинах неодмінно вплинуть на роботу.

Постійне спілкування з пацієнтами та їх родичами, перебування в колі складних людських проблем, негативних емоцій, страху, відчуття відповідальності за людське життя та одужання пацієнтів, вимоги до високої компетентності, постійного вдосконалення професійних навичок та знань – і це далеко не весь перелік причин через які працівники сфери охорони здоров’я вразливі до емоційного вигорання [5].

А в Україні проблема емоційного вигорання на даний час стоїть особливо гостро через невідповідну оплату праці, надскладні умови праці ( епідемія COVID-19, збройну агресію росії). Дає надію, що МОЗ цілком усвідомлює проблему, говорить про неї вголос, і робить кроки для її вирішення. Оскільки останні роки активно реформується система охорони здоров’я. покращуються умови праці, частково забезпечується гідна заробітна плата.

Також збільшується кількість досліджень з даного питання, що свідчить про надзвичайну актуальність питання його діагностики та терапії. Адже основною проблемою є не те, що працівник вигорає, оскільки це є природний процес. Основна проблема заключається в тому, що він не вміє це вчасно помічати. Оскільки процес емоційного вигорання починається ще у студентські роки, та посилюється під час професійної діяльності.

Особисто для мене проблема емоційного вигорання дуже близька. Оскільки я п’ятий рік працюю в сфері екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у місті Суми. І сама зіткнулася з даною проблемою. Але завдяки підтримці колег, родини ,постійного удосконалення своїх професійних знань та навичок ситуація виправилася. Тому під час реалізації проєкту «Емоційне  вигорання медичних працівників ЦСЕШМД міста Суми», я ставила собі за мету донести інформацію медичним працівникам, як вчасно виявити симптоми вигорання та що потрібно робити, куди звертатися, щоб тобі допомогли.

Тому під час реалізації даного проєкту моєю командою було проведено опитування працівників ЦСЕШМД. В опитуванні брали участь 66 медичних працівника із них сорок чотири жінки та двадцять два чоловіки віком від 18 до 55 років.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!