Стаття “Мовленнєві ігри та вправи з дітьми молодшого дошкільного віку”

МОВЛЕННЄВІ ІГРИ ТА ВПРАВИ З ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 Постановка проблеми. Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ, що її оточує, в його цілісності й різноманітності; формує і розкриває свій власний внутрішній світ, свій образ “Я”; засвоює і створює культурні цінності, виступаючи при цьому активним суб’єктом взаємодії.

Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт з довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та дослідження мовленнєвих ігор та вправ з дітьми молодшого дошкільного віку.

Виклад основного матеріалу. У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву, пам’ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у пізнанні світу і себе.

Освічена людина на питання про те, що таке дитинство, відповість, що дитинство – це період посиленого розвитку, виховання і навчання. Педагоги і психологи прийшли до висновку про необхідність вибору методів, форм навчання , найбільш наближених до природної дитячої діяльності, грі.

Важливе місце в системі засобів розвитку мовлення дошкільників посідає гра. Її вилив на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (А.Я.Каменський, С.Ф.Русова, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін.).

Гра, будучи простим і близьким людині способом пізнання навколишньої дійсності, повинна бути найбільш природним і доступним шляхом до оволодіння тими чи іншими знаннями, вміннями, навичками. Існуюча ж необхідність у раціональному побудові, організації та застосування її в процесі навчання і виховання дошкільнят вимагає більш ретельного і детального її вивчення.

Дитинство без гри і поза грою ненормально. Позбавлення дитини ігрової практики – це позбавлення його головного джерела розвитку: імпульсів творчості, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, активізації процесу пізнання світу. Для дітей гра – це продовження життя, де вигадка – межа правди. Завдяки їй дитина вчитися мислити про реальні речі і реальних діях. Вчитися граючи! Ця ідея захоплювала багатьох педагогів і вихователів. Щоб маленькі діти оволоділи необхідними рухами, різноманітними вміннями й навичками, їх цьому треба вчити.

Мовленнєво-ігрова діяльність – це діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв’язках і обставинах. У цій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей, мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції.

Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскра­во виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І.Березовська). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність – це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей.

Зауважимо, що в загальній лінгводидактиці відсутній термін “ігрова мовленнєва (чи словесна) вправа”. Відсутній він і в науковому обігу загальної педагогіки. Натомість психолого-педагогічна і лінгводидактична література ши­роко використовує такий термін, як вправа. Вправа визна­чається тлумачним словником як “розвиток певних якос­тей, навичок постій-ною, систематичною роботою; спеціальне завдання, що використовується для набуття певних нави­чок або закріплення певних знань” [68: 383].

Під мовленнєвими вправами вчені розуміють “вправи у природній комуні-кації у різних видах мовленнєвої діяль­ності” [66: 193]. Важливою особливістю мовленнєвих вправ є їх спрямованість на наближення навчальної діяльності до реального спілкування. У дошкільній педагогічній літе­ратурі словесна вправа розглядається як багаторазове ви­конання дітьми певних мовленнєвих дій для вироблення та вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Типи вправ визначають як: інформаційні, операційні та мотиваційні. Інформаційні вправи забезпечують осмислен­ня та засвоєння мовного матеріалу; операційні розвивають автоматизм, перетворюючи їх у навички; мотиваційні ви­робляють мовленнєві вміння та вдосконалюють їх у кому­нікації [21]. У дошкільній педагогічній і лінгводидактичній літе­ратурі описані ігрові мовленнєві вправи, спрямовані на розвиток мовлення.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!