Стаття “Хореографічні школи україни”

ХОРЕОГРАФІЧНІ ШКОЛИ УКРАЇНИ

 

ПІБ,

студент 4 курсу спеціальності 017 Фізична культура і спорт

факультету початкової освіти та фізичної культури

КЗВО «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради

Науковий керівник – ПІБ,

кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри педагогіки та психології

 

Актуальність теми. До середини ХІХ століття Західна Європа була центром розвитку хореографічного мистецтва та спеціальної професійної освіти. У 1850 році в Києві була відкрита перша жіноча гімназія «відомства цариці Марії», а міністерська гімна була створена в 1869 році. Набагато вужчою була програма у жіночих гімназій, ніж у хлоп’ячих, і вона не давала права вступати до вищих навчальних закладів [1].

З 1860 року Міністерство народної освіти відкрило два типи жіночих училищ: перший тип – шестирічний термін навчання, а другий тип – трирічний термін навчання. Дівчата з усіх соціальних верств мали право навчатися в цих школах. Згідно з навчальним планом, до них наближалися єпархіальні жіночі школи із семирічною системою навчання. У 1860 році були відкриті жіночі гімназії в Полтаві та Харкові. У всіх губернських містах були національні жіночі гімназії, але, крім того, було відкрито багато приватних жіночих гімназій з правами і без прав [2].

У 1870 році царський уряд оприлюднив «Положення про жіночі школи», за якими вони поділялися на заклади Міністерства народної освіти і відомства опікуванням імператриці Марії. Навчання в цих закладах тривало протягом восьми років. Випускницям надавалося право вступу до університетів. Існували також жіночі прогімназії з чотирирічним терміном навчання. Жіноча середня освіта – це автономна підсистема, яка була розвинена не так активно, як чоловіча, але мала свої особливості у питаннях музично-естетичного виховання.

В першій половині ХІХ століття з’явилися поодинокі закриті загальноосвітні навчальні заклади для дівчаток з привілейованих статусів, таких як Інститут шляхетних дівчат (Київ, Полтава, Харків, Одеса, Керч), приватні пансіонати, а вже з 1970-х років, почали відкриватися відповідні державні установи, згідно з положенням про гімназії й прогімназії, в губернських, а пізніше й повітових містах України – Києві (1859), Харкові (1860), Полтаві (1860), Кременчуці (1876) та ін.

Існували приватні пансіони на рівні гімназійної освіти, деякі з яких відкривалися іноземцями. У жіночих закладах в основному впроваджувалася класична освіта, і одним з обов’язкових предметів якої був танець. В цілому, естетичній частині приділялася значна увага, тому що вважалося, що участь у мистецтві необхідна та важлива для виховання дівчат усіх станів.

З відкриттям Київських жіночих курсів у 1878 році з’явилася вища жіноча освіта. Ці курси тривали недовго, але вони ввели заняття танцями з гімнастикою. Після завершення курсів випускниці отримували посаду вчительки в одній з гімназій Міністерства народної освіти.

Наприкінці 90-х років ХІХ століття в Україні вже налічувалося 129 гімназій, у тому числі 52 для чоловіків та 77 для жінок, і поступово впроваджувалася і хореографічна освіта. Середня освіта також надавалася закладами закритого типу – інститути шляхетних дівчат та приватні пансіони. Але приєднатися до них могли тільки діти дворян [1, с. 537].

З початку ХХ століття хореографічне мистецтво в Україні стає все більш популярним, і починається процес формування хореографічної освіти. Її центрами стають гімназії, прогімназії, училища, інститути, пансіони різних відомств, різних підпорядкувань, особливо в Києві – жіночі гімназії «Казьонна» (була розташована на вул. Олексіївській, 9), «Маріїнська» на вул. Покровській, 4, «Фундуклеївська» на вул. Фундуклєєвській, 6, також «Первая Мужская гимназия» (Бібіковський Бульвар, 14), приватні жіночі гімназії (Браткової Л.Е., Жекуліної А.В., Жеребцової В.А., Ігнатьєвої С.В., Крюгер Е.А., Левандовської М.І., Тітаренко А.К., Трифонової В.І., Фліт А.А. та ін.) [3, с. 10].

З’являється велика кількість навчальних закладів у Харкові. Існували також інтенсивні навчання танцям на додаток до стандартних освітніх курсів. Це, зокрема, жіночі приватні гімназії Голубніченко Е.Н., Дамбровської Л.В., Орлової Р.Я., Попової М.Е., Шилової А.С., а також чоловічі гімназії Демченко С.Т., та Перша Харківська чоловіча прогімназія [8, с. 97]. Були відкриті школи танців, пластики і міміки в Одесі, наприклад, приватні школи Баль М.С., Замбели Г.Н., Казимирова К.Д., Мелзякович М.Л., Праус Л., Стародубенко І.А., Федорова Д.М.  та ін. [4, с. 22].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!