Тези “Філософія Аристотеля”

ПІБ

к.істор.наук

доцент кафедри філософії

ПІБ

Студентка гр. ___

Факультет

 

ФІЛОСОФІЯ АРІСТОТЕЛЯ

 

Постановка проблеми. Станом на сьогодні, одна з найважливіших філософських проблем полягає у визначенні адекватності філософських понять, навіть дуже давніх. Проблема правдивості поняттєвого бачення філософії значним чином пов’язана з філософами та їхнім життєвим досвідом. Адже власне особистість філософа визначає особливість його філософського вчення. Історія багата на приклади, коли у неспроможності та помилках науковців звинувачували філософію разом із її автором. Охоплюючи різні аспекти буття, філософія виявлялась зручною для виправдання та обґрунтування тих чи інших дій. Із філософської системи поглядів вибирались саме ті ідеї, які були зручними для відповідної практики.

Мета дослідження є розкриття змісту філософських ідей спадщини Арістотеля.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

• проаналізувати основні аспекти філософії Арістотеля;
• опрацювати літературні напрацювання, що стосуються аналізу філософії Арістотеля.

Виклад матеріалу. Арістотель є давньогрецьким філософом і вченим-енциклопедистом. У 17 років вступив до Академії Платона, де пробув 20 років як слухач, викладач і рівноправний член співдружності філософів-платоніків. Після смерті Платона мандрував східним Середземномор’ям та деякий час жив при дворі македонського царя Філіпа, де займався навчанням юного Олександра. У 335 р. мислитель повернувся до Афін та заснував Ліцей, у якому викладав до своєї відставки, за рік до смерті. Його філософсько-правові погляди помітно відрізнялися від наукових позицій попередників. Це був апологет порядку, тверезо мислячий філософ-раціоналіст, який обґрунтовував свої ідеї за допомогою теоретичних аргументів, а не міфів. Реаліст, а не утопіст, він насамперед цікавився природними і соціальними основами моралі та права [5].

Суттєве значення має думка Арістотеля для розуміння змісту принципу справедливості. Для нього центральним поняттям, що характеризує справедливість, є «співмірність» як принцип організації розумної рівноваги. Арістотель уперше поділяє справедливість на дві форми відповідно до видів її здійснення: зрівняльна справедливість, в основі якої лежить принцип рівності у володінні благами; і розподільча справедливість, відповідно до принципів якої один отримує більше, а інший менше, в залежності від своїх достоїнств. «Нікомахова етика» вказує на відмінність двох видів справедливості: загальної і приватної. однак їх не досить зрозуміле визначення залишає можливість різних тлумачень.

З огляду на те, що справедливість для Арістотеля є перш за все суб’єктивною чеснотою, відмінність загальної і приватної справедливості можна розуміти як відмінність мотивів діяльності або як відмінність суб’єктів діяльності. Більшість дослідників дотримується «мотиваційної» інтерпретації [2].

Вся мораль у Аристотеля визначається логікою ситуації, що існує у певний момент часу. Здоровий глузд допомагає вирішувати проблеми по мірі їх виникнення, а не завчасно. Благо не може бути чимось абстрактним, а може бути лише конкретним, в цей час, в цьому місці. Людина має намагатись обезсмертити себе в своїх творіннях, діях, у будь-який із можливих спосіб. Автор стверджує, що людина не є безсмертною, безсмертя — це ідеал, поступове і спрямоване вподобання безсмертному, божественному образу. Цей твір Аристотеля широко використовується іншими філософами [2].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!