Тези “Концепція природного права”

ПІБ

студент

Уманський національний університет садівництва

Науковий керівник: к.е.н., доцент ПІБ

 

КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА

 

Концепція природного права має доволі давню історію свого розвитку та своїм походженням сягає ще в античні часи. Але найбільш повне вираження вона отримала набагато пізніше – у XVII ст., на фоні все більш проголошуваних принципів рівності всіх людей, свободи, ідеалів вільної особистості та прав людини.

Концепція природного права здійснила вирішальний вплив на розвиток європейського суспільства XVII–XVIII ст.ст., ставши теоретичною основою Конституції США та більшості європейських держав. Серед творців та розробників цієї теорії слід назвати Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, С. Пуфендорфа, Х. Томазія, Х. Вольфа та інших, які у своїх працях намагались показати важливість та необхідність відповідної концепції як такої, що тісно переплетена із природою людини, яка найбільше відповідає її внутрішній сутності.

Першим розробником теорії природного права, який зміг на високому теоретичному рівні зобразити сутність розглядуваної концепції, вважається Г. Гроцій. Ідеї мислителя втілені в трактаті «Про право війни та миру». Все право, спираючись на вчення Арістотеля, Г. Гроцій поділяє на природне та волевстановлене. У свою чергу, право природне – є приписи здорового розуму (глузду), якими та чи інша дія, залежно від її відповідності чи суперечності самій розумній природі, визнається чи морально соромною, чи морально необхідною; відповідно, така дія чи дозволена, чи заборонена самим Богом, творцем природи [1, c. 43].

Наступною важливою «віхою» в розвитку та осягненні концепції природного права є XVII ст., яке надало потужних мислителів, що внесли суттєвий внесок щодо розуміння проблеми природного права.

Серед них Т. Гоббс, Дж. Локк та Б. Спіноза. Як зазначав М. В Левчук-Хмара школа природного права, що виникла в XVII ст., бачила в ньому не складову частину позитивного права, а поряд з позитивним та незалежно від нього існуючим безумовне, незмінне право. Ці теорії бачать у природному праві цілісну, повну систему юридичних норм. На підставі основ природного права можуть бути регульовані всі різноманітні відносини людей без винятку [2, c. 26].

У найвідомішому трактаті «Левіафан, або Матерія, форма та влада держави церковної та громадянської» Т. Гоббс вказує, що людина є істота природна, тобто має природне походження. З початку свого існування (до створення держави) люди живуть у природному стані «війни всіх проти всіх», коли кожен кожному є ворогом.

Природній закон у філософа виступає як припис або знайдене розумом загальне правило, згідно з яким людині забороняється робити те, що шкідливо для її життя, або те, що позбавляє її засобів до самозбереження, та нехтувати тим, що вона вважає найкращим засобом для збереження життя.

Природній закон – вимога істинного розуму відносно того, що потрібно і чого не потрібно робити заради можливо більш тривалого збереження життя та тілесного здоров’я.

Мислитель виділяє основні природний закон. Перший і найважливіший природний закон:

• потрібно прагнути до досягнення миру скрізь, де це можливо;
• якщо неможливо досягти миру, слід знайти способи ведення війни.

Поки існує безумовне право кожної людини на все, не можна гарантувати, що вона зможе прожити весь той час, який їй дає природа. Тому кожна людина повинна прагнути до досягнення миру, якщо є надія на її досягнення. Але коли світ недосяжний, людина може використовувати всі доступні засоби, щоб отримати переваги під час війни.

Другий природний закон:

• якщо людина згодна на те, що інші люди мають право на щось, то вона повинна погодитися на відмову від свого права на це у тому випадку, якщо це сприяє миру та самозахисту. Її рівень свободи по відношенню до інших має бути настільки ж, наскільки вона готова допустити свободу для інших стосовно себе [3, c. 100-101].

Інший відомий філософ сімнадцятого століття Дж. Локк в роботі «Два трактати про правління» розкриває поняття «природного закону», який визначає основу і фундаментальні принципи, на яких засноване людське існування. Ці вимоги випливають з внутрішнього закону, який є загальноприйнятим і лежить в основі всіх очевидних принципів. Їм надається сила і необхідність, оскільки вони знаходяться відповідно до Конституції і основним законом. Іншими словами, це правила співіснування, які носять основоположний (фундаментальний) характер, які необхідні для нормального існування людини [4, с.49].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!