Тези “Міжнародний захист прав людини під час збройних конфліктів”

МІЖНАРОДНИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

 

Постановка проблеми. З початку 24 лютого 2022 року Росія розпочала агресивну і знищувальну війну в Україні, нападаючи на мирне населення та цивільну інфраструктуру. Цей збройний конфлікт є дуже жорстоким для нашої країни і непомірно важливим у світовій історії, оскільки Україна бореться за право приєднатися до ЄС і НАТО, де захист прав людини стоїть на першому місці. Актуальність міжнародних питань щодо захисту прав людини під час конфлікту зброї є очевидною. Водночас важливо, щоб наше суспільство усвідомлювало необхідність забезпечення прав людини та основних свобод незалежно від обставин.

Один з головних напрямів міжнародної співпраці полягає у захисті прав людини в умовах міжнародних та регіональних військових конфліктів, що відповідає статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) [4]. Міжнародне співтовариство, у тому числі ООН, ЄС та НАТО, активно засуджує вживання збройних конфліктів, війн та інших актів агресії проти країн у межах міжнародного права, а загарбницькі війни, взагалі, є неприпустимими [1, с. 47].

Виклад основного матеріалу. Протягом останнього десятиліття світ стикався з жорстокими військовими конфліктами, які призвели до втрат мільйонів мирних жителів. У збройних конфліктах відбуваються серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини.

На жаль, більшість з цих порушень зараз можна спостерігати під час війни, що Російська Федерація розпочала проти України 24 лютого 2022 року. Протягом багатьох років було укладено значну кількість міжнародних договорів, спрямованих на захист людей у мирний час і під час збройних конфліктів. Проте в сучасних умовах ці норми не забезпечують захист цивільного населення та військовослужбовців під час війни, а також не ефективно протистоять тиранії авторитарних режимів. Порушення цих правил можуть бути кваліфіковані як геноцид, військові злочини та злочини проти людяності.

Міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право ставлять за мету захист гідності кожної людини та гуманне поводження з нею. Зазвичай міжнародне гуманітарне право застосовується виключно під час війни між країнами, у той час як міжнародне право прав людини було розроблено для захисту осіб у мирний період, проте ситуація змінилася і зараз міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини взаємодіють все більше. Норми міжнародного права прав людини все частіше застосовуються під час збройних конфліктів, а регіональні організації з прав людини звертаються до правил ведення бойових дій у збройних конфліктах, щоб оцінити, чи не відбулись порушення міжнародного права прав людини [3, с. 7-8].

Незалежно від того, чи наступив мирний час, чи час війни, принципи міжнародного права прав людини залишаються застосовними в обох випадках, оскільки вони стосуються прав людей. Проте під час воєнного конфлікту потрібно враховувати специфіку цього періоду, оскільки деякі права, наприклад, право на життя, не можуть бути гарантовані в повному обсязі.

Коли виникають порушення, важливо визначити, які саме права людини або норми міжнародного гуманітарного права були порушені. У випадку збройного конфлікту перевага надається міжнародному гуманітарному праву, але слід також враховувати природу конкретного права, оскільки міжнародне гуманітарне право зазвичай використовується під час збройних конфліктів. Спочатку слід застосовувати норми і правила міжнародного гуманітарного права, а потім вже звертатися до міжнародного права прав людини.

Основний суб’єкт, що несе відповідальність за виконання міжнародного гуманітарного права, це держава як основний учасник міжнародних відносин. Сучасне міжнародне право передбачає систему відповідальності за порушення норм військового права. У випадку виконання Україною міжнародних зобов’язань, застосовуються положення міжнародного гуманітарного права для захисту жертв війни, включаючи цивільне населення, осіб, які припинили участь у збройному конфлікті, цивільних об’єктів, небезпечних та культурних об’єктів [7, с. 142].

Сучасне міжнародне право належним чином накладає відповідальність на кожну окрему державу за забезпечення виконання правових норм під час ведення збройних конфліктів, незалежно від їхнього місця проведення – всередині або поза межами країни. Згідно з міжнародними стандартами, законодавство країн, що є членами міжнародних організацій, має відповідати визначеним міжнародним нормам.

Суб’єктами, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права, є:

1) комбатанти, що беруть участь у збройному конфлікті. Вони не входять у категорію «захищених осіб», оскільки напад на них може бути виправданим. Однак міжнародне гуманітарне право містить норми, що захищають бойовиків від методів та засобів війни, які призводять до занадто великих страждань або неминучої загибелі;

2) комбатанти hors de combat – поранені, хворі або ті, хто потрапив до полону після корабельної аварії, правовий статус яких регулюється Женевською конвенцією;

3) військовополонені – комбатанти, які склали зброю та здалися або були захоплені супротивником. Їхні права та захист регулюються Генеральною конвенцією з полонених;

4) цивільні особи, що перебувають під контролем супротивника [8, с. 47].

Женевські конвенції 1949 року та їх Додаткові протоколи з 1977 року чітко встановлюють обов’язок сторін конфлікту захищати цивільне населення та об’єкти цивільної інфраструктури від нападів. Учасники бойових дій мають дотримуватися цих норм під час проведення військових операцій [2].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!