Тези “Підстави і критерії обмеження права на свободу думки й слова”

ПІБ

студент

НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Науковий керівник: к.е.н., доцент ПІБ

 

ПІДСТАВИ І КРИТЕРІЇ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ Й СЛОВА

 

Постановка проблеми. Стаття 34 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Проте, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Метою дослідження є визначення підстав та критерій обмеження права на свободу думки й слова в контексті сучасних правових систем.

Виклад основного матеріалу. Тема обмеження прав і свобод людини є надзвичайно актуальною та важливою, адже вона має не лише науково-теоретичне, але й практичне значення в організації співіснування членів суспільства в межах держави та глобального простору. Виникає необхідність визначити, як забезпечити громадський порядок, які права можуть підлягати обмеженню, яким є порядок таких обмежень і як при цьому дотриматися основоположних правових принципів, таких як демократичність і верховенство права.

Слід зазначити, що поняття «обмеження» використовується як для встановлення юридичних меж прав людини, так і для самого процесу їх обмеження.

Види обмежень прав людини можна поділити на:

1. Загальні обмеження, які стосуються всіх прав і свобод, наприклад, вимога не порушувати права інших осіб;
2. Спеціальні обмеження, що стосуються окремих прав і застосовуються в певних умовах, таких як воєнний або надзвичайний стан, для захисту національної безпеки та інших інтересів;
3. Окремі обмеження, що діють для конкретних прав, як, наприклад, заборона на обрання народним депутатом для осіб із судимістю [1, c. 42].

Механізм і процедура обмеження прав людини базуються на положеннях Загальної декларації прав людини і деталізуються практикою Європейського суду з прав людини, який застосовує концепцію «трикутника правомірності обмеження прав людини» [2].

Критерії правомірності обмежень прав людини можуть бути застосовані до обмежень свободи слова в нашій державі, зокрема до дискусійного Закону України «Про захист суспільної моралі» [3]. Основна мета цього Закону полягає в запровадженні механізмів захисту суспільства від поширення інформації, яка може негативно вплинути на моральність у суспільстві. Серед таких заходів передбачена заборона на розповсюдження матеріалів порнографічного та еротичного характеру, а також пропаганди насильства, війни, наркотиків, алкоголю та інших подібних явищ.

Аналізуючи статтю 10 Конвенції, можна помітити, що в частині 1 цієї статті декларуються кілька важливих свобод. Право на вільне вираження поглядів включає не лише свободу мати власну думку без ризику переслідування за переконання, але й можливість вільно отримувати і поширювати інформацію та ідеї.

У той же час, положення частини 2 статті 10 Конвенції визначають певні обмеження для свободи вираження поглядів, які можуть бути обґрунтовані лише у певних випадках, таких як:

1. захист інтересів національної безпеки, цілісності держави або громадського порядку;
2. попередження заворушень чи злочинів;
3. захист здоров’я або моральності;
4. запобігання розголошенню конфіденційної інформації;
5. підтримка авторитету та неупередженості судової системи.

Згідно зі статтею 19 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права»:

1. Кожна особа має невід’ємне право безперешкодно дотримуватися своїх переконань.
2. Також кожен має право вільно висловлювати свої погляди, що включає свободу шукати, отримувати та поширювати інформацію і думки незалежно від державних кордонів, як усно, письмово, так і через засоби друку, мистецтво або інші методи на свій вибір.
3. Однак реалізація цього права пов’язана з певними обов’язками і може обмежуватися законом з метою:

• захисту прав і репутації інших осіб;
• забезпечення державної безпеки, громадського порядку, здоров’я або моральності населення.

Свобода висловлювання (зовнішня свобода або forum externum) не є абсолютною, на відміну від свободи думки (внутрішня свобода або forum internum). Ця свобода реалізується в межах визначених обов’язків і підлягає певним законним обмеженням.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!