Тези ” Реабілітаційна діяльність як напрямок соціальної допомоги особам без визначеного місця проживання в Україні “

Ястребов Василь Андрійович

доктор філософських наук

професор

Костюк Назар Володимирович

здοбувач вищοї οсвіти сοціальнο-правοвοгο факультету

Націοнальний педагοгічний університет ім. М.П.Драгοманοва

 

Пοстанοвка прοблеми. Одним із важливих методів вирішення проблеми осіб без визначеного місця проживання є реабілітація, яка є важливою складовою стратегій подолання бездомності прийнятими урядами або місцевою владою в багатьох європейських країнах. Але для України значне поширення бездомності – досить нова проблема і відповідна політика та державні механізми, спрямовані на подолання цієї проблеми, які перебувають лише на початковому етапі формування.

Реабілітація вимагає широкого спектра дій і має включати як наявність достатньої кількості доступного дешевого житла, так і ефективні процедури його використання та розподілу. Але якщо зазначені заходи вимагають значних фінансових вкладень та часу, то забезпечення мережі інтегрованих місцевих послуг, які були б здатні швидко і результативно реагувати на ризики виникнення бездомності, є наразі дуже актуальними і широко використовується в практиці діяльності урядів країн Західної Європи щодо запобігання бездомності.

Мета дοслідження теоретичний аналіз реабілітаційної соціальної роботи з громадянами без певного місця проживання.

Для дοсягнення мети ми ставимο наступні завдання:

1. охарактеризувати етапи реабілітації осіб без визначеного місця проживання в Україні;
2. визначити поняття та основні принципи реабілітаційного соціального захисту осіб;

Виклад матеріалу. Робота з соціальної реабілітації бездомних необхідна тому, що людина, з якої-небудь причини, що втратила реєстрацію за місцем проживання, втрачає частину своїх громадянських прав, тому по законодавству ця людина не існує.

Особливим напрямком соціальної роботи з бездомними громадянами є реабілітаційна діяльність, що полягає у відновленні правового та соціального становища осіб, які відбули покарання у місцях позбавлення волі. Ці люди становлять значну частину бездомних громадян, оскільки отримавши свободу, а з нею і права на самостійний устрій свого життя, часто не мають не тільки житла, а й можливості влаштуватися на роботу. Соціальна реабілітація, як одна із загальних технологій соціальної роботи, спрямована на відновлення не тільки здоров’я, працездатності, але і соціального статусу особистості, його правового положення, впевненості в собі, психологічної рівноваги.

З особами без певного місця проживання необхідно проводити також медико-соціальну роботу. Метою медико-соціальної роботи є досягнення максимально можливого рівня здоров’я, функціонування та адаптації осіб з фізичною і психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям. Як правило, такі люди опиняються у важкій життєвій ситуації. Важка життєва ситуація об’єктивно порушує життєдіяльність людини: інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв’язку з хворобою, похилим віком, бездоглядність, сирітство, конфлікти і жорстке поводження в сім’ї, відсутність певного місця проживання, безробіття.

Що стосується інших категорій бездомних, то особливим напрямком соціальної  роботи є  реабілітаційна діяльність, що полягає у відновленні правового та соціального становища осіб, які відбули покарання у місцях позбавлення волі. Ці люди, отримавши свободу, а з нею і права на самостійний устрій свого життя, часто не мають не тільки житла, а й можливості влаштуватися на роботу [87].

Соціальна реабілітація, як одна із загальних технологій соціальної роботи, спрямована на відновлення не тільки здоров’я, працездатності, але і соціального статусу особистості, його правового положення, морально- психологічної рівноваги, впевненості в собі. В залежності від специфіки об’єкта реабілітації визначаються і методики реабілітаційного впливу, доповнюються відповідними приватними технологіями соціальної роботи. До бездомних потрібен особливий підхід. Не кожен (навіть соціальний працівник) може працювати з ними (особливо з деякими категоріями).

Від соціального працівника потрібна яскраво виражена комунікабельність. Треба вміти знайти контакт з такими людьми, не принижуючи і не відлякуючи їх. Треба дати їм можливість відчути людське ставлення до себе, не образити, пропонуючи елементарні послуги: нічліг, харчування, медичну допомогу.

З особами без певного місця проживання необхідно проводити також медико-соціальну роботу. Метою медико-соціальної роботи є досягнення максимально можливого рівня здоров’я, функціонування та адаптації осіб з фізичною і психічною патологією, а також соціальним не благополуччям. Як правило, такі люди опиняються у важкій життєвій ситуації.  Важка життєва ситуація об’єктивно порушує життєдіяльність людини: інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв’язку з хворобою, похилим віком, бездоглядність, сирітство, конфлікти і жорстке поводження в сім’ї, відсутність певного місця проживання, безробіття.

Також формою роботи з бездомними є вулична соціальна робота. Вулична соціальна робота – це мобільна форма надання соціальних послуг, що здійснюється групою фахівців поза межами закладів для бездомних громадян. Вулиця – це те місце, де людина без даху над головою працює, харчується, спілкується, спить тощо. її повсякденні потреби зумовлені бажанням вижити, тому всі її дії, перш за все, спрямовані на задоволення базових потреб – їжа, одяг, притулок, безпека тощо.

Вулична соціальна робота полягає у своєрідному посередництві між соціальними службами та бездомними особами. Соціальний працівник, який працює на вулиці, набагато доступніший для бездомного, ніж той, хто працює у кабінеті. У цьому є головний позитив вуличної роботи – вона скорочує дистанцію між клієнтом та соціальним працівником, і в цьому ж її складність.

Виходячи з основної мети вуличної соціальної роботи можна окреслити її завдання:

1. виявлення та облік бездомних осіб;
2. надання або організація надання невідкладної допомоги бездомним особам, які опинились у кризовій ситуації, силами патрульної бригади або із залученням відповідних служб міста;
3. дослідження причин і умов, які спричинюють виникнення та поширення бездомності у даному регіоні;
4. інформування бездомних осіб про можливість отримання послуг;
5. сприяння формуванню позитивної громадської думки про бездомних осіб з метою уникнення стигматизації та дискримінації щодо цих осіб;
6. розроблення плану заходів, спрямованого на профілактику бездомності та надання допомоги бездомним в їх реінтеграції.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!