Тези “Роль гаазької конференції у розвитку міжнародного приватного права”

«РОЛЬ ГААЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА»

Постановка проблеми. У зв’язку із постійним зростанням глобальних та регіональних взаємозв’язків зростає і практична важливість міжнародного приватного права, так само як і кількість законодавчих актів на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Впродовж останніх десятиліть роль і характер міжнародного приватного права зазнали значних змін, що зумовило відповідні трансформації у контексті розробки інструментів міжнародного приватного права насамперед на міжнародному рівні. Одним із яскравих прикладів таких змін є нова методологія щодо розробки документів у галузі міжнародного приватного права, що застосовується Гаазькою конференцією і становить особливий інтерес для наукового дослідження у контексті сучасних тенденцій розвитку дисципліни міжнародного приватного права.

Метою даного дослідження полягає у тому, щоб розглянути нові інструменти, розроблені Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.

Виклад основного матеріалу. Міжнародне приватне право може бути кодифіковано як на міжнародному, так і на національному рівнях. Перші спроби кодифікації міжнародного приватного права на міжнародному рівні були зроблені ще в 19 столітті, коли в 1893 році була створена Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Важливість міжнародних організацій унікальна тим, що вони є єдиними міжурядовими організаціями з так званим «законодавчим» мандатом. Однак його «законодавство» приймається у формі багатосторонніх договорів або угод і спрямоване в першу чергу не на розвиток відносин між державами, а на полегшення життя суб’єктів приватного і комерційного права в транснаціональних відносинах і угодах.

Останнє засідання Гаазької конференції було у 1996р. У 1951р. був прийнятий статут Гаазької конференції з міжнародного приватного права, який діє на території 45 країн світу. Відповідно до Статуту, задачею Конференції є прогресивні уніфікація правил міжнародного приватного права (ст. 1). Сесії Конференції збираються, як правило, один раз на чотири роки.

З моменту набуття чинності зміненого Статуту 1 січня 2007 року членство в Гаазькій конференції було відкрито для регіональних організацій економічної інтеграції. Відповідно, 3 квітня 2007 року Рада із загальних питань і політики Гаазької конференції одноголосно ухвалила рішення про прийняття Європейського співтовариства як першої організації-члена відповідно до статті 3 зміненого Статуту. В цілому, за останні десятиліття число нових держав-членів збільшилося більш ніж на третину, так що в даний час Гаазька конференція включає 83 члена (82 країни плюс ЄС). Шістдесят вісім інших держав не є членами Конференції, але підписали, ратифікували або приєдналися до однієї чи кількох Гаазьких конвенцій або перебувають у процесі набуття членства [1].

Історично склалося так, що Конференція зосередила свою діяльність на традиційних багатосторонніх угодах, затверджених на офіційних дипломатичних зустрічах. Після того як теми, що представляють спільний інтерес, були відібрані і схвалені вищими ешелонами організації, створювалися спеціальні комітети і проводилися переговори між різними делегаціями держав-членів. Текст проекту договору повинен був повільно просуватися до повноцінного міжнародного договору, який потім повинен був бути остаточно затверджений зацікавленими державами-членами та іншими країнами. На жаль, мало уваги було приділено майбутньому практичному застосуванню договору. Іншими словами, Гаазька конференція не була задіяна в створенні механізмів подальшої реалізації наслідків прийняття її конвенцій у різних регіонах і країнах світу, а також будь-яких інших способів підтримувати зв’язок з фактичними користувачами конвенції [3].

Загалом, Гаазька конвенція належить до трьох областей міжнародного приватного права: сімейне право, цивільний процес та комерційне право. Водночас деякі Гаазькі конвенції стосуються визначення права, застосованого в конкретних обставинах, інші вирішують юрисдикційні спори між країнами, а також стосуються визнання і виконання рішень іноземних судів та інших документів. Інша категорія конвенцій стосується адміністративно-правового співробітництва між державними органами. Деякі Гаазькі конвенції поєднують один або кілька з перерахованих вище аспектів міжнародного приватного права. Незважаючи на те, що деякі Гаазькі конвенції ще не набрали чинності і не були ратифіковані необхідною кількістю держав, вони все одно можуть мати вплив на внутрішні правові системи державчленів Гаазької конференції та держав, що не входять до її складу. Це тому, що за своєю природою конвенції є відбитком найкращої практики стосовно конкретних питань міжнародного приватного права. Перш за все, конвенція свідчить про тенденцію розвитку (de lege ferenda) у міжнародному приватному праві [5].

Для отримання повного тексту придбайте роботу!