Тези “Спадкування за секретним заповітом”

УДК

ПІБ., здобувач вищої освіти першого рівня (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне), науковий керівник: ПІБ., д.е.н., професор (Національний університет водного господарства та природокористування м. Рівне)

 

СПАДКУВАННЯ ЗА СЕКРЕТНИМ ЗАПОВІТОМ

 

Актуальність дослідження цієї теми, зумовлена тим, спадкування за заповітом відіграє провідну роль, оскільки визначає порядок переходу майна від померлої особи (спадкодавця) до її спадкоємців. Однією із новел ЦК України стало запровадження законодавцем такого виду заповіту, як секретний заповіт за аналогією з таємним заповітом в інших європейських країнах.

Інститут секретного заповіту – принципово нова правова конструкція в сучасному спадковому праві України. Водночас норми цивільних кодексів багатьох інших країн світу свідчать про те, що спадкодавець має можливість розпорядитися своїм майном на випадок смерті шляхом складання секретного (таємного або закритого) заповіту. Так, наприклад, у Грузії заповідач за власним бажанням може просити свідків посвідчити заповіт без його попереднього ознайомлення, тобто, свідки присутні при складені заповіту, але не ознайомлюються з ним, а вже під час нотаріального засвідчення, свідки повинні вказати, що заповіт складено особисто заповідачем в їх присутності, але його зміст їм не відомий. Такий заповіт має назву закритого [1].

У вітчизняній науковій сфері, питання спадкового права були досліджені деякими вченими, такими як Заіка Ю.О., Кучеренко В.М., Первомайський О.О., Печений О.К., Рябоконь Є.О., Фурса Є.І., Фурса С.Я., Харитонов Є.О., Чуйкова В.Ю. та інші. Однак ці автори розглядали або окремі аспекти спадкового права, або коментували відповідні положення Цивільного кодексу. Проте, наукових праць, присвячених спадкуванню за секретним заповітом, недостатньо для повного дослідження даної теми.

Відповідно до ч.1 ст.1249 ЦК України, секретним заповітом вважається заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом [2]. З цього визначення випливає, що незалежно від того, чи були інші особи, окрім нотаріуса, ознайомлені зі змістом такого заповіту, він вважається секретним.

Деякі літературні джерела висловлюють сумнів щодо того, чи відображає Закон розуміння самого терміну «секретний», який означає «тримається в таємниці та не розголошується іншим». Аргументується, що якщо хтось може знати про зміст секретного заповіту разом з потенційним спадкоємцем, то це може бути саме нотаріус, оскільки йому доручено забезпечувати законність у спадковому процесі та мінімізувати можливість визнання такого заповіту недійсним, тобто таким, що не відповідає чинному законодавству.

Під час посвідчення заповіту нотаріус перевіряє, щоб його зміст відповідав чинному законодавству, допомагає заповідачу уточнити свої думки, надає поради щодо уникнення помилок при складанні заповіту. Однак, ці дії не можуть бути здійснені під час посвідчення секретного заповіту. Згідно з чинним законодавством України, нотаріус зобов’язаний зберігати конфіденційність нотаріальних дій, а в судовій практиці немає відомостей про випадки розголошення конфіденційної інформації щодо заповіту [3, c. 215].

Іншою причиною, яка може призвести до недійсності секретного заповіту, є неможливість підтвердити стан заповідача під час написання заповіту, а також збіг його бажань та волевиявлень.

Особливо складними випадками є ситуації, коли заповіт складається під впливом загрози, насильства або коли заповідач не розуміє сутності своїх дій. У зв’язку з цим, важливим кроком є розширення повноважень нотаріусів, що стосуються підтвердження здатності заповідача до дій. Крім того, форма секретного заповіту, який складається самостійно спадкоємцем без участі свідків, може ускладнити подальше тлумачення бажань заповідача.

У процесі складання такого заповіту не залучаються інші особи, які могли би розширити наше розуміння справжніх намірів та волі спадкоємця. Додавання такого положення до законодавства є обґрунтованим і необхідним, особливо з огляду на те, що такі свідки могли б більш детально підтвердити здатність заповідача до дій та сприяти уникненню можливих суперечок щодо його свідомості та контролю над своїми діями під час складання секретного заповіту [4, с. 282].

Проблемою є відсутність законодавчо встановленого строку для оголошення змісту секретного заповіту. Згідно з пунктом 4.1 Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження процедури здійснення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус, який зберігає секретний заповіт, при отриманні повідомлення про відкриття спадщини та поданні свідоцтва про смерть заповідача, призначає дату оголошення змісту заповіту [5].

Отже, можна припустити, що визначення дати оголошення заповіту повинно залежати від дати отримання нотаріусом повідомлення про смерть заповідача, а також від заходів, які нотаріус повинен вжити для повідомлення всіх зацікавлених осіб про день оголошення заповіту. Проте, варто враховувати, що загальний строк для прийняття спадщини становить шість місяців, тому цей строк можна вважати максимальним. В іншому випадку, спадкоємці, які дізналися про свої права на спадкування під час оголошення змісту заповіту та після закінчення строку для прийняття спадщини, можуть бути вважатися такими, що пропустили строк для її прийняття і будуть звертатися до спадкування за законом [6, с. 66].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!