“Бароко і класицизм. Порівняльний аспект”

Бароко і класицизм. Порівняльний аспект.

У мистецтві та архітектурі XVIII століття переважали два фундаментальних стилю – бароко і класицизм. Вони не випадково досить довго співіснували поруч, в одну епоху. Не можна не відзначити їх тісний взаємозв’язок, хоча і характерних, притаманних лише конкретному напрямку особливостей теж набереться чимало. У чому ж відмінність бароко і класицизму і як при погляді на картину або будівлю визначити, до якого ж стилю вони відносяться?

Основними відмінностями між двома культурними напрямки є:

1. Бароко відрізняється від класицизму динамічними формами, в той час як класицизму характерні стрункість та точність, рівновага всіх деталей.
2. За основу бароко бере – розкіш, пишність, пихатість, багатство обробки та блиск. В основі ж класицизму панує стриманість та простота в лініях, декор використовується дуже акуратно.
3. Бароко використовує просторові ілюзії, які спотворюють пропорції та надають масштабності. Класицизм базується на гармонійних пропорціях, які беруть свій початок в античних традицій.

          Якщо бароко відчутного поширення набуло в країнах із переважаючою земельною аристократією і значним впливом церкви (Німеччина, Іспанія, Італія), то класицизм – із централізуючим в особі монарха державним началом (Франція, росія). У деяких країнах, наприклад в Англії, обидва напрями розвивалися паралельно, причому в творчості одного й того ж митця можна було знайти риси бароко і класицизму (Дж. Мільтон).

До того ж, названим художнім системам у кожній країні були властиві національні риси. Та попри разючі відмінності, бароко і класицизм об’єднувало те, що вирізняло епоху XVII століття від Ренесансу загалом: відсутність характерної для Ренесансу гармонійності світовідчуття, уявлень про цілісність людської натури, про нерозривну єдність тілесного й духовного начал.

У пошуках гармонії, намаганнях подолати хаос буття, недосконалість людської природи теоретики й практики бароко та класицизму пропонували свою систему світоглядних і морально-естетичних цінностей.

Так, митці бароко вищою духовною мудрістю вважали Божу благодать, протиставляючи її земній зіпсутості й гріховності, вони висували ідеал поміркованої у своїх тілесних бажаннях людини (аскета-філософа), яка зневажає матеріальні блага та загалом земне життя як сфери нижчого порядку заради вічного служіння Богові. Їй зрозуміла любов до всіх земних радощів, але душу переповнює жага до вічного, небесного.

Усвідомлюючи неможливість осмислення логіки розвитку подій, теоретики й практики бароко (з італ. bароссо – химерний, неправильний) віддавали перевагу інтуїтивному пізнанню, яке дозволяє проникнути у внутрішню сутність речей, поєднати світ видимий і невидимий, реальний та ілюзорний, свідомий і неусвідомлений.

Великого значення в бароко надавалось творчій уяві, за допомогою якої шляхом використання найрізноманітніших поетикальних прийомів і засобів можна було творити власну картину світу, виявляти власне бачення ходу речей.