Есе ” Моделі фінансування охорони здоров’я: світовий досвід для України “

Багаторічний міжнародний досвід у галузі медичного страхування свідчить про наявність різних моделей фінансової підтримки систем охорони здоров’я, які мають висока ефективність і результативність. Сьогодні у світі існує три основні форми фінансування охорони здоров’я: державна або бюджетна, страхова та приватна.

Слід зазначити, що ці моделі фінансування галузі охорони здоров’я взаємопов’язані та доповнюють одне одного. Вони майже не використовуються окремо в будь-якій країні, але займають лише домінуюче положення залежно від форми фінансування. Таким чином, всі фінансові моделі можна віднести до змішаного типу.

Державна (бюджетна) форма фінансування, заснована на концепції В. Бевериджа. Ця концепція полягає в тому, що медичні послуги доступні всім громадянам і фінансуються цільовою ціною оподаткування. Медичний персонал отримує зарплату залежно від кількості пацієнтів, яких він обслуговує. Ця система домінує в  багатьох розвинених країнах і реалізується у Великобританії, Данії, Ірландії, Канаді та інших країнах. До його переваг можна віднести загальну доступність медичних послуг, державний контроль за витратами та правильний розподіл коштів.

Яскравим прикладом бюджетної форми фінансування охорони здоров’я є система медичного страхування Великої Великобританія з її високим рівнем централізації управління. Система Національної служби охорони здоров’я

базується на державному фінансуванні. Основним джерелом поповнення бюджету на охорону здоров’я є податки та виплати (90%) і лише 7,5% доходів бюджету – це внески роботодавців.

Медустанови належать уряду, але мають статус лікарняних трестів – самоврядних організацій. Система охорони здоров’я забезпечує профілактичну, первинну медичну допомогу, лікарняне лікування.

Загальні витрати уряду Великобританії на охорону здоров’я складають 8% ВВП. Британська модель медичного страхування має високий рівень централізації, домінування в системі бюджетного фінансування, а також оплата праці пацієнтів 10% від вартості лікування [1].

Залучення до охорони здоров’я позабюджетних ресурсів є гострою проблемою країни. Це можуть бути кошти компаній, працівники яких можуть отримати додаткову медичну допомогу від медичних установ на договірній основі.

Основа реформування галузі охорони здоров’я країни – це децентралізація управління, метою якої є вдосконалення та активізація роботи структурних підрозділів шляхом передаючи їх на комерційній основі.

Що стосується Канади, то більшість вчених вважають, що ця країна має безкоштовну систему охорони здоров’я. 30% загального бюджету провінцій витрачається на її потреби. Канадська модель систем охорони здоров’я базується на принципах доступності послуг, універсальності, мобільності та інклюзивності.

З 1971 р. Універсальна система медичного страхування, яка включає оплату всіх видів стаціонарного лікування та амбулаторне лікування, крім стоматології, протезування та придбання ліків, було запроваджено в  Канаді.

Медичне страхування фінансується за рахунок загального оподаткування, страхових внесків та грошових виплат. Система медичних ощадних рахунків, які формуються за рахунок внесків роботодавців, успішно функціонує в Канаді. Кошти на рахунку є власністю працівника. Існування ощадних рахунків стимулює ефективне функціонування галузі охорони здоров’я та створює конкурентне середовище на ринку медичних послуг Канади.

Бюджетна та страхова форма фінансування системи охорони здоров’я базується на моделі побудови система соціального страхування О. Бісмарка. Відповідно до цієї системи, медична промисловість фінансується з коштів обов’язкових внесків роботодавців та службовців до спеціальних фондів, створених на професійній основі чи на місцях. Розмір внеску залежить від платоспроможності страховика, доступу до послуг залежить від потреб страхувальника. У більшості випадків медичні фонди не залежать від Уряду, хоча вони діють відповідно до його законодавчої бази.

Ця система набуває широкого застосування в Німеччині, Італії, Швеції, Франції та Японії. Німеччина є однією з перших країн, де було введено медичне страхування.

З 2009 року медичне страхування є обов’язковим для всіх громадян Німеччини. Обов’язкове медичне страхування охоплює 90% населення Німеччини. Загальні витрати на охорону здоров’я є найвищими серед європейських країн та становлять 12% ВВП [2].

Страхові внески розподіляються між роботодавцем і працівником пропорційно і складають в середньому 15% зарплати.

Соціальне страхування, яке забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між медичним страхуванням учасників. Кошти розподіляються між фондами за схемою вирівнювання для здоров’я з урахуванням статі, віку та інвалідності страхувальника. Останні, чий річний дохід перевищує 48 000 євро, можуть самостійно обрати вид медичного страхування.

Німецька система здоров’я страхування вирішує свої фінансові проблеми автономно та незалежно від держави.

У медичному страхуванні існує вісім видів медичних фондів, які були сформовані на основу історичного розрізнення за певними регіональними та виробничими критеріями. Спектр пропонованих медичних послуг залежить від можливостей страхування, хоча він повинен забезпечувати всі медичні послуги на випадок хвороби страхувальника. Мінімальний страховий пакет включає амбулаторне лікування та перебування пацієнта в лікарні.

Як автономні організації, страхові фонди Німеччини мають право встановити ставки премій вище базового рівня, а також збільшити спектр медичних послуг.

Страхові фонди є структурним елементом системи охорони здоров’я країни догляду та тісно співпрацють з урядом у галузі розрахунків з медичними лікувально-профілактичними установами та розділяють відповідальність за галузь охорони здоров’я в країні.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!