Есе ” Особливості творення відтопонімних прикметників “

Утворення прикметників від назв населених пунктів в українській мові на сьогоднішній день є не до кінця внормованим. Від багатьох топонімів утворюється по два, три і навіть по чотири прикметники. У дослідженнях східнослов’янських мов відзначено, що відтопонімні прикметники становлять важливу частину словникового складу мови, оскільки часто вони є обов’язковими елементами мови, що не можуть бути заміненими іншими синонімами. Оскільки система українського словотвору історично сформувалася і розвинулася на східнослов’янському мовному ґрунті, нормування словотвору і слововживання відтопонімних похідних української мови відбувається з урахуванням відповідних закономірностей російської та білоруської мов при зосередженні уваги на тому, що об’єднує словотворчі системи цих мов [4]. Оскільки у тлумачних та орфографічних словниках відтопонімні прикметники майже не наводяться, потрібно вміти коректно їх утворювати.

Є декілька способів утворення відтопонімних прикметників. Перш за все, варто згадати про вплив місцевої традиції, тобто так, як звикли називати місцеві жителі. Але цей метод не розв’язує проблеми, оскільки його не можна поширити на словотвір прикметників від топонімів будови на -ич-і, -ц-і, -н-е тощо.

До того ж застосування такого принципу в нормуванні словотвору та слововживання відтопонімних прикметників неодмінно приведе до невиправданого відродження віджилих форм та архаїзації сучасної літературної мови [1].

Одним із способів творення відтопонімних прикметників є єдність загальних і окремих протиставлень. Найбільш загальним є протиставлення морфемно зумовлених і морфемно незумовлених прикметникових форм. До цієї групи належать прикметники, утворені від топонімів на -енко, -увате, -город, піль, -пілля, -поле, -ець, -иця, -ів(-ов), -ове(-овий), -ин(-ін), -ине (-иний), -ське, -ськ, -цьке, -цьк, -ани, -ак(-як), -івка, -инка, -енка, -анка, -ич, -ичі (з ненаголошеним закінченням), -ці́.

У зв’язку з тим, що примусова сполучуваність дозволяє точно визначити твірний суфікс, то вона є достатньою підставою для прогнозування і формулювання основних правил словотвору відтопонімних прикметників [1].

З наступною групою прикметників пов’язані процеси вдосконалення прикметникових форм, пошуки найраціональніших засобів і способів словотвору, відмови від ускладнень та застарілих форм, що постійно породжує проблему нормування. До цієї групи належать прикметники, що утворюються від топонімів на -не (-ні, -ний, -на), -ок, -ик, -щина, -ище, -иха, -ці (з ненаголошеним закінченням), на -ки (з ненаголошеним закінченням), з іншими рідковживаними топонімічними суфіксами, а також від безсуфіксних топонімів.   У зв’язку з тим, що факультативна сполучуваність морфем не дозволяє точно визначити твірний суфікс, бо при утворенні прикметників майже вільно можна застосовувати будь-який суфікс з одинадцяти можливих: -ськ-ий, -івськ-ий, -анськ-ий, -инськ-ий, -енський, -ецьк-ий, -ицьк-ий, -овецьк-ий, -анецьк-ий, -инецьк-ий, для цієї групи топонімів сформулювати чітких правил утворення прикметників не можна. Формування прикметників від топонімів цієї структури визначається лише лексично та повинно регламентуватися словниками [1,4].

Для отримання повного тексту придбайте роботу!