Есе ” Парадокс лідера “

Парадокси лідерства обумовлені складною і суперечливою природою феномена харизми. Воно певною мірою є парадоксальним явищем, оскільки, з одного боку, харизма в більшості випадків властива тій чи іншій людині від природи, являє собою своєрідний дар. Але з іншого боку, її розвиток і реалізація можуть істотно залежати від низки об’єктивних і суб’єктивних чинників, від зовнішнього середовища, в першу чергу, від характеру соціокультурного простору, в координатах якого й відбувається життя і діяльність лідера.

Деякі з цих чинників сприяють розвитку харизми та її успішному прояву в діяльності лідера та у його впливі на людей, в досягненні поставлених цілей. Деякі ж інші чинники цілком можуть перешкоджати її прояву. Для обґрунтування цього твердження необхідно розглянути різні парадокси, які властиві життю й діяльності лідерів, і проаналізувати особливості їхньої природи та зовнішніх проявів.

Практично кожному лідеру, в тому числі й харизматичному, доводиться час від часу зустрічатися з деякими труднощами, зумовленими інерційністю мислення більшості людей. Для їх подолання йому слід вийти за межі звичних, але застарілих уявлень і переконати людей в необхідності змін. У цьому йому серйозно допомагає його харизма.

Цілком справедливо Рассел Л. Акофф стверджує, що «боротьба з системою, яка перешкоджає розвитку або стримує його, є викликом. Успіх приносить радість, – радість перемоги над безликим, негнучким, механістичним мисленням». Тільки справжній лідер здатний прийняти цей виклик і зважитися на боротьбу з системою. Це також, на думку вченого, «подолання самообмежень».

Парадокс тут ми вбачаємо в тому, що, як пише вчений, «щоб боротися з системою, потрібна мобілізація всіх духовних сил, розуму, здорового глузду, почуття та інтуїції. Це неприйняття пасивного ставлення до життя». Один з проявів парадоксів лідерства полягає у свідомому і глибоко осмисленому виборі лідером індивідуальної життєвої траєкторії, в концептуальній відмінності програми і системи його головних ідей життя.

Цікавий і дотепний приклад парадоксальної поведінки лідера наводить Радислав Гандапас, стверджуючи, що «один такий знайомий нам з дитинства. Це Карлсон! Карлсон любить і береже себе, і всім оточуючим нічого не залишається, як любити його і берегти. Якщо Карлсон зляже, нехай навіть зі звичайною застудою, до його ліжка вишикується черга з подарунками. Друзі не заспокояться, поки не поставлять його на ноги».

Автор підкреслює, що «тут ми стикаємося ще з одним парадоксом лідерства. Карлсон, зрозуміло, не відправляв Малюка і його приятелів на смерть, однак незручностей влаштував їм чимало і небезпеці піддавав не раз. Незручності ці та загрози зовсім їх не бентежили. Як не бентежить рядових наказ генерала кинутися в саме пекло і, досить імовірно, розлучитися з життям. Як не бентежить підлеглих харизматичного бізнес-лідера наказ за тиждень зробити те, на що у конкурентів витрачається півроку».

Парадокс розглянутих Гандапасом прикладів полягає в тому, що в більшості випадків уявна неможливість виконання розпоряджень, наказів або навіть прохань лідера в дійсності виявляється не можливою для реалізації. І найважливішою рушійною силою успішного досягнення цілей та здійснення відповідних дій підлеглих такої людини або просто його прихильників виявляється їх прагнення будь-що виправдати лідерську довіру.

Цікаву щодо парадоксальності думку висловлює Казуо Інаморі, стверджуючи, що «якщо ви хочете досягти успіху в житті, будьте готові до подолання безлічі перешкод. Але найбільша перешкода – ваш власний розум, що прагне до комфорту і неробства». Він підкреслює, що «тільки самозречення дозволяє подолати бар’єри і прийти до досконалості. Не просто змусити себе йти вперед, оскільки від природи ми вважаємо за краще обирати більш легкі шляхи. Але усвідомивши це, ми отримаємо ще більше задоволення, коли побачимо плоди своїх зусиль».

Така категоричність та інтровертна спрямованість значною мірою виявляється породжуваною ще однією парадоксальною особливістю харизматика, яка полягає в усвідомлюваному перебільшенні лідером своєї особистості, здібностей і можливостей, свого інтелектуального потенціалу. Одним із наслідків такої ситуації стає його свідома відмова від чужих концепцій і технологій, що насаджуються йому або навіть просто пропонуються ззовні. Але справжній лідер повинен розуміти, що він не може знати всього, що в складних проблемних ситуаціях для їх оцінки і створення раціональних рішень для їх успішного подолання необхідно залучати експертів. З іншого боку, що він може брати чи не брати до уваги їхні рекомендації, оскільки остаточне рішення доводиться приймати йому самому і персональну відповідальність за результати та можливі наслідки реалізації цього рішення також несе особисто він.

Щодо досягнення лідером життєвого успіху, про який, до речі, пише і Казуо Інаморі, також можна відзначити парадоксальний характер вибору і реалізації відповідної стратегії. Дійсно, з одного боку, є корисним аналіз досвіду інших успішних людей, а з іншого, – багато лідерів формують і використовують систему своїх власних секретів досягнення успіху.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!