Есе ” Поняття та різновиди форм державного правління та державного устрою “

В теорії держави і права є два поняття, які тлумачяться як внутрішня структура організації публічної влади, це форма правління та форма державного устрою. Таким чином територіальна організація влади та її форми правління практично завжди перебували в центрі уваги теорії держави і права. У результаті чого, говорячи про форму державного устрою, фактично мається на увазі не стільки сама по собі територія держави, скільки характер та специфіка взаємодії таких ознак державності, як територія та публічна влада. Ми вирішили проаналізувати усі тонкощі понять державного правління та державного устрою та зробити відповідні висновки.

Отож, форма державного правління, власне як певна наукова проблема, що дає розуміння про один із найбільш значущих елементів форми держави, який характеризує функціональні та певні структурні моменти в організації державної влади, за останні десятиліття сміливо може бути віднесена до найбільш дискусійних питань.

Почнемо з того, що форма держави є безпосереднім і носієм її сутності. Як відомо, сутність держави є такою, інтереси яких верств населення вона захищає в першу чергу захищає. На мою думку, щоб вивчити державу, особливо її структуру, функції, потрібно насамперед розуміти так званий механізм здійснення влади, тобто як нею управляють.

Саме поняття «форма державного правління» сформувалось у процесі суспільно-політичного розвитку, а різноманіття дискусій щодо його рамок на сьогодні свідчить про наявність відкритих питань довкола цього терміну. Вважаю, що власне форма державного правління відображає взаємозалежність природної й соціальної складової, тобто певної впорядкованої сукупності елементів та процесів, що утворюють предмет або явище, й виражаються у певну форму. Поняття «форма» використовується також у значенні внутрішньої організації змісту, і в цьому значенні проблематика форми отримує подальший розвиток у категорії структура.

Існує поняття форми правління держави, запропоноване О. Скакуном, яке визначає його як «порядок утворення й організації вищих органів влади в державі» [5]. Розширене тлумачення поняття форми правління запропонував чеський правознавець Й. Благож, який, в свою чергу, вважає, що до форми правління, крім визначення прав глави держави, слід віднести відносини між державою і населенням, між найвищими державними органами, між цими органами і центрами економічної й політичної влади. Також не потрібно залишати поза увагою, а також політичне середовище, в якому реалізуються ці відносини [1].

Як ми знаємо, найбільш загальною класифікацією форм правління, яка стала традиційною, є їх поділ на монархію та республіку. Саме цими поняттями в історії були означені дві основні форми життєдіяльності держави. В основу такого поділу покладено два критерії, такі як участь або неучасть населення у процедурі формування найвищих органів державної влади і належність верховної влади одній чи багатьом особам.

Отож, монархія як форма правління держави має неоднозначну історію. Мова йде про те, що монархія, як форма правління, пройшла складний еволюційний шлях, протягом якого змінювалася та вдосконалювалася. Вважаю, що були часи, коли ця форма практично завмирала. Якщо колись вона була майже єдиною формою правління, то наприкінці ХХ-го століття у світі залишилася лише близько 40 монархічних держав [4].

На мою думку, у процесі свого життя та розвитку змінився власне ідейний зміст монархій: від абсолютних форм до конституційних (обмежених). Такими обмеженими монархіями є, наприклад, Великобританія чи Іспанія. Більшість існуючих на сьогодні монархій мають суто формальний характер і лише в окремих державах збереглися риси абсолютної монархії.

Як правило, конституція держави встановлює те, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу, а парламентові відводиться роль консультативної ради при монархові. При монархові створюються численні дорадчі органи, членами яких є переважно особи сімейного клану монарха.

Цікавим є те, що у деяких державах сучасного світу збереглися певні нетипові форми монархії. Наприклад,, у Малайзії існує виборна монархія, а в Об’єднаних Арабських Еміратах колективна, патріархальна – у Свазіленді тощо Особливо слід відзначити теократію як форму монархії, у якій вища політична і духовна влада в державі зосереджена в руках духовенства, а глава церкви є одночасно і світським главою держави, тут яскравим є приклад Ватикану [4].

Отже, як бачимо, республіка є домінуючою формою державного правління у світі. Із понад 200 існуючих нині держав близько 150 перейшли до демократичної республіканської форми правління. Принцип республіканського правління описано і у ст. 5 Конституції України. Головною ознакою республіки є те, що в ній органи публічної державної влади обираються всім народом на певний строк. Вони є підконтрольними народові та виконують свої повноваження на підставі конституції [3].

Для отримання повного тексту придбайте роботу!