Есе ” Темпоральний аналіз міста у фільмі (Людина з кіноапаратом) “

«Фільм знято як хроніку одного дня з життя великого міста, зафіксовану кінокамерою-кінооком», – саме так до сьогоднішнього дня говорять кінокритики про стрічку «Людина з кіноапаратом» режисера Дзиґи Вертова та оператора Михайла Кауфмана. Цікавим є те, що фільм названий найкращим документальним кіно усіх часів навіть попри те, що його знімали без заготовленого сценарію.

Отож, у стрічці «Людина з кіноапаратом» основним чином зображено життя вулиць Одеси, на яких проживають звичайні радянські люди. Крім того, є кадри, відзняті у Харкові, Києві та Москві. Варто сказати, у цьому фільмі представлено не місто, а скоріше його ідеальний образ, про який можна лише мріяти людині: на заводах та фабриках відбувається утопічна соціалістична праця, а в його кінотеатрах показують фільм того ж Дзиґи Вертова. Ідеальним здається все: ранкові вулиці з багатою архітектурою, вітрини різноманітних магазинів та перукарень. У стрічці показано, як прокидається місто, як двірники прибирають, робітники готуються до нового дня, трамваї та автобуси виїжджають з депо, запускаються промислові верстати та починають працювати тамтешні крамниці. Є у фільмі і контрастні кадри із життя міста, до прикладу похорони та весілля тощо. Місто проживає день, де його жителі насолоджуються життям: улюблена робота, відпочинок у тому ж ідеальному місті та ідеальному часі. Все доходить до того, що предмети в кадрі оживають.

Варто сказати, що сама структура фільму, що базується на комбінуванні зйомок різних міст в один час, вказує на фундаментальний психологічний прийом накладання часових рамок тогочасного соціалістичного суспільства на життя та побут міста і його мешканців. А, власне, побудова єдиної колективної мрії, яка об’єднує та ідеалізує час, в якому живе тогочасне суспільство, дозволяє вважати цей фільм протосоцреалістичною роботою. Варто також підкреслити, що часові особливості, які проживає місто у даній стрічці, створюють відчуття ідеальності моменту та життя його мешканців.

Відгук про фільм «Людина з кіноапаратом»

«Людина з кіноапаратом» – візуальний образотворчий фільм 1929 року режисера Дзиґи Вертова та оператора Михайла Кауфмана. На маю думку, ці двоє кінематографістів представляли фільм, відкидаючи павільйони та сценарії, і саме в цьому вони були першими. Дотримуючись концепції революційного мистецтва, спрямованого на пошук універсальної кіномови, М. Кауфман прагнув показати життя тогочасного суспільства виключно кінематографічними засобами.

Дану стрічку знято в Україні, де у 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління. У той час поширеною була політика українізації та впровадження української мови в усіх сферах суспільно-політичного життя, тому у фільмі цікаво побачити українські слова на афішах та вивісках. Використано у фільми і небезпечні трюки, які на той час вважалися неймовірними, саме тому, на мою думку, фільм перетворився на методологічний посібник для майбутніх режисерів.

У даній стрічці М. Вертову вдалося створити певний самоопис індустріального суспільства, що виходить далеко за межі його конкретного історичного контексту та часу. Позиціювання кінематографічного апарату як індустріальної машини, а кінематографу як складової виробничих відносин означає, що сприйняття та свідомість дещо переплітаються із промисловими принципами.

Найперші кадри фільму демонструють велетенський кіноапарат, з якого появляється людина з кінокамерою на тринозі. Таким чином, із самого початку стрічки задається презентація такого фільму, який виходить за межі свідомості людини та можливості кінематографу. Далі бачимо чимало цікавих кадрів із життя жителів, а також пейзажі та архітектуру міста, зокрема велетенську пляшку шампанського на морському узбережжі, серію манекенів у вітринах магазинів, сплячих робітників тощо.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!