Есе “Важливість України для росії та як те, що відбувається в наші дні, бере початок десятиліття”

ЗМІСТ

 

Визначення та оцінка джерел 

«Сучасна російсько-українська війна» (за матеріалами газети «The New York Times», 2018 

Революція гідності. Сучасність, як наслідок десятилітніх протистоянь 

Початок російського вторгнення в Україну 

Висновок після огляду праці Юрія Офіцинського 

Володимир Бабка «Російсько-український конфлікт: цивілізаційні та меморіальні аспекти», 2015 

Огляд цивілізаційного підходу 

Розгляд меморіальної природи конфлікту 

Висновок після аналізу праці в. Бабка 

Роздуми над опрацьованими працями 

Список використаних джерел 

 

 Визначення та оцінка джерел

 

Перше джерело, яке було обраним для даного дослідження, є праця Юрія Офіцинського «Сучасно російсько-українська війна» (за матеріалами газети «The New York Times)» 2013 – 2017 років), видана в Ужгороді 2018-го року [1]. У даній монографії відображені результати наукових досліджень, які виконані автором на кафедрі історії України Ужгородського національного університету. Сучасна російсько-українська війна відразу потрапила в поле наукових інтересів істориків всього світу. Її абсолютно логічно трактовано в контексті глобальних викликів і загроз, довгострокових наслідків для всіх країн західної цивілізації. Друга праця це «Російсько-український конфлікт: цивілізаційні та меморіальні аспекти» Володимира Бабки 2015-го року, виданій у журналі «Наукові записки» [2]. У статті розглянуто погляди американських політологів С. Гантінгтона та Дж. Міршаймера на перспективи українсько-російських відносин. Визначено особливості різних підходів до розробки стратегічного курсу України, зокрема, в політиці пам’яті.

 

«Сучасна російсько-українська війна» (за матеріалами газети «The New York Times», 2018

 

Проблема забезпечення міжнародного миру та безпеки залишається однією з найважливіших для світової спільноти у ХХІ ст., а наріжним каменем і характерною особливістю будь-яких досліджень з теорії міжнародних відносин – з’ясування основних причин конфліктів, пошук способів їх розв’язання або уникнення. Конфлікти, насамперед збройні (війни), є складовою частиною міжнародної політики. У політології побутує дискусійна думка про те, що політичним відносинам властиві конфлікти, зумовлені зіткненням національних інтересів.

Поглиблений інтерес до сучасної історії вимагає скрупульозного підходу до ретельного відбору й сумлінного аналізу широкого кола історичних джерел, а також копітких міждисциплінарних досліджень, які адекватно відображають багатогранні здобутки на царині гуманітарних і соціальних наук: історичних, політичних, юридичних, економічних, соціологічних, філософських, філологічних. Всебічно враховуючи виразну специфіку пропонованої роботи та її колосальну емпіричну базу, зосередимо увагу на важливих моментах у джерелознавчому, історіографічному та історико-теоретичному вимірах.

 

Революція гідності. Сучасність, як наслідок десятилітніх протистоянь

 

Україна протягом усього свого існування, навіть, будучи незалежною державою, змушена виборювати свою свободу. Після свого розпаду влада СРСР не могла «проковтнути» той факт, що Україна намагається стати на незалежний свій власний шлях. Власне кажучи, на мою думку, фундаментальні причини початку російсько-української війни беруть свій початок ще з дев’яностих років. Як це можливо? Спробуємо розставити крапки над «і».

Отже, чому вихід України з СРСР так не подобався росії? Варто згадати, що у ті часи Україна одержала мільйонну армію та чималий ядерний потенціал. Як на мене, це давало гарантії Україні та змушувало світ рахуватись із нашою державою. Тим не менше, ядерну зброю Україна проміняла на економічну допомогу та гарантії безпеки в рамках Будапештського меморандуму. Це додало важелі впливу росії. Наступним ударом по самолюбству російської федерації було проголошення Незалежності України. Тоді росія, знесилена певним чином війнами в Чечні, визнала кордони України, але не збиралась із цим миритись.

У 2003 році за президентства путіна росія почала будівництво дамби в Керченській протоці, що в напрямку українського острова Коса Тузла, тим самим викликала занепокоєння української влади. Це питання було врегульовано на зустрічі президентів та, зрештою, будівництво дамби припинилося. Але це все стало підґрунтям для подальших наступальних дій росії. У 2004-му році на президентських виборах в Україні росія підтримувала президента Януковича, проте український народ не допустив тоді на президентське крісло проросійського кандидата. «Помаранчевою революцією» було виборено на пост президента Віктора Ющенка. Після цих подій почались, на мою думку, одні з найактивніших російських дій по відношенню до України.

Напевне, усі ми пам’ятаємо, як за президенства Віктора Ющенка росія декілька разів відключала Україні газ, перекривавши газопровід і для європейських країн. Ющенко був кісткою у горлі для російських можновладців. А далі був 2008 рік, коли президент США Джордж Буш почав розмови про можливий курс для вступу у НАТО для України. Це обурило путіна і він висловився прямо і однозначно, що Україна, на його думку, не є повністю незалежною, і що їй не місце в НАТО. Цікавим є те, що у 2010 році Янукович таке стає президентом. Що це дало Україні? Абсолютно нічого позитивного. Коли Україна вирішила підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом, що було волевиявленням українського народу, Янукович заявив, що підписання угоди неможливе, бо цього не хоче росія і її путін. Тоді почались криваві події майдану, побиття невинних студентів, а сам Янукович втік до росії.

Якщо відверто, важко згадувати ті події Майдану, ситуацію у Києві. Росія швидко прибрала до рук український Крим, а на східних кордонах посилила свої сили, окупувавши Донбас та проголосивши ДНР та ЛНР. Треба сказати, що путін давно хотів прибрати до рук східну частину України, називавши її частиною росії, він хотів приєднати до росії усе російськомовне населення регіону України: «Протягом одного десятиліття Україна пережила дві революції: Помаранчеву (21 листопада 2004 – 23 січня 2005) та Європейську (21 листопада 2013 – 22 лютого 2014). Остання стала боротьбою не тільки за майбутнє незалежної України. Від її наслідків залежала подальша історія Європи. Недарма світ уважно спостерігав за ходом революції. Її детальне висвітлення зайняло перші шпальти іноземної преси, а заходи підтримки українських мирних протестів мали місце у багатьох країнах» [3].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!