Курсова робота “Акти конституційного суду України як джерела конституційного права”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АКТИ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

РОЗДІЛ 2. АКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

2.1. Поняття, та правова природа актів Конституційного Суду України

2.2. Види та характеристика актів Конституційного Суду України

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ АКТІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Глибинна трансформація пра­вової системи України в період незалежності, що не оминула й основ конституційного ладу, виявляється сьогодні у виникненні принципово нових і докорінному перетворенні багатьох існуючих державно-правових і соціальних інститутів і явищ.

Це значною мірою обумовлено необхідністю реалізації визначених на конституційному рівні основних пріоритетів розвитку України (побудова правової, демократичної, соціальної держави, забезпечення й усебічне гарантування прав і свобод людини та ін.), що вимагає, серед інших першочергових заходів, утвердження сильної, незалежної та справедливої судової влади.

І хоча вирішення цього завдання, очевид­но, є ще далеким від завершення, уже сьогодні можна констатувати, що суди здійснюють серйозний вплив на регулювання суспільних відносин. Більше того, досвід діяльності судів у роки незалежності свідчить про те, що цей вплив, по-перше, часто не обмежується суб’єктами конкретних справ, набуваючи загального, нормативного значення, і, по-друге, поширюється на сферу конституційних правовідносин.

Це засвідчує певні зміни, яких зазнає останнім часом система джерел конституційного права України через підвищення ролі актів органів судової влади в нормативному регулюванні конституційних правовідносин, і вимагає перегляду традиційних наукових поглядів на юридичну природу названих актів і їх місце в системі джерел конституційного права України.

Серед сучасних вітчизняних правознавців загальнотеоретичні проблеми су­дової влади та судового прецеденту, а також питання щодо можливості визнання актів органів судової влади джерелами права України досліджували Ф. Духон, П. Євграфов, В. Кисіль, М. Козюбра, Б. Ма­ли­шев, В. Паліюк, В. Примак, Я. П’янова, П. Рабінович, А. Се­лі­ванов, С. Серьогіна, О. Скакун, В. Тацій, М. Тесленко, В. Тихий, Ю. Тодика, С. Федик, Г. Христова, В. Шаповал, С. Шевчук та інші.

Мета дослідження полягає в аналізі та систематизації актів Конституційного Суду України як джерела конституційного права з метою визначення їхнього впливу на конституційно-правове життя країни та розкриття їхньої ролі у правовій системі України.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:

1. Проаналізувати акти органів судової влади в системі джерел конституційного права: порівняльно-правовий аспект;
2. Дослідити акти Конституційного суду України як джерело Конституційного права;
3. Розкрити поняття, види та юридична природа актів Конституційного суду України;
4. З’ясувати видову характеристику актів Конституційного суду України;
5. Обгрунтувати проблеми та реалізацію актів Конституційного суду України.

Об’єктом дослідження є акти Конституційного Суду України.

Предметом дослідження є правові норми, рішення та акти, що приймаються Конституційним Судом України, їхні особливості, значення та вплив на конституційно-правове життя країни.

Методи дослідження філософські: діалектичний, синергетичний – дослідження систематизації законодавства як динамічної категорії розвитку, метафізичний – дослідження наукового поняття систематизації законодавства; загальнонаукові: формально-логічний і соціологічний метод, аналіз, синтез дозволили визначити значення систематизації законодавства.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок. Список використаної літератури налічує 35 найменування.

 

РОЗДІЛ 1. АКТИ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

 

Одним з головних завдань сучасної юридичної науки є пошук шляхів підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин. У зв’язку з глибокими соціальними трансформаціями в Україні формуються абсолютно нові суспільні відносини, що потребують не лише вдосконалення законодавства, але й усієї правової системи, щоб всі її елементи розвивалися спільно у одному напрямі. Тому наукові дослідження в галузі права мають враховувати системні та структурні зв’язки між різними правовими явищами, історичні особливості вітчизняного права, а також світовий досвід. Поставляючи перед собою завдання визначити роль і значення актів судової влади в системі джерел конституційного права України, необхідно спочатку з’ясувати, чи існує для цього історичний фундамент і наскільки це відповідає загальним тенденціям розвитку правових систем сьогодення.

С.В. Шевчук відзначає, що «якщо звернутися до старовини, то можна знайти свідчення про те, що попередня судова практика розглядалася як джерело права» [29, с. 16]. Таким чином, за допомогою накопичення звичаїв і судових рішень у подібних справах формувалося право народів Давнього Сходу, Стародавніх Афін і Риму, а також ранніх феодальних держав Європи. Судовий прецедент є основою генезису та функціонування правової системи Англії і всієї англосаксонської правової сім’ї.

Британські юристи продовжують розглядати британське право переважно як право судової практики (відоме також як «case law», «judiciary law», «judge-made law»). Згідно з дослідженнями оксфордських вчених, система загального права, відмінно від континентальної, наділена значними повноваженнями для суддів, чиєю завданням завжди було формулювати «правові принципи, що відображають цінності англійського народу» [35, с. 436].

До підтвердження цієї позиції можна віднести той факт, що значна частина положень неписаної конституції Великобританії (яка охоплює різні аспекти діяльності вищих державних органів, взаємодію гілок влади, принципи взаємодії держави та особи, основні права людини та інші) існує у вигляді судових прецедентів.

Ураховуючи, що судовий прецедент як джерело права в країнах англосаксонської правової сім’ї є об’єктом спеціальних правових досліджень вітчизняних та закордонних вчених (таких як Р. Кросс, А. Кіралфі, Р. Уолкер, Р. Давід, І. Богдановська, Б. Малишев та інші), у рамках цього дослідження ми надамо лише його стислу характеристику, використовуючи приклади з правових систем Великобританії та США.

Термін «прецедент» (англійською – precedent) має своє коріння в латинському слові «praecedentis», що означає «попередній». За визначенням укладачів Оксфордського словника, це вказує на попереднє судове рішення або метод вирішення справи, яке є авторитетним правилом або прикладом для вирішення подібної або аналогічної справи.

Основний принцип доктрини прецеденту полягає в принципі stare decisis («дотримуватися того, як було вирішено раніше»), який визначає, що судам обов’язково дотримуватися попередніх рішень вищих судових органів у подібних справах. Загально визнане тлумачення цього принципу зазвичай означає stare rationibus decidendi: обов’язковим є не кожне рішення, а лише ratio decidendi (прецедентна норма права), що містить правовий принцип аргументації судді – це основний принцип вирішення суперечок. Все інше вважається побічною згадкою (obiter dictum) і може не враховуватися суддями під час розгляду аналогічних справ. Правило прецеденту не є абсолютним: за певних обставин суди можуть його відхилити чи відмовитися застосовувати.

У сучасному праві Великобританії правило прецеденту складається з трьох основних положень:

1. Рішення, що приймаються Палатою лордів, є обов’язковими прецедентами для всіх судів, крім самої Палати лордів, яка в 1966 році спеціально заявила про свій вихід із жорсткого принципу прецеденту та, зокрема, про допустимість перегляду своїх власних рішень (хоча цим правом Палата лордів користується дуже обережно, переважно в цивільних справах).
2. Рішення, які ухвалює Апеляційний суд, є обов’язковими для всіх судів, крім Палати лордів. У 1944 році Апеляційний суд встановив правило, згідно з яким він не обмежується своїми власними рішеннями, якщо вони були прийняті per incuriam (через недбалість, неуважність).
3. Рішення, які приймає Верховний суд, є обов’язковими для нижчих судів і, хоча вони не мають обов’язкового характеру, зазвичай використовуються як керівництво Судом корони та різними відділеннями Верховного суду.

Доктрина судового прецеденту продовжує еволюціонувати в сучасній Англії. Важливим нововведенням для англійської правової системи є статус прецедентів двох міжнародних органів – Суду ЄС і ЄСПЛ – як джерел англійського права. Сьогодні англійські судді враховують їхні рішення при розгляді справ, хоча кілька десятиліть тому це може було сприйнято негативно. Наприклад, у справі щодо заборони полювання на лисиць, яку розглядали Палата лордів восени 2007 року, англійські суди використовували аналіз близько п’ятдесяти рішень зазначених міжнародних органів у своїй аргументації.

 

РОЗДІЛ 2. АКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

2.1. Поняття, та правова природа актів Конституційного Суду України

 

Конституційний Суд України є ключовим суб’єктом конституційної юрисдикції, який встановлює конституційні принципи та гарантує захист прав і свобод громадян. Розуміння правової природи його актів є важливим елементом для аналізу функцій, повноважень та впливу Конституційного Суду на правову систему України. Дослідження цієї теми допомагає розкрити значимі аспекти діяльності Конституційного Суду, а також зосередитися на впливі його рішень на судову систему, процес правотворення і загальний розвиток правової системи в країні.

Аналіз юридичної природи актів Конституційного Суду України допоможе краще зрозуміти роль цього судового органу у забезпеченні конституційності та захисті прав громадян, а також визначить можливості для подальшого розвитку правової системи країни.

Правова сутність актів Конституційного Суду України безперечно відображає його місце у механізмі держави та унікальні особливості правового регулювання його функцій. Розгляд цієї проблеми у різних країнах світу виявляється різноманітним, залежно від обраної моделі судового контролю над конституційністю, а також від юридичних традицій кожної держави. Україна, у свою чергу, зіштовхнулася з питанням правової природи актів Конституційного Суду, оскільки чинне законодавство не надає чітких вказівок щодо цього. Це стало однією з ключових проблем у галузі конституційного права. Юридична література порівнює акти цього суду з нормативно-правовими актами та конституційними судовими прецедентами, визнаючи їх як рішення, які мають значення для подальших судових вирішень.

Акти Конституційного Суду України є безперечно правовими, оскільки їх приймає відповідний орган, уповноважений Конституцією, дотримуючись встановлених форм і процедур, і вони є обов’язковими для виконання на всій території України. Щодо можливості розглядати акти Конституційного Суду України як нормативно-правові, варто зауважити, що в теорії права такі акти розглядають як письмові документи, які встановлюють, змінюють, припиняють або конкретизують норми права. Це дозволяє говорити про нормативно-правову природу рішень Конституційного Суду України у справах, що стосуються офіційного тлумачення Конституції і законів України, оскільки таке тлумачення є способом конкретизації їх норм.

Конституційний Суд України є одним з вищих органів державної влади в Україні. Результатом конституційного провадження є прийняття актів, які є обов’язковими до виконання на всій території України, остаточними і не підлягають оскарженню [16, с. 37].

Згідно з діючим законодавством, процедура прийняття актів Конституційного Суду регламентується Конституцією України та Законом про Конституційний Суд України. Ці акти виникають у зв’язку з розглядом справ, які надходять до Конституційного Суду, і спрямовані на вирішення питань конституційності або визначення інших аспектів конституційного права. Оскільки Конституційний Суд виступає в ролі верховного інтерпретатора Конституції та інших законів, його акти мають ключове значення для визначення правового статусу та реалізації конституційних принципів в Україні.

Особливості ухвалення та характер цих актів свідчать про їх виняткову роль у системі правового регулювання. Оскільки вони є остаточними, їхні рішення не можуть бути переглянуті іншими судовими органами України. Загальнообов’язковість цих актів означає, що вони є обов’язковими для всіх гілок влади, органів місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб на всій території країни.

Такий статус дозволяє Конституційному Суду впливати на законодавчий процес, забезпечуючи відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України та захищаючи конституційні права і свободи громадян.

Незважаючи на те, що види актів Конституційного Суду України закріплені законодавчо, в наш час існує розбіжність у розумінні правової природи цих актів. Головною причиною цього є особливе місце, яке займає Конституційний Суд України в системі державних органів влади в Україні [16, с. 38].

Однак відсутність чітких нормативно-правових критеріїв, що стосуються правової природи цих актів, ускладнює їх розуміння та інтерпретацію. Одна з причин цієї неоднозначності полягає в особливому статусі Конституційного Суду як органу конституційної юрисдикції, який вважається гарантом конституційності та верховенства Конституції. Конституційний Суд діє не лише як інтерпретатор законодавчих актів, але й як творець правових норм, визначаючи їх конституційну спрямованість та основні принципи. Це надає йому унікальну роль в системі правового регулювання, що може викликати різні точки зору на правову природу його актів.

Вивчаючи правову природу та юридичну силу актів державних органів, слід враховувати, що їх ефективність переважно залежить від їх місця в державному апараті та обсягу їх компетенції. Цей підхід має стосуватися і до Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції. Однак у науковому середовищі існує розбіжність думок щодо місця Конституційного Суду України в системі державної влади. Без занурення в деталі аналізу його ролі у державному механізмі (що є окремим предметом дослідження), можна відзначити, що більшість науковців висловлюють дві різні позиції з цього питання.

 

2.2. Види та характеристика актів Конституційного Суду України

 

Розглянемо різновиди актів Конституційного Суду України, такі як рішення, висновки, ухвали, а також акти, що регламентують організацію його внутрішньої діяльності. Ці види актів відрізняються за формою, змістом, призначенням, порядком ухвалення, юридичною силою, обсягом застосування та іншими аспектами, і кожен з них має свої особливості.

Враховуючи юридичні особливості вказаних актів, їх можна розділити на такі категорії:

1) акти, які приймаються після розгляду судових справ (підсумкові акти);

2) процедурні (процесуальні) акти;

3) внутрішньоорганізаційні акти;

4) оперативні акти, включаючи ті, що мають нормативно-допоміжне значення [16, с. 38].

Перша категорія актів складається з рішень Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України (відповідно до частини 1 статті 150 Конституції України), а також з актів конституційного контролю:

1) рішень у справах щодо конституційності законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (згідно з частиною 1 статті 150 Конституції України);

2) висновків у справах щодо конституційності чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (згідно з частиною 1 статті 151 Конституції України);

3) висновків у справах щодо відповідності законопроекту щодо внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (згідно зі статтею 159 Конституції України);

4) висновків у справах щодо дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справи щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (згідно з частиною 2 статті 151 та частиною 6 статті 111 Конституції України);

5) висновків у справах про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (відповідно до пункту 28 статті 85 Конституції України).

Акти другої групи включають в себе наступне:

1) процесуальні ухвали Конституційного Суду України або Колегії суддів Конституційного Суду України щодо відкриття конституційного провадження у справі;

2) процесуальні ухвали Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі;

3) процесуальні ухвали Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі;

4) процесуальні ухвали щодо виправлення допущеної в рішенні, висновку неточності, описки, редакційної або технічної помилки;

5) процесуальні ухвали про невідкладність конституційного провадження;

6) процесуальні ухвали про форму слухання справи;

7) ухвали про об’єднання конституційних проваджень;

8) ухвали про роз’єднання конституційних проваджень та інші аналогічні акти.

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ АКТІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 

Як відомо, виконання рішень судів загальної юрисдикції покладено на спеціальний державний орган – Державну виконавчу службу, що є частиною структури Міністерства юстиції України [6]. Примусове виконання рішень цих судів провадиться в рамках виконавчого провадження, яке є заключним етапом судового процесу, і регулюється Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року.

В оригінальному тексті вказано, що спочатку рішення Конституційного Суду України були включені до підстав для виконання. Проте у 2003 році це положення було виключено із Закону [7].

У зв’язку з цим, сучасні органи Державної виконавчої служби не виконують рішення Конституційного Суду України. Це може бути логічним і виправданим, оскільки правова природа актів Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції зовсім різні.

Отже, основна проблема полягає у відсутності у чинному законодавстві принципів та механізму виконання рішень і висновків Конституційного Суду України. Це призводить до того, що значна частина таких актів залишається невиконаною у практичному плані (наприклад, не дивлячись на існування трьох рішень Суду щодо сумісництва, іноді відбуваються порушення цих рішень, особливо на місцевому рівні).

Пропонується кілька варіантів внесення змін до законодавства для вирішення цієї проблеми: надання Конституційному Суду відповідних повноважень з контролю та реагування на порушення або невиконання його актів (поки що цей орган не має таких повноважень); створення спеціального органу; покладення відповідних обов’язків на вже існуючі державні структури; введення конституційної відповідальності за невиконання або утруднення виконання актів Конституційного Суду України та інші заходи.

Вирішення проблеми поліпшення виконання актів Конституційного Суду України потребує встановлення їх правової природи. Як вже зазначалося, акти Конституційного Суду України мають певні схожості з нормативно-правовими актами за своєю суттю і наслідками. Останні реалізуються шляхом використання (у випадку уповноважуючих норм), виконання (для зобов’язуючих норм), дотримання (щодо забороняючих норм) і застосування (у встановленні піднормативних, індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб’єктів [33, с. 528]).

Тому, ураховуючи нормативно-правовий характер актів Конституційного Суду, потрібно говорити не про їх виконання, а про реалізацію цих актів (правових позицій) Конституційного Суду України у формі використання, виконання, дотримання і застосування. Така реалізація має відбуватися у тому ж порядку, що й реалізація законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Реалізація рішень Конституційного Суду України щодо визнання неконституційним нормативно-правового акта чи його окремих положень не потребує спеціальної процедури, вони мають бути реалізовані як правові норми. Якщо суб’єкт, якому було адресовано рішення, не виконує його і це порушує права чи інтереси інших суб’єктів права, вступає в дію механізм захисту порушених прав через юридичну відповідальність, яка визначена законом. У даному випадку використання заходів захисту чи відповідальності не слід розглядати як виконання рішення Конституційного Суду України [3, с. 64].

Зрозуміло, що реалізація рішень Конституційного Суду в справах про офіційне тлумачення Конституції і законів України має ту ж саму природу. Отже, через особливу правову характеристику актів Конституційного Суду України, виконання його рішень і висновків не вимагає спеціального виконавчого процесу. Тут застосовуються інші принципи і механізми, аналогічні виконанню загального законодавства.

Організаційний механізм повинен включати вищі органи державної влади, такі як Президент України, який гарантує додержання Конституції, органи виконавчої влади, судові установи та правоохоронні органи. Ці органи мають повноваження забезпечувати законність, включаючи конституційну, в державі.

Успішне виконання актів Конституційного Суду України можна було б забезпечити, встановивши відповідальність за їх невиконання або недодержання. У наш час правове регулювання такої відповідальності обмежується статтею 70 Закону «Про Конституційний Суд України», яка передбачає відповідальність відповідно до закону за невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України. Однак ця норма, по суті, залишається декларативною через відсутність у законодавстві конкретних норм, які передбачали б притягнення до відповідальності осіб, винних у ігноруванні або порушенні актів Конституційного Суду України. Навіть поняття правопорушення в контексті невиконання рішень Конституційного Суду України не визначене в законодавстві.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!