Курсова робота “Чутлива нервова система людини, синдроми ураження. Засоби реабілітації”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЧУТЛИВУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ ЛЮДИНИ ТА СИМПТОМ ЇЇ УРАЖЕННЯ

1.1. Анатомія та функції чутливої нервової системи

1.2. Синдроми ураження та їхні причини

1.3. Методи діагностики порушень чутливої нервової системи

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ПРОФЛАКТИКИ СИНДРОМІВ УРАЖЕННЯ ЧУТЛИВЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

2.1. Застосування засобів кінезіотерапії та масажу в реабілітації хворих з синдромами уражень чутливої нервової системи

2.2. Методи апаратної фізіотерапії

2.3. Заходи профілактики порушень чутливої нервової системи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми. Загальний інтерес спільності до питань психічного здоров’я і реабілітації пацієнтів з нервовими порушеннями зростає в останні десятиліття. Посилення стресових та тривожних ситуацій у сучасному світі призводить до зростання кількості людей, які стикаються з психічними труднощами. Це може бути спричинене нестабільною економічною ситуацією, соціальними конфліктами, змінами у робочому середовищі, технологічними змінами, а також загальними тенденціями глобалізації та інформаційної перевантаженості.

Проблеми з нервовою системою можуть серйозно впливати на якість життя людини та її здатність до праці та соціальної адаптації. Вони можуть проявлятися в різних формах, від тривожних розладів та депресії до серйозних психічних захворювань, таких як шизофренія або біполярний розлад. Ефективне розуміння та управління цими проблемами може сприяти покращенню якості життя пацієнтів із нервовими порушеннями, а також зменшенню соціальних та економічних витрат, пов’язаних із їхнім лікуванням і підтримкою.

Саме тому існує нагальна потреба в постійному оновленні методів та засобів реабілітації для людей з порушеннями чутливої нервової системи, оскільки вона спрямована на вирішення актуальних проблем, що стосуються ментального здоров’я та реабілітації людей з нервовими порушеннями.

Дослідженням особливостей чутливої нервової системи людини займалися: І. Григорова [2], О. Козьолкін [5], О. Марченко [6], В. Мухін [7], Н. Свиридова [14], В. Шевага [16], В. Черкасова [17] та інші.

Мета курсової роботи полягає у глибокому розумінні проблем чутливої нервової системи, а також у виявленні оптимальних шляхів їх реабілітації для поліпшення якості життя пацієнтів.

На основі визначеної мети були поставлені такі завдання:

1. зя’сувати анатомію та функції чутливої нервової системи;
2. проаналізувати синдроми ураження чутливої нервової системи та їхні причини;
3. визначити методи діагностики порушень чутливої нервової системи
4. охарактеризувати особливості застосування засобів кінезіотерапії та масажу в реабілітації хворих з синдромами уражень чутливої нервової системи;
5. розглянути основні методи апаратної фізіотерапії;
6. запропонувати заходи профілактики порушень чутливої нервової системи.

Об’єктом дослідження у курсовій роботі є чутлива нервова система людини.

Предметом дослідження є синдроми ураження чутливої нервової системи та засоби їх реабілітації.

Методи дослідження курсової роботи включають аналіз і систематизацію, порівняння та систематизацію отриманих даних, логічний метод викладу інформації тощо.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 22 найменування та додатків. Загальний обсяг роботи – 39 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЧУТЛИВУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ ЛЮДИНИ ТА СИМПТОМ ЇЇ УРАЖЕННЯ

1.1. Анатомія та функції чутливої нервової системи

 

Чутливість – це своєрідна здатність організму сприймати подразнення внутрішнього та зовнішнього середовища.

Рецепція – це сукупність усіх аферентних систем, що сприймають стимули із зовнішнього та внутрішнього середовища і проводять їх до центру.

Рецепція є ширшим поняттям, ніж чутливість, оскільки ми не все відчуваємо, що сприймаємо. Чутливість – це та частина рецепції, яку ми відчуваємо, аналізуємо відповідними ділянками головного мозку. Іншими словами, чутливість тісно пов’язана з діяльністю аналізатора [16, с. 145].

Аналізатор – це єдина функціональна система, що складається з таких елементів:

1) сприймаючого апарату (рецепторів) – рецепторний відділ;

2) чутливих провідників – провідниковий відділ;

3) коркового відділу, що сприймає, аналізує та синтезує інформацію [11].

Основне завдання аналізатора –сприймати та аналізувати подразники. Існують аналізатори для різних типів чутливості (поверхневої та глибокої), таких як зір, слух, нюх і смак. Рецептори – це сукупність чутливих органів, які мають здатність відчувати зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі та передавати їх у вигляді імпульсів.

Рецептори можна розділити на:

1) на екстерорецептори (знаходяться назовнішніх слизових оболонках та в шкірі);

2) пропріорецептори (знаходяться в сухожилках, м’язах, суглобах);

3) інтерорецептори (знаходяться у, у судинах та у внутрішніх органах) [11].

Екстерорецептори сприймають поверхневу чутливість (дотик, біль, температуру) і поділяються на механорецептори (дотик, тиск), терморецептори (тепло, холод) і ноцицептори (біль). На холодові подразники реагує більше волокон, ніж на теплові, а біль сприймається вільними нервовими закінченнями між клітинами епідермісу.

Пропріорецептори знаходяться в глибоких тканинах (суглобах, м’язах, сухожилках). Існує широкий спектр м’язових рецепторів, але найбільш корисними для діагностики є нервово-м’язові веретена (покриті сполучнотканинною оболонкою і розташовані всередині та зовні волокон поперечносмугастого м’яза), які реагують на розтягнення м’яза).

Крім того, існують осморецептори, хеморецептори та барорецептори. Від рецепторного апарату імпульси надходять по нервових волокнах, які є аксонами псевдоуніполярних клітин спинномозкового ганглію [5, с. 74].

Існують 3 типи волокон:

1. Тип А – тонкі мієлінові волокна, що передають глибоку й тактильну чутливість, швидкість проведення імпульсів по цих волокнах 40–60 м/с.
2. Тип В – мієлінові волокна, які передають больові та температурні відчуття, зі швидкістю 10-15 м/с.
3. Тип С – безмієлінові волокна, які передають дифузну нелокальну гіпералгезію зі швидкістю 1-1,5 м/с [11].

Варто також зазначити, що в науковій літературі існують різні погляди на класифікацію чутливості.

 

1.3. Методи діагностики порушень чутливої нервової системи

 

Діагностика порушень чутливої нервової системи є складним процесом, що включає в себе ряд спеціальних методів та технік. Клінічний огляд та історія хвороби – це перший етап у діагностиці порушень чутливої нервової системи, під час якого лікар аналізує зовнішній вигляд, поведінку та рухи пацієнта. Враховуються будь-які скарги, які висловлює пацієнт стосовно будь-яких відчуттів або симптомів, таких як втрата відчуття, біль, піклування, пощипування, поколювання, теплота або холод.

Під час клінічного огляду, лікар звертає увагу на будь-які ознаки аномалій або порушень у зовнішньому вигляді, поведінці та рухах пацієнта. Важливо виявити будь-які ознаки, які можуть вказувати на порушення чутливої нервової системи, такі як атрофія м’язів, незвичайні рухи або втрата рефлексів [21].

Крім того, лікар активно вислуховує пацієнта стосовно будь-яких скарг, що можуть вказувати на проблеми з чутливістю або інші невідповідності у функціонуванні нервової системи. Важливо з’ясувати історію хвороби, травм, хірургічних втручань або інших факторів, які можуть вплинути на стан чутливої нервової системи. Це може включати попередні захворювання, вірусні інфекції, травми, а також споживання ліків або отруйних речовин.

Далі відбувається неврологічний огляд, під час якого лікар проводить оцінку функціональності чутливих нервових шляхів. Для цього використовуються різні тести, спрямовані на оцінку різних аспектів чутливості та нервової реакції.

Один з таких тестів – перевірка відчуття болю, дотику, температури та вібрації в різних ділянках тіла, що дозволяють лікареві виявити будь-які порушення в сприйнятті різних видів стимулів, що може свідчити про ураження різних чутливих нервових шляхів.

Крім того, під час неврологічного огляду оцінюється рефлекторна функція, тобто реакція м’язів на стимули. Лікар може використовувати різні методи, такі як удар по колінному сухожилку для визначення патологічних рефлексів. Наявність атрофії м’язів також оцінюється, оскільки це може свідчити про ураження нервових структур, що забезпечують іннервацію цих м’язів [5, с. 142].

Далі проводяться рефлекторні тести, які є важливою частиною неврологічного огляду і використовуються для оцінки функції рефлексів у пацієнтів. Дані тести дають лікарю інформацію про стан периферичної нервової системи та можуть виявити порушення у передачі сигналів по чутливих нервових шляхах.

Наприклад, ахільовий рефлекс може бути протестований за допомогою удару по зоні п’ятки, що дозволяє оцінити функцію сухожильного рефлексу. Реакція м’язів на такий стимул допомагає лікарю визначити, чи є порушення в нервовій передачі вздовж спинного мозку. Також можуть використовуватися рефлекторні тести для перевірки інших рефлексів, таких як рефлекси згинання, які дозволяють лікарю оцінити функцію різних частин нервової системи.

Досить часто в клінічній практиці лікарі вдаються до використання електрофізіологічних тестів, які використовуються для об’єктивної оцінки функції нервової системи та м’язів. Два основні типи електрофізіологічних тестів, що часто застосовуються в клінічній практиці, – це електроміографія (EMG) та евоковані потенціали [22].

Електроміографія (EMG) дозволяє оцінити електричну активність м’язів. Цей тест використовується для виявлення ознак неврологічних порушень, таких як нервово-м’язові захворювання, нейропатії або м’язові патології. Під час EMG лікар вводить тонкі електроди в м’язи, щоб записати їхню електричну активність в режимі спокою та під час статичних і динамічних скорочень.

 

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ПРОФЛАКТИКИ СИНДРОМІВ УРАЖЕННЯ ЧУТЛИВЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

2.1. Застосування засобів кінезіотерапії та масажу в реабілітації хворих з синдромами уражень чутливої нервової системи

 

На сьогодні одними з найпопулярніших засобів реабілітації хворих з синдромами уражень чутливої нервової системи є кінезіотерапія та масажі. Кінезіотерапія або фізіотерапія – це галузь медичної реабілітації, яка вивчає механізми терапевтичного впливу фізичних вправ на організм з метою профілактики, лікування та реабілітації. Фізична активність є однією з умов, необхідних для підтримки життя, і має як біологічне, так і соціальне значення. Рухова активність вважається природною та біологічною потребою організмів на всіх етапах онтогенезу [6, с. 89].

Кінезіотерапія використовує одну з найважливіших еволюційних біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібраний, систематично розроблений і належним чином організований рух, який зазвичай називають фізичними вправами.

Об’єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності та функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування пацієнта, що вводить її в ранг клінічних дисциплін [1, с. 138].

Активне використання кінезіотерапії при прушеннях чутливої нервової системи спрямоване на покращення функціональності та якості життя пацієнтів шляхом використання різних технік і вправ,а саме:

1. вправи для покращення координації рухів;
2. вправи для збільшення м’язової сили;
3. вправи для покращення витривалості;
4. роботу над рухомим обмеженням тощо.

Розглянемо детальніше дані групи вправ. Вправи для покращення координації рухів важливі для пацієнтів з порушеннями чутливої нервової системи, оскільки допомагають відновити та покращити контроль над рухами та розвиток просторової орієнтації.

Наприклад:

1. Балансування на одній нозі (пацієнт стоїть на одній нозі, намагаючись зберегти стабільність та рівновагу) (Додаток А).
2. Ходьба по прямій лінії (пацієнт робить кілька кроків по прямій лінії, спрямовуючись на точність та рівномірність кроків) (Додаток Б).
3. Вправи з м’ячем для покращення реакції та точності рухів (пацієнт ловить або кидає м’яч, реагуючи на його рух та намагаючись впіймати його точно та швидко) (Додаток В).

Натомість вправи для збільшення м’язової сили допомагають покращити тонус м’язів, збільшити їхню силу та підтримувати функціональність рухового апарату [7].

Це можуть бути:

1. Вправи з використанням ваги (пацієнт виконує різноманітні вправи з використанням вагових навантажень, таких як присідання з гантелями або штангою, підйоми ніг або рук, випади, тяга штанги вверх та інші) (Додаток Г).
2. Вправи з резистентними стрічками (пацієнт працює з резистентними стрічками, які створюють опір під час виконання різних рухів) (Додаток Д).
3. Вправи з гантелями (підйом гантелей на біцепс, плечовий прес, махи гантелями та інші вправи) (Додаток Е).

Вправи для покращення координації рухів спрямовані покращити їхню координацію, стійкість та точність рухів, що є важливим для відновлення функціонального стану після уражень чутливої нервової системи. Вони можуть бути адаптовані та варійовані відповідно до індивідуальних потреб та можливостей кожного пацієнта.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!