Курсова робота “Фізичний або психічний примус”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

1. Поняття та критерії фізичного примусу 

2. Психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння у кримінальному праві 

3. Кваліфікація злочинів, вчинених із застосованням фізичного примусу до потерпілого 

4. Кваліфікація злочинів із застосуванням психічного примусу до потерпілого 

5. Фізичний та психічний примус у кримінальному законодавстві Англії 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Насильство є невід’ємною частиною суспільного життя. Його поширеність і, на жаль, постійна присутність давно привертає увагу науковців і мислителів з різних галузей. Всі вони займаються фундаментальними питаннями про причини та форми насильства, його значення в суспільстві та шляхи подолання. Звісно, кримінальне право не оминає проблеми фізичного та психологічного примусу.

Фізичний або психічний примус, як обставина, що виключає кримінальну відповідальність за вчинення злочину, являє собою насильницький вплив на особу. Метою такого впливу є примусити особу вчинити певні протиправні дії всупереч її волі, тим самим обмеживши її право на свободу вибору.

Заподіяння шкоди через подолання фізичного або психічного примусу оцінюється за правилами, що застосовуються до випадків крайньої необхідності. Для того, щоб такі дії були визнані правомірними, незважаючи на їх зовнішню схожість з кримінальним злочином, повинні бути дотримані умови, встановлені законом: наявність загрози заподіяння істотної шкоди інтересам; відсутність можливості уникнути цієї загрози іншими засобами без заподіяння шкоди; заподіяна шкода повинна бути меншою, ніж утриманий інтерес.

Проголошення України правовою державою вимагає уваги до кримінального законодавства в частині захисту прав як жертв фізичного та психологічного примусу, так і тих, хто до нього вдається. Проблема примусу нерозривно пов’язана з фундаментальними питаннями безпеки людини та миру. Зміни до Кримінального кодексу України, внесені з прийняттям чинного Кримінального кодексу, також торкнулися аспектів регулювання фізичного та психічного примусу. Однак у кримінальному законодавстві все ще існують значні недоліки, особливо в частині термінології. Наприклад, у Кримінальному кодексі України відсутнє чітке визначення фізичного та психічного примусу, що свідчить про недостатню розробленість категоріального апарату законодавства.

Проблеми фізичного та психічного примусу в кримінальному праві, а також окремі аспекти цієї теми, були предметом досліджень видатних науковців, таких як: М. Держалюк, М. Шуп’яна, О. Гумін, Т. Іванюк, Ю. Баулін, М. Мельник, Ю.В Бажанов, В.І. Баулін, А.М. Борисов, О.С. Вікторов, Є.А. Гамаюнова, Л.Д. Гаухман,
Ф.Б. Гребьонкін та інші.

Метою дослідження є визначення правової природи, сутності та особливостей застосування фізичного та психічного примусу, аналіз їх нормативного регулювання, та юридичних наслідків.

Досягнення поставленої мети реалізується через вирішення таких завдань:

1. Дослідити поняття та критерії фізичного примусу;
2. Розкрити психічний примус як обставину, що виключає злочинність діяння у кримінальному праві;
3. Визначити, як кваліфікується злочин, вчинений із застосованням фізичного примусу до потерпілого;
4. Аналіз кваліфікації злочинів із застосуванням психічного примусу до потерпілого;
5. Проаналізувати фізичний та психічний примус у кримінальному законодавстві Англії.

Об’єктом дослідження – є закономірності нормативно-правового регулювання і доктринального висвітлення питань примусу у кримінальному праві України.

Предмет дослідження – є фізичний та психічний примус у кримінальному праві України.

Методи дослідження методи загальної теорії пізнання (які стали загальнометодологічним підґрунтям дослідження), загальнофілософські методи, загальнонаукових методи юриспруденції, та іспеціально-наукових методів кримінального права.

Структура роботи.  Робота складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 28 сторінок.

 

1. Поняття та критерії фізичного примусу

 

Існують ситуації, в яких особа усвідомлює небезпеку своїх дій і передбачає їх шкідливі наслідки, але під впливом непереборної сили примусу втрачає можливість керувати своїми діями, вимушена діяти так, а не інакше. Таким чином, якщо особа перебуває в стані непереборної необхідності заподіяння шкоди правоохоронюваним благам внаслідок примусу, і ця необхідність була викликана діями іншої особи і не могла бути відвернена, вона не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

Фізичний примус звільняє особу від відповідальності за вчинення небезпечного діяння, оскільки під його впливом вона втрачає можливість керувати своїми діями.

Відповідно до статті 40 Кримінального кодексу України: «Не є злочином дія або бездіяльність, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, який позбавляв особу можливості керувати своїми діями» [16].

Основними ознаками примусу є:

1. вчинення особою діяння, яке юридично кваліфікується як злочин;
2. вчинення злочину під примусом з боку іншої особи;
3. примус позбавляє особу можливості вільно керувати своїми діями через силу впливу та небезпеку.

У таких випадках особа стає лише інструментом у руках злочинця. Відповідальність у такому випадку покладається на особу, яка застосувала примус, тобто на виконавця злочину.

Примус може здійснюватися фізичними засобами, включаючи побиття, катування, позбавлення волі, нанесення тілесних ушкоджень, вживання психотропних речовин тощо. У таких випадках примус позбавляє людину можливості вільно керувати своїми діями через його реальну загрозу та небезпеку.

Наприклад, злочинець змушує касира видати цінності, погрожуючи застосувати вогнепальну зброю. У такій ситуації касир не виконує вимогу з власної ініціативи, а стає інструментом у руках злочинця [1, с. 67].

Фізичний примус – це спонукання особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, що порушує охоронювані законом інтереси. Це відбувається шляхом застосування фізичної сили з метою примусити особу виконати такі дії.

Наука кримінального права розрізняє два види фізичного примусу як обставини, яка повністю виключає злочинність діяння або обставини, яка пом’якшує кримінальну відповідальність.

Фізичний примус діє як непереборна сила, яка повністю усуває почуття провини. У ситуаціях фізичного примусу одна людина фактично використовує іншу як «живе» знаряддя для вчинення злочину. Суспільно небезпечні наслідки не є результатом свідомої, вольової поведінки примушуваної особи, яка вільно і фізично здатна керувати своїми діями. такі дії не відповідають умислу. Наприклад, одна людина штовхає іншу, і під час падіння ця особа завдає тілесних ушкоджень третьої особи.

При переборному фізичному примусі потерпіла особа зберігає фізичну можливість керувати своїми діями, вона усвідомлює можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, тобто у її діянні наявний умисел. Такий умисел можна поділити на первинний (основний) і вторинний (додатковий).

Первинний умисел направлений безпосередньо на звільнення особи від примусу, а вторинний – на скоєння злочинного діяння. В залежності від того чи враховувати додатковий умисел до суб’єктивної сторони юридичного складу злочину фактично залежить кваліфікація діянь особи як злочинних або позбавлених такої ознаки злочину як вина.

 

2. Психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння у кримінальному праві

 

Психічний примус – це протиправний вплив на психіку особи, який здійснюється проти її волі з метою змусити її вчинити суспільно-небезпечне діяння. Ознака «проти волі» буде присутня і за формальної первісної згоди особи на застосування психічного вплив, якщо її свідомістю не був охоплений увесь його об’єм і спрямованість, а також якщо до особи у ході впливу були застосовані засоби, які спричинили певні зміни у її свідомості (наприклад шляхом алкогольного чи наркотичного сп’яніння).

На відміну від фізичного примусу, психологічний примус не може бути реалізований лише через насильство. Він складається з двох основних елементів: дії проти волі людини та деструктивного впливу на її психіку. При цьому застосування психологічного примусу можливе навіть без заподіяння шкоди психічному здоров’ю.

За сферою впливу психічний примус можна поділити на: вплив на свідомість особи (інформаційний вплив) та вплив на підсвідомість (безпосередній вплив на несвідому частину людської психіки).

До першого виду відносять метод психологічного тиску – представницького, імперативного, іноді погрожуючого, інтенсивного впливу на психіку людини. До другого виду належить метод психологічного програмування – одноманітного, константного, точного, наполегливого, інертного впливу на несвідомий елемент психіки людини.

В Україні на рівні правозастосовної практики психологічне програмування не визнається способом психічного примусу, хоча теорія і розглядає можливість існування таких його форм як гіпноз та нейролінгвістичне програмування.

 

3. Кваліфікація злочинів, вчинених із застосованням фізичного примусу до потерпілого

 

До злочинів із застосуванням фізичного примусу відносять дії, які позбавляють можливості діяти правомірно, або дії, які спрямовані на те, щоб зламати псsихологічний опір.

Можна навести приклад, захоплення заручників (ст. 147 Кримінального кодексу України) як фізичне насильтво. Дія як самостійна психофізична єдність і соціально-правове явище завжди виступає формою вольової поведінки особи. Вона обов’язково включає певний спосіб виконання, який виконує дію з точки зору, позиції методів, рухів і прийомів, що застосовуються для вчинення злочину. спосіб є одним з цих ключових ознак, що формують зміст дії [17].

Як зазначав А. М. Горяйнов, кожен злочин має свій характерний спосіб вчинення [2, с. 387]. Цей спосіб може бути прямо закріплений у законі або випливати зі змісту кримінально-правових норм Особливої ​​частини Кримінального кодексу України при їх тлумаченні.

Диспозиція ст. 147 КК України не шукають способи вчинення захоплення заручників. Також спосіб вчинення цього злочину не випливає одночасно зі змістом відповідної кримінально-правової норми при її тлумаченні. Таким чином, для виконання злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1 ст. 147 КК України, спосіб не є обов’язковою ознакою. слідом, його наявність або наявність не впливає на встановлення складу злочину. Одночасний спосіб аналізу дає змогу застосувати інші ознаки та елементи складу злочину, що сприяє його правильній кваліфікації [17].

У судовій практиці часто виникають значні труднощі при визначенні кваліфікації захоплення заручників, особливо у випадках, коли потерпілому було заподіяно фізичне насильство або завдано шкоди його життю чи здоров’ю, що має кримінально караний характер (нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості або спричинення смерті).

Захоплення заручників може здійснюватися різними методами, зокрема через фізичний або психологічний тиск на потерпілого.

Спосіб вчинення злочину за умов фізичного впливу передбачає застосування фізичного насильства, яке виражається в суспільно небезпечному та протиправному впливі на тілесну сферу (біологічну підструктуру) людини. Зазвичай це завдає потерпілому фізичного болю, шкоди здоров’ю або загрози для життя [11, с. 290].

Через застосування такого впливу винний прагне завдати шкоди фізичним благам особи. У разі вчинення злочину, такого як захоплення заручників, подібні дії використовуються як «засіб» для придушення волі потерпілого, подолання наявного або ймовірного опору, примушення до певної поведінки, що, у свою чергу, сприяє здійсненню іншого (основного) суспільно небезпечного діяння — захоплення людини. 

З урахуванням фактичних ознак, що визначають зовнішній прояв фізичного насильства, його форми та способи, у кримінально-правовій літературі зазначається, що це насильство може проявлятися у двох основних видах:

1) вплив на тіло людини;

2) вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин (наприклад, обпоювання чи отруєння) [10, с. 63].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!