Курсова робота ” Фобії та страхи у підлітковому віці “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ 

1.1. Страх та його поняття 

1.2. Походження страху та його дослідження 

1.3. Фобії як нав’язливі стани страху 

1.4. Прояв страху й тривожності у підлітковому віці та їх особливості 

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ І ФОБІЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ 

2.1. Методики і процедура дослідження 

2.2. Результати дослідження

2.3. Заходи щодо подолання страхів у дітей та причин їх виникнення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Підлітковий вік традиційно вважається більш складним періодом розвитку, ніж середнє дитинство. Це час фізичних, когнітивних та емоційних змін, які наближають дитину до дорослого життя. Більше того, соціальні вимоги, які пред’являють до дітей батьки, однолітки, вчителі і саме суспільство, змінюються.

З одного боку, проявляється цей складний період, негативні ознаки, дисгармонія у формуванні особистості, крах заздалегідь сформованої системи інтересів дитини. З іншого боку, в підлітковому віці існує безліч позитивних факторів, таких як підвищена самостійність дитини, більш різноманітні і значущі стосунки з іншими дітьми і дорослими, а також значно ширший спектр діяльності. Головне, що цей період характеризується якісним входженням дитини в новий соціальний статус, який формує усвідомлене ставлення до себе як до члена суспільства.

Формування повноцінного активного характеру має ґрунтуватися в першу чергу на вихованні у дитини почуття власної гідності, визнанні власної гідності, самоповаги, віри у власні сили. Дитина повинна прагнути не бути схожою на інших, а бути самою собою. Однак страх може перешкодити формуванню повноцінної особистості. Немає людини, яка б ніколи не переживала б цього почуття. Тривога, занепокоєння, страх, тривожність – це емоційні ознаки того ж психічного життя, що і радість, захоплення, гнів, здивування, печаль. Певною мірою виступи на публіці, відповідальні іспити, хвилювання і тривога перед зустрічами з авторитетними фігурами знайомі практично кожному.

Певною мірою цей страх виконує позитивну функцію. Це примушує мобілізувати наявні ресурси, підготуватися до тестів і підвищити своє почуття відповідальності. Але буває і так, що страх набуває зовсім іншої природи і, замість того щоб мобілізувати ресурси, заважає їм, починає пригнічувати всі форми соціальної активності, призводячи до безлічі неприємних переживань. Тому важливо, щоб страх не викликав дезадаптації в підлітковому віці, його замкнутості, настороженості, відчуження від суспільства.

Вивчення феномена страхів безпосередньо пов’язане з вивченням проблеми емоцій, яка ще недостатньо розвинена в психології. Деякі аспекти емоційних ознак особистості, які так чи інакше пов’язані з виникненням страхів, досліджувалися у працях Є. П. Ільїна, О. В. Запорожця, Б. І. Додонова, В. К. Вілюнаса, Г. М. Бреслава, А. М. Ананьєва, П. К. Анохіна, Л. Н. Аболіна та ін.

Проблема про страх становить інтерес для психологічної науки. Його розвиток дуже актуальний і важливий для вирішення багатьох проблем: успішної адаптації підлітків до школи, формування правильної самооцінки, профілактики невротичних симптомів тощо.

Тому актуальність теми визначається необхідністю вивчення генезису, формм і проявів страхів з урахуванням необхідності розробки психологічно обґрунтованих методик і методів їх корекції.

Мета дослідження. Вивчення загальних закономірностей генезису і виникнення страхів, вивчення соціально-психологічних причин страхів в підлітковому віці.

Основними завданнями, що випливають з мети роботи, є:

1) проаналізувати генезису страхів;

2) дослідити класифікації та форми страхів;

3) провести дослідження для виявлення рівня тривожності, основних страхів підліткового віку та соціально-психологічних причин.

Об’єкт дослідження: страх як явище в психічній сфері особистості в підлітковому віці.

Предмет дослідження: соціально-психологічні причини виникнення страхів у підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження. Страхи, які виникають у підлітковому віці, впливають на формування самооцінки, світогляду підлітків і визначають їх поведінку.

Методи й організація дослідження.  Використовуються: «Методика дослідження рівня тривожності по Б. Філліпсу», методика «Страхи» Панок-Батищева, методика діагностики самооцінки й упевненості в собі.

Дослідження було проведено у Дубенському ліцеї №1. Усі методики були запропоновані письмово, у вигляді індивідуальних бланків.

Структура курсової роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 47 сторінки. Список використаних джерел налічує 25 найменування.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1. Страх та його поняття

 

Страх завжди виникає, коли людина усвідомлює, що перебуває в не вирішеній ситуації. Кожен розвиток, кожен крок до зрілості пов’язаний зі страхом, якщо вони ведуть до чогось нового, до невідомого, чого ще не випробувала людина. Все нове, невідоме, те, що відбувається в перший раз, і тяжіння нових речей, тяга до пригод і небезпеки також приходять зі страхом. Розвиток, дорослішання і дозрівання явно супроводжуються діяльністю з подолання страху, і кожен вік на відповідній стадії зрілості супроводжується страхом, який виникає і знову посилюється після подолання кожної стадії.

Згадуючи найважливіші події в нашому житті, ми говоримо про страхи, які дитина набуває на початку семестру свого життя, коли дитина перетворює нормальні сімейні стосунки на нове співтовариство і утверджується в цьому співтоваристві. Страх завжди обурює людину перед набуттям нових вражень – перше знайомство з протилежною статею в підлітковому віці, сексуальне бажання, перші кроки в професійному житті, початок сім’ї, материнство і, нарешті, зустріч зі смертю [2].

Всі ці види страху є обмеженим компонентом життя, оскільки вони пов’язані з фізичним, розумовим і соціальним розвитком поряд з оволодінням нових функцій. Страх розглядається дослідниками як одна з основних (базових) емоцій. Страх – емоція, що виникає в ситуації загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело реальної або передбачуваної небезпеки. На відміну від болю та інших видів страждань, викликаних реальними діями небезпечних для життя факторів, страх виникає через їхні передбачення. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху різняться в досить широкому діапазоні відтінків (жах, переляк, боязкість, побоювання). Якщо причина небезпеки невизначена або неусвідомлена, стан, що виник, називається тривогою.

Тривога («необґрунтований страх») – негативний емоційний стан, що виникає в невизначеній ситуації загрози і виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. Тривога зазвичай пов’язана з очікуванням невдачі в соціальних взаємодіях і часто викликана незнанням причини небезпеки.

Люди з високою особистою тривожністю з більшою ймовірністю реагуватимуть навіть на нейтральні подразники тривогою, занепокоєнням і страхом. Вказується на наявність генетичної схильності до соціального страху, який проявляється в страху перед аудиторією. Діти з «неконтрольованим» типом поведінки характеризуються стійкою соціабельністю, балакучістю, спонтанно виникаючими емоціями. Дитина зі «стриманим» темпераментом лякливі, сором’язливі, поводять себе тихо. Їх відрізняє низький поріг страху перед новизною в соціальному середовищі. Діти з високим рівнем придушення мають вищий рівень кортизону в крові, гормону стресу і побічних ефектів, порівняно з нормальними дітьми. У них навіть  уві сні зберігається рівень кортизону вище норми [4].

Екскурс в історії вивчення проблеми дослідження показує, що психологи розрізняють фізіологічні, когнітивні та поведінкові стандарти страху. Слід зазначити, що існують різні підходи до визначення феномену страху та аналізу його причин.

Страх – дуже сильна емоція, яка справляє виражений вплив на когнітивні процеси сприйняття і поведінку індивіда. Коли людина відчуває страх, увага різко падає, увага спрямовується на предмети і ситуації, що вказують на небезпеку. Сильний страх створює ефект «тунельного сприйняття». Тобто це істотно обмежує свободу сприйняття, мислення і вибору індивіда. Крім того, страх обмежує свободу дій індивіда. Зі страху, що людина перестає належати самій собі, можна сказати, що їм рухає тільки одне бажання – усунути загрози і уникнути небезпеки.

Цей ефект піддається адаптації. Якщо страх обумовлений, і людина може сконцентрувати всю свою енергію і швидко усунути загрози, то звуження сприйняття і обмеження поведінки можуть бути не тільки оправдані, але і необхідні.

Слабкий страх переживається як тривожне передчуття, хвилювання. У міру того як страх зростає, людина все більше і більше турбується про своє благополуччя. Сильний страх переживає як почуття абсолютної тривоги і занепокоєння. Людина відчуває, що вона більше не в змозі контролювати ситуацію. Вона відчуває загрозу своєму власному фізичному та/або психічному «Я» і, в крайніх випадках, навіть загрозу своєму власному життю [12].

На думку вчених, страх – найбільш токсична і руйнівна емоція. Руйнівна природа страху проявляється в тому, що він може буквально позбавити людину життя. Крайні симптоми страху, які називають жахом, супроводжуються надмірним рівнем активації вегетативної нервової системи, яка бере участь у роботі серця та інших органів. Надмірна активація ВНС створює надмірне навантаження на життєво важливі органи, які в таких умовах перебувають на межі відмови. Тож страх – це потенційно небезпечне переживання.

Функціонально страх допомагає попередити суб’єкта про майбутні загрози, дозволяє зосередитися на його причині і спонукає шукати способи уникнути цього. Коли страх досягає емоційного стану (панічний страх, переляк), він може нав’язувати поведінкові стереотипи (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неочікувано точно сказати, чому страх викликає оціпеніння, повну нездатність до руху. Можливо, ми успадкували цю реакцію від предків-тварин, які завмирали, щоб не стати здобиччю хижаків. Це припущення здається дуже правильним. Навіть сьогодні існують хижаки, які нападають тільки на здобич, що рухається. Якщо ми погодимося з цим припущенням, то можемо зробити висновок, що реакції заціпеніння і втечі грають захисну функцію.

Другий прямий вплив страху – його здатність мотивувати втечу – дуже ясно і зрозуміло. Страх – відмінний і надійний захисник: немає більш сильної мотивації для пошуку більш безпечного середовища, ніж страх. У сучасної людини страх можуть викликати не тільки фізичні предмети і фізичні загрози.

Можна боятися втратити кохану людину або роботу, але загроза втрати любові і поваги, включаючи почуття власної гідності, може бути ще більш лякаючою. Почуття помірного страху допомагає уникати ситуацій, що загрожують фізичному і психічному «Я». Незалежно від того, наскільки добре людина справляється з щоденними стресами і вимогами життя, завжди існує потенційна загроза її фізичному і психічному «Я».

У цьому немає нічого жахливого або неадекватного, якщо тільки страх не виходить за рамки того, що має сенс. Це захищає від небезпеки і змушує враховувати можливі ризики. Це дуже допомагає в адаптації і зрештою сприяє благополуччю й щастю індивіда [9].

У соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання. Наприклад, страх сформованого засудження використовується як фактор, що регулює поведінку. Страх змушує людей звертатися за допомогою.

Сучасний погляд на проблему страху в підлітковому віці полягає в тому, що, коли загальна кількість страху обмежує дитину певними реакціями і способами взаємодії із зовнішнім світом, давній страх стимуляції індивідуального розвитку і засвоєння навколишнього дійсності, може перетворитися на їх гальмо.

Таким чином, страх, як і будь-яка інша базова емоція, виконує важливу адаптивну функцію. Почуття страху не слід вважати жахливим, якщо воно виходить за рамки розумного і відповідає вимогам ситуації. Відомий вислів Франкліна Рузвельта «Найгірший у житті – це страх» не можна заперечувати гостроти, але його не слід розглядати як істину в останній інстанції.

 

1.2. Походження страху та його дослідження

 

З розвитком людської психіки і ускладненням її форм життя страх став виражати цілий ряд моральних і етичних почуттів і переживань, які є соціально опосередкованими і все більш психологічно тонкими. Дитина в перші роки життя, як і людина на ранніх стадіях соціального розвитку, боїться всього нового і невідомого, надихається предметами і казковими персонажами, боїться незнайомих тварин, вірить, що батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реально, і, як наслідок, їх страхи теж реальні. І коли дитина вчиться відрізняти емоції від емоцій, мислити абстрактно-логічно, об’єктивний характер ідеї проявляється лише поступово [6].

Психологічна структура страху ускладнюється появою здатності планувати власні дії і прогнозувати дії інших, поряд з появою здатності співпереживати, сорому, провини, гордості та егоїзму. Егоцентричний страх, заснований на інстинкті самозбереження, доповнюється соціально опосередкованим, таким, що порушує життя і благополуччя оточуючих, спочатку турботою батьків і дітей, а потім людьми, які перебувають поза сферою його безпосереднього спілкування.

Свідченням загальних закономірностей розвитку є те, що в різних цивілізаціях діти, що розвиваються, відчувають безліч загальних страхів: дошкільний – страх віддалення від матері, страх тварин, темряви, у 6-8 років – страх смерті. Це пов’язано з тим, що на дозрівання психічних структур впливають соціальні фактори, які служать основою для появи тих же страхів. Наскільки сильно виражений той чи інший страх або виражений він взагалі, залежить від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких відбувається формування особистості дитини.

Процес урбанізації продовжує все більше віддаляти людину від умов існування природи, призводячи до ускладнення міжособистісних відносин, інтенсифікації темпу життя. Прямо або побічно, через батьків, це може негативно позначитися на емоційному розвитку дітей.

Дорослі, занадто турбуються про дитину, спілкуються з дитиною і постійно вчать, але не на візуально конкретному образному рівні, а в першу чергу абстрактно дистанційно. Тому дитина вчиться не активно і впевнено долати життєві труднощі, а несправедливо турбуватися про те, що станеться.

Страх і занепокоєння у дитини можуть викликати постійний нервово-психічні навантаження, що виникає у матері через вимушену або навмисну зміну ролі сім’ї (особливо батька). Так, хлопчики і дівчатка часто бояться того, що головним у сім’ї вважається не батько, а мати. Працюючи і домінуючи в сім’ї, матері часто бувають неспокійними і розчарованими у своїх стосунках з дитиною, що викликає правильну реакцію. Перевага матері також вказує на відсутність активної позиції батька в родині, що ускладнює хлопчикам спілкування з батьком і збільшує ймовірність передачі хвилювання від матері [15].

Честолюбні, надмірно принципові, безкомпромісні матері, що володіють підвищеним почуттям обов’язку, надмірно вимагають і формально поводяться з дітьми, яких не влаштовує їх стать, темперамент і характер. У такої гіперсоціальної матері занепокоєння – це насамперед тривога з приводу можливих і несподіваних нещасть з дитиною. Суворість такої матері обумовлена нав’язливим бажанням спрогнозувати свій спосіб життя відповідно до заздалегідь підготовленого плану, який виконує своєрідну роль ритуального наказу.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!