Курсова робота “Форми організації розвитку мовлення і навчання дітей мови в закладах дошкільної освіти”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ – ОДНЕ ІЗ ПЕРШОРЯДНИХ ЗАВДАНЬ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1. Базовий компонент дошкільної освіти про мовленнєвий розвиток дітей

1.2. Аналіз завдань розвитку мовлення і навчання дітей мови у чинних програмах

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1.Загальна характеристика форм організації освітньо-мовленнєвої роботи з дошкільниками

2.2. Заняття як провідна форма розвитку мовлення і навчання мови дітей

2.3. Використання ігрових технік та ситуативного навчання для стимулювання мовленнєвого розвитку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. На сьогодні вагому значення у розвитку особистості дошкільника відіграє розвиток його мовленнєвих здібностей. Саме мовлення є тим важливим досягненням дитини, яке дозволяє їй входити у світ, пізнавати його і себе у ньому. Мовленнєва діяльність дозволяє дітям слухати, розуміти і спілкуватися з тими, хто їх оточує, висловлювати свої потреби і наміри, бути прийнятими і активними в грі, яка є центральною для цього періоду, і підніматися сходами до шкільного навчання.

Зрештою, мова, мовлення – це той дар, який має лише людина та який дозволяє їй ставати людиною, не просто істотою, а людиною, яка володіє словом і повинна використовувати його, на думку Я. Коменського, для ближнього. Дошкільний вік є чутливим і відповідальним періодом для розвитку мовлення, а тому відповідальність педагогів, які працюють з дітьми, є значною. Розвиток мовлення означає роботу над усіма аспектами мовлення, включаючи мовлення, граматику, словниковий запас, фонетичні навички та формування комунікативної компетенції.

Нині перед педагогами стоїть важливе завдання створення умов для успішного мовленнєвого розвитку та пошуку найефективніших шляхів виховання мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку. Однак дослідження теорії і практики дошкільної освіти призвели до усвідомлення того, що існують певні труднощі в розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

Педагогічні і методичні аспекти організації розвитку мовлення і навчання дітей мови в закладах дошкільної освіти розглянуто такими дослідниками, як-от: А. Богуш [3], М. Вашленко [4], Н. Гавриш [5; 6],
Д. Довбик [7], Д. Єфименко [9], С. Кондратюк [11], С. Подліна [13],
О. Табака [14] та інші.

Саме тому актуальність дослідження полягає у поглибленому вивченні основних форм організації розвитку мовлення і навчання мови дітей в закладах дошкільної освіти.

Мета курсової роботи полягає у вивченні основних форм організації розвитку мовлення і навчання дітей мови в закладах дошкільної освіти.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1. З’ясувати основні положення Базового компоненту дошкільної освіти про мовленнєвий розвиток дітей.
2. Визначити, які завдання щодо розвитку мовлення і навчання дітей мови містяться у чинних програмах дошкільної освіти.
3. Описати загальну характеристику організації освітньо-мовленнєвої роботи з дошкільниками.
4. Охарактеризувати заняття як провідну форму розвитку мовлення і навчання мови дітей.
5. Охарактеризувати особливості використання ігрових технік та ситуативного навчання для стимулювання мовленнєвого розвитку;
6. Обґрунтувати роль мультимедіа та інтерактивних засобів у формуванні мовленнєвої компетентності у дошкільників.

Об’єктом дослідження є процес розвитку мовлення та навчання мови в дітей дошкільного віку.

Предметом дослідження є різноманітні форми організації розвитку мовлення та навчання мови в закладах дошкільної освіти.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, бібліографічно-описовий, узагальнення, що дало змогу зіставити різні погляди на досліджувану проблему.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична цінність роботи полягає у вивченні основних форм організації розвитку мовлення і навчання дітей мови в закладах дошкільної освіти, їх педагогічної цінності та ефективності, теорії, методики й досвіду їх педагогічного застосування.

Структура роботи складається зі вступу, 3 розділів з підрозділами, висновків та списку використаних джерел, що містить 29 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 36 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ – ОДНЕ ІЗ ПЕРШОРЯДНИХ ЗАВДАНЬ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1. Базовий компонент дошкільної освіти про мовленнєвий розвиток дітей

 

Мовленнєвий розвиток є одним з найважливіших елементів особистості дитини дошкільного віку та її готовності до школи. Мовлення посідає унікальне місце серед ознак особистісного розвитку дитини дошкільного віку, завдяки якому вона створює важливі взаємини з довкіллям і соціальним світом, формує основу для набуття культурного досвіду і є необхідною умовою гармонійності психічних якостей, самостійності, ініціативності та творчості. У житті дитини мовлення є інструментом спілкування, пізнання і регуляції поведінки, засобом розвитку і виховання
[5, с. 4].

Процес формування мовлення у дітей дошкільного віку складається з різних структурних елементів. У працях А. Богуш описано зазначену структуру і за даними досліджень до неї належить мовленнєва компетентність; розвиток мовлення, тобто формування певних мовленнєвих навичок і вмінь. Якщо навчання мови ‒ це засвоєння базових знань про мову і мовлення, то мовленнєвий розвиток спрямований на розвиток мовленнєвої культури особистості [14].

Усне мовлення дітей ‒ це процес формування комунікативно-мовленнєвої діяльності. Її зміст пов’язаний із формуванням пізнавальних комунікативних навичок, організаційних комунікативних навичок, навичок орієнтовного планування, мовленнєвих навичок та навичок комунікативної діяльності [4, с. 4].

Мова і мовлення обслуговують та поєднують всі інші види діяльності дитини і така взаємодія передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності [10].

У Базовому компоненті дошкільної освіти (БКДО) від 2021 року розвиток мовлення дитини є одним із основних освітніх напрямів розвитку. Причому акцент зроблено не на розв’язанні окремих завдань, а на цілісному підході до формування мовленнєвої компетентності (в єдності всіх складових) як одного з ключових критеріїв і водночас вагомої умови становлення мовленнєвої особистості дошкільника [2].

У новій редакції БКДО, мовленнєву компетентність визначено як «здатність дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних і невербальних засобів» [2].

Такий підхід відповідає сучасним тенденціям у вітчизняній лінгводидактиці, яка пріоритетним завданням визначає виховання, починаючи з перших років життя людини, здатної творчо і доречно використовувати засоби мови та мовлення в різних життєвих ситуаціях, зокрема призентувати себе, взаємодіяти з іншими, реалізовувати свої потреби та наміри. Такий підхід поєднує в собі навчання мови та розвиток мовленнєвих умінь та навичок, але чітко визначає мету та результат.

Мовленнєва компетентність об’єднує фонетичний, граматичний, лексичний, монологічний та діалогічний складники, засвідчуючи їх взаємозалежність і взаємозумовленість. Стандарт акцентує не на цілісний підхід до формування мовленнєвої компетентності (єдність її складників), що є одним із ключових критеріїв і водночас важливою умовою становлення та розвитку мовленнєвої особистості дошкільника, яке відбувається впродовж дошкільного дитинства, а не на розв’язання окремих питань у мовленнєвому розвитку дітей [1].

 

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1. Загальна характеристика форм організації освітньо-мовленнєвої роботи з дошкільниками

 

Форма – це спосіб організації освітньо-мовленнєвої діяльності, існування і передання її змісту, це його внутрішня змістова структура, будова, тип, вид, зовнішній вигляд.

В організації освітньо-мовленнєвої роботи з дітьми дошкільного віку в закладі дошкільної освіти послуговуються такими формами: гра (дидактична, навчальна), гра-заняття, заняття, освітнє мовленнєве спілкування вихователя з дітьми впродовж дня поза усталеним режимом.

Гра дидактична (навчальна, освітньо-мовленнєвої спрямованості) – це цілеспрямована організація дітей для розвʼязання мовленнєвих завдань в ігровій формі, за ігровими правилами для закріплення, уточнення, активізації мовленнєвих знань, умінь і навичок, набутих дітьми раніше в різних формах освітньо-мовленнєвої діяльності.

Гра-заняття – спеціально організована освітньо-мовленнєва діяльність дітей, спрямована на розвиток нових для дитини мовленнєвих умінь і навичок та закріплення раніше набутих здебільшого в ігровій формі. Ігри-заняття переважно є формою розвитку мовлення дітей раннього і молодшого дошкільного віку.

Провідною формою навчання в закладах дошкільної освіти є заняття – це форма організації освітньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку, яка здійснюється в певному місці, з певною групою (постійною) дітей (або з однією дитиною), за певною програмою, в обмежений за тривалістю час, визначений режимом, у межах якого вихователька здійснює освітньо-мовленнєву діяльність дітей з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Заняття з розвитку мовлення і мовленнєвого спілкування є обовʼязковою провідною формою розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови.

Ознаками мовленнєвого заняття в закладі дошкільної освіти є:

1. мовленнєва спрямованість заняття, яка передбачає виконання завдань з освітньої лінії «Мовлення дитини», які визначено в Базовому компоненті дошкільної освіти та варіативних комплексних і тематичних (парціальних) програмах;
2. наявність наочно-дидактичного матеріалу з навчання дітей рідної мови, які стимулюють мовленнєву активність дітей;
3. освітньо-мовленнєва діяльність дітей здійснюється у визначений для занять час;
4. в організації освітньо-мовленнєвої роботи з дітьми керівна роль належить вихователю (визначення теми, виду мовленнєвого спілкування, добір наочності, активізації дітей тощо);
5. у процесі організованої освітньо-мовленнєвої діяльності вихователька оцінює результати освітньо-мовленнєвої діяльності, стимулює самостійні мовленнєві дії дітей, спрямовані на закріплення набутих мовленнєвих знань, умінь і навичок [13].

Вчені зауважують, що процес розвитку мовлення дітей включає правильну організацію спілкування дітей у різних напрямах діяльності – грі, праці, сприйманні різних видів образотворчого мистецтва; довкіллі, природі, ознайомленні з художньою літературою, використанні технічних засобів; мовленні вихователя тощо.

Для розвитку мовлення дітей значні можливості закладені у грі. Так, рольові ігри сприяють самостійним висловлюванням дітей, активізують певну групу слів, пов’язаних зі змістом гри: «професійний» словник вихователя, помічника вихователя, лікаря, моряка та ін. Так, будівельні ігри збагачують дітей словами, що означають якості, величину: просторове розміщення предметів (важкий, довгий, згори, всередині); професійні терміни (перекриття, арка, фанера тощо).

Рухливі ігри з текстом, ігри-драматизації сприяють формуванню правильного темпу, мовленнєвого дихання, дикції, виразності дитячого мовлення [14]. Загалом, дидактичні ігри закріплюють і активізують словниковий запас дитини, сприяють формуванню її мовленнєвих умінь і навичок (побудувати 6 речення, описати, пригадати вірш, відгадати загадку та ін.).

Завдання вихователя – допомогти, за потреби створити умови для гри, навчити та пояснити дітям правила незнайомої гри, сприяти встановленню мовленнєвих контактів з однолітками.

Праця господарсько-побутова, ручна, на лоні природи також є ефективним розвитку словника дітей і формування мовленнєвих навичок. Мовлення поєднується з активними діями дітей, що сприяє швидкому утворенню тимчасових нервових зв’язків [21, с. 84].

Побутова діяльність має свою специфіку і педагогічно цінна тим, що розвиток мовлення відбувається у природній, невимушеній обстановці: під час одягання, вживання їжі, прогулянки, гімнастики, підготовки до сну збагачується й активізується словниковий запас дітей, формуються навички розмовного мовлення, відбувається засвоєння норм і правил мовленнєвого етикету, широко використовується художнє слово, фольклор.

Діти легко вступають у розмову, зміст мовленнєвого спілкування узгоджується з реальними стосунками. У вихователя є більше часу і можливостей розмовляти з кожною дитиною на різні теми, стимулювати і підтримувати розмови між дітьми.

Важливим розширенням уявлень, знань про навколишню дійсність і розвиток мовлення дітей є сприймання різних видів зображувального мистецтва театрів, кіно, діафільмів і діапозитивів, змісту дитячих книжок тощо. Цей вплив посилюється тими почуттями, емоціями, переживаннями, які супроводжують сприймання будь-якого виду мистецтва [3].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!