Курсова робота “Формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ УМІНЬ СТВОРЮВАТИ ВЛАСНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ 

1.1. Сутнісна характеристика усних монологічних висловлювань та процесу творення тексту 

1.2. Типи монологічних висловлювань за змістом прочитаного 

1.3. Зміст роботи з розвитку монологічного мовлення 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ В ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ СТВОРЮВАТИ ВЛАСНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ 

2.1. Особливості розвитку монологічного мовлення учнів початкової школи на уроках літературного читання 

2.2. Формування умінь усно переказувати тексти з урахуванням виду переказу 

2.3. Розвиток умінь створювати власні висловлення 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

ДОДАТКИ 

 

 ВСТУП

 

Актуальність дослідження. На сучасному етапі модернізації та оновлення змісту початкової освіти в українській початковій школі одним з ключових завдань є формування ініціативної, розумної, творчої, самостійно мислячої особистості, яка вміє успішно реалізовувати свій потенціал у різних сферах, вільно і повноцінно володіє мовою як засобом спілкування і пізнання навколишнього світу.

Відомо, що це питання завжди привертало увагу вчених, методистів та вчителів. Адже від рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих навичок залежить успішність вивчення всіх навчальних предметів у початковій школі та подальшого їх усвідомленого засвоєння в наступних класах початкової школи. На додаток до вищесказаного, важливим моментом є те, що початкові класи – це період активного мовного зростання школярів.

Одним з вирішальних принципів відбору змісту літературного читання в сучасній початковій школі є спілкування та мова, що має вирішальне значення. Розвиток мови учнів та формування досвіду міжособистісного спілкування. Процес навчання передбачає інтенсивний розвиток усіх характеристик навичок читання вголос і мовчки, поряд з головною роллю осмисленого читання. Студенти набувають навичок виразного читання, створення власних висловлювань на основі прочитаного (або почутого), уважного слухання і розуміння співрозмовника, участі в діалозі, що безумовно має вплив на розвиток дитини.

Як свідчить аналіз науково-методичної літератури, проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів не є новою. Значний внесок у її розроблення зробили Бунаков М.Ф., Варзацька Л.О., Вашуленко М.С., Гудзик І.П., Каніщенко А.П., Ладиженська Т.О., Пономарьова К.І., Савченко О.Я. та інші.

Об’єктом дослідження є уміння створювати власні висловлювання в учнів початкової школи на уроках літературного читання.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні аспекти умінь створювати власні висловлювання в учнів початкової школи на уроках літературного читання.

Мета дослідження – дослідити питання формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

1. з’ясувати сутнісну характеристику усних монологічних висловлювань та процесу творення тексту;
2. проаналізувати типи монологічних висловлювань за змістом прочитаного;
3. ознайомитись із змістом роботи з розвитку монологічного мовлення;
4. проаналізувати особливості розвитку монологічного мовлення учнів початкової школи на уроках літературного читання;
5. з’ясувати особливості формування умінь усно переказувати тексти з урахуванням виду переказу;
6. охарактеризувати особливості розвитку умінь створювати власні висловлення.

Методологія дослідження. Вивчення й аналіз педагогічної, психологічної, лінгвістичної та лінгво-дидактичної літератури в розгляді досліджуваної проблеми; аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників із рідної мови, літературного читання  та методичних посібників; теоретичний аналіз та синтез під час вивчення об’єкту, предмета, мети, завдань.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ УМІНЬ СТВОРЮВАТИ ВЛАСНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ

1.1. Сутнісна характеристика усних монологічних висловлювань та процесу творення тексту

 

Формування комунікативно-мовленнєвих навичок – це становлення та формування мовленнєвих якостей особистості в процесі взаємодії, спілкування та комунікації з іншими мовленнєвими та комунікативними ситуаціями (спонтанними та навчально організованими). Участь оратора в різних видах мовленнєвої діяльності (наприклад, навчальна мова, комунікативна мова, пізнавальна мова), спрямованих на реалізацію навчальних, пізнавальних і комунікативних завдань. Особливістю цього процесу є те, що комунікативно-мовленнєва діяльність молодших школярів – це унікальна діяльність, породжена потребами і запитами дітей цього віку. Тому формування та вдосконалення комунікативних та мовленнєвих навичок на уроках літературного читання має відбуватися в контексті реального спілкування учнів з дорослими та однолітками [5, с. 4]. Важливо забезпечити внутрішню і ситуативну мотивацію комунікативної та мовної діяльності учнів. У цих умовах учні природним чином набувають здатності сприймати, розуміти, планувати, продукувати і контролювати свою мову, способи комунікативної взаємодії з дорослими і однолітками.

Сучасна лінгвістика і мовна педагогіка розглядають поняття зв’язного мовлення в трьох напрямках. Зв’язну промову слід розуміти як процес створення зв’язкового висловлювання. Зв’язкова мова також називається продуктом цієї діяльності (текстом або дискурсом) і характеризується смисловою і структурною єдністю (взаємозв’язком окремих частин). Зв’язкова мова – це також галузь методичної науки, мета якої – навчити дітей розуміти, відтворювати і будувати мову з урахуванням її призначення, комунікативних умов (тексту або дискурсу), дотримуючись норм літературної мови [3, с. 2]. Лінгвісти (вибрали такі властивості зв’язного мовлення: точна (знання предмета, що постійний контроль говорить за відповідністю слів реальним явищам), логічна (смислові зв’язки між елементами відповідають законам логіки), доречна (відповідність цілям і умовам мовного спілкування), коротка, чиста, багата і красива.

Вчені відзначають, що зв’язкова мова характеризується наявністю чотирьох груп зв’язків: логічні зв’язки – співвідношення між промовою і об’єктивним світом і мисленням; функціональні та стилістичні – співвідношення між промовою і комунікативною сферою; граматичні – співвідношення між промовою і структурою мови; психологічні – співвідношення мови з партнерами по спілкуванню [7, с. 9]. На думку О.В. Васильєва, навички спілкування і мови за своєю суттю є творчими, оскільки комунікативні ситуації ніколи не повторюються повністю. На думку дослідника, основу комунікативних і мовних навичок становить наступний набір таких умінь як загальномовленнєві уміння (слухання і розуміння, говоріння, читання, письмо) та  комунікативні (здатність виконувати мовленнєві дії, спрямовані на розв’язання комунікативних завдань) [8, с. 5].

Варто прояснити природу феноменів «текст» і «дискурс». Зверніть увагу, що в лінгвістичній і лінгво-дидактичній літературі термін «текст» має безліч визначень. Однак, використовуючи різні визначення тексту, всі дослідники сходяться на думці, що одиниця мови – це група лексично і граматично закінчених пропозицій, зміст яких тісно пов’язаний. Так, під текстом вчені розуміють усно виражений продукт мовленнєвої та розумової діяльності людини, що характеризується повнотою, структурною цілісністю, осмисленістю та практичною спрямованістю [2, с. 12]. У сучасній лінгвістиці всі дослідники, що характеризують тексти, вказують на такі мовні ознаки, як зв’язність, повнота, послідовність, тематична єдність, комунікативна спрямованість і завершеність. Узгодженість пов’язана із семантичною єдністю.

Смислова цілісність усних монологів відображає зв’язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (події, природні явища, світ людини). Монолог досягає завершеності, коли забезпечується єдність теми і структури. Тематична єдність майже завжди проявляється в регулярному повторенні слів, пов’язаних з темою мовлення. Водночас може бути абсолютний повтор і використання лексичних і контекстуальних синонімів. Тематична єдність виражається в назві тексту, яка часто прямо вказує на тему виступу. Структурна єдність тексту визначається його компонентами, відносинами між ними, засобами зв’язку та регулярністю прямування. Лінгвісти виділяють три частини монологу: початкову (початок), середину (розвиток теми, основна частина) і кінець [6, с. 4]. Зачин здається синтаксично відкритим, оскільки він коротко перераховує предмет висловлювання і зазвичай висловлює нову думку. Він спонукає продовжувати слухати і спостерігати, як перша представлена ідея стає очевидною. Наступне речення «розвиває» ідеї, представлені на початку, в конкретній і стисненій формі. Висновок являє собою висновок і підводить підсумок сказаному раніше [10, с. 14].

Повнота висловлювання характеризується повним виразом намірів. Виразу повноти сприяє кінець висловлювання, який, як правило, корелює з заголовком, завершуючи розкриття теми. Назва, її наявність або потенційна можливість, є однією з істотних характеристик усного твору. Заголовок розкриває тему висловлювання, або його мету, головну думку. Назва не є розкриттям сенсу висловлювання. Назви мають здатність обмежувати висловлювання і надавати йому цілісність. Лінгвісти і психолінгвісти використовують термін «дискурс» щодо поняття «текст», яке характеризує продукт усних висловлювань. Вчені визначають дискурс як зв’язковий текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними тощо) факторами, тобто текст, узятий у процесуальному контексті. М. О. Притулик стверджує, що поняття «дискурс» часто пов’язане з типом і формою висловлювання, принципами побудови повідомлення і його риторикою (монологічною, діалогічною).

Дискурс також розглядається як функціональний стиль, як жанр художньої літератури (проза, лірика, драма), тип мови (усна, письмова, наукова, ділова тощо). Таким чином, і текст, і дискурс є однією з форм зв’язного мовлення молодших школярів. У зв’язку з цим лінгвісти розглядають зв’язне мовлення як єдине ціле, організоване за законами логіки, граматики і композиції. Воно має тему, виконує певну функцію (у більшості випадків комунікативну), володіє відносною самостійністю і завершеністю і розділений на більш-менш важливі структурні компоненти.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!