Курсова робота “Готичні мотиви в новелах едгара по «Лігейя», «Береніка», «Сфінкс”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І ЕДАГР ПО В КОНТЕКСТІ АМЕРИКАНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ ХІХ СТОРІЧЧЯ

1.1 Естетичні категорії готичної літератури ХІХ сторіччя

1.2 Особливості творчого методу Едгара По

РОЗДІЛ ІІ СВОЄРІДНІСТЬ ГОТИЧНИХ МОТИВІВ У НОВЕЛАХ ЕДАГАРА ПО

2.1 Жанрово-композиційні особливості творів Едгара По

2.2 Часопросторові відношення в новелах письменника

2.3 Засоби психологізму в готичних творах Едгара По

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Едгар Алан По (Edgar Allan Poe) – американський письменник, представник романтичної течії. Його стилю притаманні містичні та макабричні елементи, що вирізняло письменника з-поміж інших. Він також став основоположником детективного жанру та жанру короткого оповідання. Серед творів письменника виокремлюють такі як-от: «Чорний кіт», «Береніка», «Золотий жук», «Вбивство на вулиці Морг», «Аннабель Лі», «Ворон» та інші.

Письменник також є представником готичної літератури. Саме Е. По зробив внесок у оновлення готичного жанру. Письменник вкраплює у літературу елементи жаху, таємниці та детективних розслідувань. Так, у новелах «Лігейя», «Береніка» та «Сфінкс» виявляються різні типи готичної естетики. У готичних новелах розкривається майстерність Е. По як визначного представника готичного напряму в літературі. У цих особливостях полягає актуальність дослідження. Вибір теми роботи, а саме «Готичні мотиви в новелах Е. По «Лігейя», «Береніка», «Сфінкс» зумовлений суттєвим внеском письменника у розвиток готичного жанру та наявністю у творах елементів, які віддзеркалюються готичну естетику взагалі.

У ході дослідження використані такі методи: біографічний, культурно-історичний, метод функціонального аналізу тексту, порівняльний метод і описовий метод. Ілюстративним матеріалом послугували короткі оповідання Е. По: По «Лігейя», «Береніка» та «Сфінкс».

Об’єктом дослідження є новели американського письменника Е. По «Лігейя», «Береніка» та «Сфінкс».

Предметом дослідження є готичні мотиви в аналізованих коротких оповіданнях.

Мета роботи полягає у аналітико-синтетичному осмисленні функціонування готичних мотивів у творах Е. По. Щоби досягти поставленої мети, слід виконати такі завдання:

1. простежити своєрідність творчості Е. По в контексті літературного процесу ХІХ ст.;
2. вивчити особливості готичної літератури;
3. дослідити реалізацію готичних мотивів у новелі «Лігейя»;
4. проаналізувати особливості оприявнення готичності в творі «Береніка»;
5. виявити елементи макабричності в короткому оповіданні «Сфінкс».

Структура роботи обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Список використаних джерел налічує 20 позицій. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок.

 

РОЗДІЛ І ЕДАГР ПО В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ ХІХ СТОРІЧЧЯ

1.1. Тенденції і своєрідність літератури ХІХ сторіччя

 

Досліджуючи творчість Е. По слід насамперед звернутись до вивчення особливостей літературного процесу ХІХ ст., а саме – його першої половини. Цей період означений пануванням двох напрямів – романтизму та критичного реалізму. Літературний процес першої половини XIX ст. вважається періодом в історії літератури від кінця XVIII ст. до 1860-х років. З соціально-історичного погляду його межами є Велика французька революція та національно-визвольні рухи середини XIX ст. В естетичному аспекті період означений художньо-зображальною системою романтизму в Західній Європі, появою і розвитком літератури США та повільним занепадом середньовічних моделей літератури в країнах Сходу[1].

Так, після американської революції та після війни 1812 р. американських письменників закликали створювати літературу, яка була справді рідною. Наче у відповідь з’явилися чотири автори дуже поважного рівня, а саме йдеться про В. К. Браянта, В. Ірвінга, Дж. Ф. Купера та Е. А. По. Саме ці автори започаткували великий півстолітній розвиток літератури[7]. Зокрема, В. Браянт, житель Нової Англії за походженням, привернув увагу читачів і літературознавців у двадцять три роки, коли з’явилася перша версія поеми «Танатопсис». Ця та інші поезії написані під упливом англійських поетів XVIII ст. Проте згодом під упливом В. Вордсворта та інших романтиків, В. Браянт створив тексти про природу, які яскраво презентували літературу Нової Англії. Звертаючись до журналістики, він провів довгу кар’єру як бойовий ліберальний редактор The Evening Post. Згодом письменник перестав бути таким популярним, адже з’явилася ще одна вагома персоналія [7].

Йдеться про уродженця Нью-Йорку В. Ірвінга. Так, В. Ірвінг був наймолодшим у процвітаючій сім’ї торговців. Разом із активною молоддю міста він створив газету «Салмагунді», у яких писали сатиру на недоліки жителів Мангеттена. Згодом митець узявся за твори «Історія Нью-Йорка» та «Дідріх Нікербокер». Останній твір є бурлескною історією, в якій висміюється педантична вченість і критикуються старі голландські родини. Взірцями В. Ірвінга в цих творах, очевидно, були неокласичні англійські сатирики, у яких він навчився писати відточеним, яскравим стилем. Пізніше, познайомившись із сером В. Скоттом і познайомившись з творчою німецькою літературою, він представив нову романтичну ноту в «Книзі ескізів», у «Брейсбридж-хол» та інших творах. Він також був першим американським письменником, який завоював повагу британських критиків [15].

Ще більшу популярність здобув Д. Ф. Купер. Наслідуючи роман сера В. Скотта «Веверлі» він створив свою найкращу роботу, а саме – оповідання «Шкіряна панчоха», п’ятитомну серію, присвячену кар’єрі великого прикордонника на ім’я Натті Бамппо. Його майстерність вплітати історію в винахідливі сюжети та характеризувати своїх співвітчизників принесла йому визнання не лише в Америці та Англії, але й на європейському континенті [7]. Натомість Е. А. По виріс на Півдні, жив і працював автором і редактором у Балтиморі, Філадельфії, Річмонді та Нью-Йорку. Його робота значною мірою була сформована аналітичною майстерністю, яка виявилася в роботі редактора: час від часу він так точно оцінював смаки читачів, що тиражі журналів під його керівництвом вражаюче зростали. Ці вміння реалізувались і в критичних есе, де митець зрозуміло пояснював і логічно застосовував власні критерії. Його готичні історії були написані відповідно до висновків, коли він вивчав найпопулярніші журнали того часу. Так, найкращими творами жанру горрору вважаються такі, як-от: «Падіння дому Ашерів», «Маска червоної смерті», «Бочка Амонтільядо».

Ці твори були написані зі застосуванням психологічного методу. Подібно, детективи Е. По як «Вбивство на вулиці Морг» вважаються першими в цьому жанрі. Митець також прославився поемою «Вороном» як майстер поетичного жанру. Його творчість, особливо критичні твори та ретельно виписана поезія, мали, суттєвіший уплив у Франції, де їх переклав Ш. Бодлер, ніж на його батьківщині [1]. Два південні романісти також були визначними постатями в літературному процесі на початку століття. Це Д. Кеннеді та В. Сіммс. У книзі «Swallow Barn» Д. Кеннеді чудово писав про життя на плантаціях. Сильною стороною В. Сіммса було написання історичних романів типу В. Скотта та Дж. Ф. Купера, які розповідали про історію кордону та його рідної Південної Кароліни. Йдеться, наприклад, про твір «Ємассі» та революційні романи [7].

Слід зауважити також письменників, які почали ставати відомими в 1830 рр. та творили приблизно до кінця Громадянської війни. Це класики Нової Англії, як-от Г. Мелвілл і В. Вітмен. Ці майстри працювали відповідно до нового духу в літературі. Частково це сталося тому, що вони певним чином перебували під впливом розширення демократичних концепцій, які в 1829 р. перемогли під час інавгурації Е. Джексона як президента. Також ці письменники потрапили в відносно романтичний зріз часу, коли центральними героями творів ставали місцеві персонажі та невеликі місця. Так, у книгах цього періоду відобразилась чимала частина Америки[15].

Слід зауважити творчість американських письменників, що працювали в гумористичному жанрі. Ці автори створили кількох персонажів янкі зі східного регіону та використовували аргументи здорового глузду, щоб коментувати політичну та соціальну сцену в комічній формі. Найвагомішими з цієї групи були С. Сміт, Дж. Ловелл і Б. П. Шіллабер. Ці автори відобразили в творах особливості тогочасного суспільства чи не найповніше. Тим часом на старому південному заході такі письменники, як Д. Крокетт, О. Лонгстріт, Дж. Хупер, Т. Торп, Дж. Болдуін і Дж. Гарріс змальовували живі картини кипучого кордону та виявляли інтерес до звичайної людини [15].

Хоча Дж. Ловелл певний час був одним із тих письменників із досить земним гумором, його довічні зв’язки були пов’язані з групою письменників Нової Англії, пов’язаних із Гарвардом і Кембриджем, штат Массачусетс. Їх почали називати  брахманами. Такі письменники як Г. Лонгфелло, О. Венделл та інші були аристократами, заглибленими в іноземну культуру. Суттєво й те, що всі вони – професори Гарварду. Лонгфелло адаптував європейські методи оповідання і віршування до наративних віршів, присвячених американській історії, і кілька його менш дидактичних текстів ідеально поєднували техніку та предмет. Холмс у віршах і в серії «Сніданок за столом» привніс нотки урбанізму й жартівливості в надто тверезу та ввічливу тогочасну літературу. Р. Лоуелл у віршах, що описують природу в Америці, передав у вірші більшу частину своєї батьківщини. Його оди — особливо «Ода на честь Гарварду» чудово виражала благородні почуття [7].

У Конкорді, що в штаті Массачусетс неподалік від Кембриджа було сформовано важливої ​​групу письменників з Нової Англії. Шлях для цієї групи був підготовлений підйомом теологічної системи, унітаризму, який на початку ХІХ ст. замінив кальвінізм як віру значної частини жителів Нової Англії. Так, Р. В. Емерсон, найвідоміший із філософів Конкорду, починав як унітаріанський священик, але навіть ця ліберальна доктрина виявилася занадто обмеженою для його широких переконань. Він став трансценденталістом, який, як і інші стародавні та сучасні платоніки, покладався на розуміння, що виходить за межі логіки та досвіду, для відкриття найглибших істин.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!