Курсова робота ” Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 

1.1. Правовий статус Кабінету Міністрів, як вищого органу виконавчої влади 

1.2. Функції та компетенція Кабінету Міністрів України 

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 

2.1. Склад та структура Кабінету Міністрів України 

2.2. Порядок формування Кабінету Міністрів України 

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Дуже важливим внутрішнім питанням будь-якої країни на шляху до європейської інтеграції є стабільність формування та функціонування органів державної влади. Це дозволяє чітко розмежувати і диференціювати компетенцію, повноваження, не обмежуючи ту чи іншу державну установу у здійсненні представницької діяльності.

Проголошення України як незалежної демократії позначила багато проблем в економічній, соціальній, культурній, науковій та інших сферах життя українського суспільства, які потребували вирішення на шляху її становлення і розвитку у новій якості.

Їх рішення неможливе без реформування діяльності органів виконавчої влади України з видання правових актів. Така діяльність забезпечує правову підтримку будь-яких державних і соціальних змін, громадян, окремих соціальних груп, держави і суспільства в цілому.

У Конституції України шостий розділ присвячено виконавчій владі та системі її органів. Суб’єктами виконавчої влади є: органи загальної компетенції − центральні органи державної виконавчої влади та місцеві органи державної виконавчої влади. Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, закріплений у Конституції України, є базовою основою побудови та функціонування державних механізмів.

Питання взаємин між різними державними органами та їх відповідальності є дуже важливим. На сьогоднішній день існує багато протиріч і помилок у здійсненні діяльності цього колегіального органу та дотриманні положень Основного закону.

Метою дослідження є аналіз конституційно-правового та адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України.

Відповідно до мети було сформульовано наступні завдання даної роботи:

1. дослідити конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України, як уряду України;
2. охарактеризувати компетенцію Кабінету Міністрів України відповідно до чинного законодавства України;
3. визначити юридичну природу актів Кабінету Міністрів України;
4. дослідити склад та порядок формування Кабінету Міністрів України;
5. охарактеризувати основи взаємодії Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з формуванням та функціонуванням Кабінету Міністрів України.

Предметом дослідження є визначений в чинному законодавстві статус Кабінету Міністрів України.

Методи дослідження: загальнонаукові методи (діалектичний метод та метод системного аналізу);  спеціальні методи  (порівняльно-правовий метод та статистичний метод). Використання цих методів дозволило всебічно дослідити предмет даної курсової роботи, повно та об’єктивно розкрити основоположні моменти поставлених питань.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури, який містить 13 позицій. Загальний обсяг роботи – 26 сторінки.

 

РОЗДІЛ І. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

1.1. Правовий статус Кабінету Міністрів, як вищого органу виконавчої влади

 

У науці конституційного права під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. Найчастіше уряд іменується Кабінетом Міністрів або Радою Міністрів, хоча в окремих країнах використовуються й інші назви, наприклад, Державна Рада (Норвегія, Швеція), Федеральна Рада (Швейцарія), Федеральний уряд (ФРН), Адміністративна Рада (КНДР) тощо.

Уряд відіграє особливу роль у механізмі виконавчої влади та в системі органів, які її здійснюють, під його керівництвом функціонує вся система органів виконавчої влади. Зазначимо, що конституційний статус уряду (обсяг його компетенції, порядок формування і характер взаємовідносин з іншими вищими органами державної влади) суттєво різниться в різних країнах та обумовлюється існуючою формою правління і формою державного устрою.

Згідно  ст. 113  Конституції України і ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»  від  07.10.2010  р.,  Кабінет  Міністрів  є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Це означає, що всі органи, які входять до  структури  цієї  гілки влади, повинні бути безпосередньо  чи  опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів і повноваження Кабінету  Міністрів мають  поширюватися  на всі  ланки  системи  органів виконавчої  влади.

Для того, щоб точно і в повному обсязі виконувати положення цієї Конституції і закону, необхідно створити ситуацію, за якої Уряд України фактично стане вищим адміністративним органом і керуватиме всією адміністративною системою. Українські вчені заявили, що для ефективної діяльності  ієрархічно  побудованої  системи (системи виконавчої влади) необхідною є її моноцентрична, а не поліцентрична побудова. Тобто зручно створювати умови, коли на всі структурні частини системи підлягають впливу саме з одного, а не з кількох владно-організаційних центрів [8, с. 242].

Нинішній стан системи виконавчих органів не повною мірою відповідає цим вимогам.

Вирішення проблеми перетворення Кабінету Міністрів на єдиний центр управління об’єктивно ускладнюється тим, що встановлена Конституцією України форма змішаного режиму передбачає існування «дуалізму» виконавчої влади [3, с. 25]. Дуалізм  (біцефальність) передбачає  існування  ситуації, за якої гілку влади фактично очолюють дві вищі державні установи.

Система органів виконавчої влади України наближена  до  «моделі  не  з  одним  центром,  а  зі своєрідним «подвійним центром» [3, с. 25], який складається з двох  функціонально  поєднаних суб’єктів – Президента і Кабінету Міністрів. Причому, як свідчить практика, глава держави  наділений  більш  вагомими  повноваженнями у сфері виконавчої влади, ніж власне Уряд,  завдяки  яким  Президент  сьогодні  фактично  і  є  главою  виконавчої  влади  України. Фактичне становище міністрів у системі адміністративних органів набагато нижче, ніж передбачено Конституцією, і їх роль незрівнянно слабша. 

Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України як уряду України обумовлює дві його основні функції.

1. Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої діяльності в різних сферах державного життя.
2. Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади, контроль за їх діяльністю.

Характеризуючи положення Кабінету міністрів України в конституційній системі державних інститутів, необхідно, насамперед, підкреслити найважливіші риси і особливості, які, по-перше, притаманні системі органів виконавчої влади в цілому, котру очолює Кабінет Міністрів України, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.

У системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міні­стрів України характеризується такими рисами:

1) згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України є вищою установою в системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об’єднання, координацію та погодженість їхньої діяльності;

2) Кабінет Міністрів України є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу влади, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади більше немає органів, подібних до уряду;

3) Кабінет Міністрів України – це колегіальний орган виконавчої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рішень.

 

1.2. Функції та компетенція Кабінету Міністрів України

 

Компетенція є основною складовою змісту правового статусу кожного органу, яка доповнюється такими важливими елементами, як його завдання, функції, характер взаємозв’язків з іншими органами (як «горизонтальними», так і «вертикальними»), місце в ієрархічній структурі органів виконавчої влади, порядок вирішення установчих і кадрових питань, межі правової відповідальності органу перед державою, а також юридичні межі самостійності даного органу, встановлені державою [6, с. 334]. Закріплюючи обов’язки і повноваження, необхідні для його здійснення, у відповідних правових актах, його дієздатність дозволяє встановити положення кожної установи в загальній структурі системи виконавчої влади і створити основу їх правової відповідальності.

Згадку про компетенцію Уряду містить частина перша ст. 117 Основного Закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Однак саму компетенцію Уряду Конституція України не встановлює, а закріплює у ст. 116 невичерпний перелік його функцій, що може доповнюватися Конституцією та законами України, актами Президента України [16, с. 157].

Водночас, згідно з Конституцією України, до якої було внесено зміни у 2004 році, слід зазначити, що практично аналогічний перелік функцій уряду, закріплений у ст. 116 основного закону, називався його повноваженнями.

Необхідно звернути увагу на те, що позиція дослідників щодо змісту ст. 116 Основного закону розходяться.

Так, на думку Крупчана О.Д., відповідно до стилістичного оформлення ст. 116 визначення компетенції Кабінету Міністрів України більше наближено до особливостей його цілей, завдань і функцій, ніж до конкретних повноважень [11, с. 69], тоді як Коваленко А.А., Кресіна І.О., Цвєтков В.В.  вважають, що у ст. 116 Конституції України йдеться не про завдання уряду, а про сферу його компетенції [17, с. 365].

Також слід звернути увагу на зміст частини восьмої ст. 107 Конституції України розмежовуються поняття «компетенція» та «функції». Згідно з цим, оскільки відповідно до неї компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Що стосується конституційного закріплення повноважень уряду в зарубіжних країнах, слід зазначити, що докладне конституційне закріплення повноважень уряду має місце тільки в самій останній конституції, починаючи приблизно з 70-х років 20-го століття. Досі повноваження уряду зачіпалися тільки в загальних рисах зору або взагалі не згадується [12, с. 755].

На думку Чудакова М.Ф., закріплення у конституціях компетенції уряду в найбільш загальних формах є, з одного боку, традицією, що склалася, а з другого, – чим менш детально описані предмети відання, тим ширше їх можна трактувати [19, с. 452]. Чіркін В. Е. відзначає, що найбільш детально компетенція уряду регламентується конституціями у країнах тоталітарного конституціоналізму та постсоціалістичних президентсько-парламентських республіках.

Зазвичай основний закон містить перелік питань, покладених на уряд (управління національною економікою та соціально-культурним будівництвом, захист громадського порядку та громадянських прав, загальне керівництво зовнішніми зв’язками та будівництвом армії, розробка та реалізація планів економічного і соціального розвитку, державні бюджети, тощо) [18, с. 133].

Крім того, що стосується тенденції регулювати повноваження уряду в Конституції, слід зазначити, що при встановленні повноважень уряду Конституція часто обмежується загальним визначенням його найбільш важливих функцій, без виокремлення конкретних повноважень. Це дає підстави вважати, що повноваження уряду щодо здійснення поточного управління країною охоплюють питання про державні функції, які не входять до компетенції інших державних інститутів. Звичайно, на практиці таке широке визначення можливостей уряду часто призводить до постійних зусиль адміністрації з розширення своїх повноважень. До речі, ця особливість притаманна всім державам без винятку, чи то розвинена демократія, чи перехідна держава [16, с. 160].

Крім того, в регулюванні уряду схильні визнавати, що вони в першу чергу підпорядковуються самим загальним інструкціям своєї діяльності і керують країною з різних питань, що виходять за рамки повноважень парламенту та інших державних органів. Це найбільш універсальна і всеосяжна формула здатності уряду.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!