Курсова робота “Лексика конфесійного стилю в сучасному інтернет -дискурсі (на матеріалі блогу Соні Кошкиної на сайті видання «Лівий берег»)”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

Розділ І. Лексика конфесійного стилю та її місце в сучасній українській мові 

1.1. Сутність та специфіка вживання лексики конфесійного стилю 

1.2. Характерні особливості конфесійної лексики 

1.3. Роль лексики конфесійного стилю в художній літературі та в сучасній українській мові 

Розділ 2. Особливості використання лексики конфесійного стилю в сучасному інтернет-дискурсі на матеріалі блогу Соні Кошкіної (видання «Лівий берег») 

2.1. Систематизація лексики конфесійного стилю у матеріалах блогу Соні Кошкіної 

2.2. Значення конфесійної лексики у відображенні реальної картини буття 

2.3. Майстерність журналіста у використанні конфесійної лексики 

Висновки

Список використаних джерел

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми. Мова кожної нації проходить еволюційний розвиток відповідно до загальних тенденцій у суспільстві, функціонує в різних сферах соціального життя. Усне мовлення супроводжувало розвиток  української нації з моменту її зародження, писемна ж мова виникла дещо пізніше, ще десять-дванадцять століть тому вона була поширена переважно лише в церковній сфері. Поступово релігійна лексика проникала і в розмовний стиль, і в художню літературу.

В період радянських часів конфесійна лексика викорінювалася з української мови. Але з відродженням впливу церкви на суспільне життя, що почалося в останнє десятиліття ХХ ст., спостерігається протилежна тенденція – формування окремого конфесійного стилю мови, його всебічне дослідження з боку лінгвістів, активне проникнення конфесійної лексики і в мову художнього стилю, і в публіцистичні матеріали. Сьогодні лексика, характерна для церковно-релігійної сфери життя народу, перестає бути вузьковживаною, використовується як основа для творення фразеологізмів, проникає в тексти письменників і поетів, а також на шпальти друкованих ЗМІ, інтернет-видань, блогів. Це й обумовлює актуальність звернення до теми курсової роботи: «Лексика конфесійного стилю в сучасному інтернет-дискурсі (на матеріалі блогу Соні Кошкіної на сайті видання «Лівий берег»)».

Крім того, про актуальність теми свідчить і частота звернення до неї в наукових джерелах. Значна кількість сучасних лінгвістичних досліджень присвячена вивченню особливостей конфесійного стилю та його лексики. Зокрема, у цьому напрямку представляють свої роботи О.М. Кучер та О.В. Медведь [9], Т. Жалко [6], М.  Хоміч [20], Н.Д. Бабич [2], О.В. Ільїна [7], Н.С. Приходна [16] та ін. Ряд науковців акцентують увагу на вживанні конфесійної лексики в творчості письменників та поетів. Наприклад, Ю. Браїлко  досліджує цей аспект теми на прикладі творчості українських поетів 60-80-х років ХХ ст. [4], В. Павлічко аналізує лексику конфесійного стилю у збірці С. Жадана «Вогнепальні й ножові» [13], О.О. Тєлєжкіна досліджує її використання в поезіях Дмитра Павличка [17], О. Барташук та А. Ніколаєва – на прикладі поезій Галини Ісаєнко [3], Н.І. Музиченко – на матеріалах творчості Григора Тютюнника [11]. Водночас, останнім часом вивчається й лексика конфесійного стилю у матеріалах ЗМІ. Авторами таких лінгвістичних досліджень є М. Навальна [12], А. Ковтун [8], О. Тодор [19] та ін.

Мета курсової роботи – провести лінгвістичне дослідження використання лексики конфесійного стилю в сучасному інтернет-дискурсі (на матеріалі блогу Соні Кошкіної на сайті видання «Лівий берег»).

Завдання дослідження сформульовано наступним чином:

1. визначити сутність та специфіку вживання лексики конфесійного стилю;
2. виділити характерні особливості конфесійної лексики;
3. розглянути роль лексики конфесійного стилю в художній літературі та в сучасній українській мові;
4. провести систематизацію лексики конфесійного стилю у матеріалах блогу Соні Кошкіної;
5. проаналізувати значення конфесійної лексики у відображенні реальної картини буття;
6. охарактеризувати майстерність журналіста у використанні конфесійної лексики.

Об’єктом дослідження виступає конфесійний стиль в сучасній українській мові.

Предмет дослідження – особливості вживання лексики конфесійного стилю в сучасному інтернет-дискурсі, зокрема у матеріалах блогу Соні Кошкіної на сайті видання «Лівий берег».

Методи дослідження. У теоретичному розділі курсової роботі було використано методи порівняння, класифікації та систематизації, за допомогою яких проведено аналіз сутності конфесійної лексики та виділено її різновиди. Практичне дослідження проведене з використанням  описового методу, за допомогою якого було виділено зразки конфесійної лексики у матеріалах блогу Соні Кошкіної. Особливості вживання лексем даної групи досліджено за допомогою структурно-семантичного, концептуального, а також стилістичного аналізу. Застосування вказаних методів дозволило зробити висновок про зміну семантики конфесійної лексики та її вихід за межі конфесійного стилю в сучасній українській літературній мові. 

Матеріалом дослідження в курсовій роботі виступають публікації у  блозі Соні Кошкіної на сайті видання «Лівий берег» за період з лютого по квітень 2023 року включно.

Наукова новизна дослідження полягає в систематизації лексики конфесійного стилю в сучасній публіцистиці та узагальненні основних її функцій у матеріалах ЗМІ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у процесі викладання курсу стилістики. Зокрема, у цьому аспекті важливими є виділені в роботі особливості лексики конфесійного стилю.

Структура роботи включає вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, що налічує 16 позицій.

 

Розділ 1. Лексика конфесійного стилю та її місце в сучасній українській мові

1.1. Сутність та специфіка вживання лексики конфесійного стилю 

 

Висвітлення теми курсової роботи доцільно почати з характеристики конфесійного стилю. У цьому аспекті зазначимо, що існування стилів сучасної української літературної мови (СУЛМ) зумовлюється «не властивою мовною функцією, а особливостями функціонування мови у певній комунікативній сфері» [1, с.10].

Кожен функціональний стиль мови характеризується такими ознаками:

1. сферою вживання (поширення), яка визначає коло мовців, що послуговуються даним стилем;
2. призначенням, що визначає спрямованість використання певного стилю, пов’язану з метою висловлювання;
3. системою характерних мовних засобів, що вживаються саме в цьому функціональному стилі і можуть слугувати його маркерами;
4. стилістичними нормами [18, с.50].

Серед лінгвістів кінця ХХ – початку ХХІ століть відсутні єдині погляди на систему стилів СУЛМ: окремі науковці називають від трьох до дев’яти функціональних стилів, використовуючи з цією метою різні їх назви. Найбільш усталеними є погляди дослідників, відповідно до яких виділяють такі головні стилі мови: художній, науковий, офіційно-діловий, розмовний, публіцистичний [15, с.251]. Водночас, окремі дослідники пропонують виділяти також інші функціональні стилі мови, наприклад, конфесійний стиль (або богословський чи релігійний), епістолярний стиль, інформаційний стиль, ораторський.

Водночас, окремі дослідники пропонують виділяти також інші функціональні стилі мови, серед них – конфесійний (або богословський чи релігійний) стиль. Можна погодитися з М. Хоміч, яка зазначає, що виокремлення цього стилю науковцями зумовлене тенденціями відродження  церкви в останньому десятилітті ХХ ст. Водночас, залишається проблема невизначеності його назви. В окремих випадках його називають церковним, сакральним, богословським, релігійним. Але все ж таки більшість вчених-лінгвістів використовують означення «конфесійний» [20, с.249].

В рамках даного стилю обґрунтованим ввадають виділення декількох підстилів:

1. підстилю канонічної літератури;
2. підстилю молитви як форми спілкування людини з Богом [21, с.299].

Будь-який стиль мови може бути охарактеризований властивими для нього  загальномовними, міжстильовими елементами (вони переважають), а також специфічними мовними елементами з однаковим стилістичним забарвленням та єдиними нормами слововживання [14, с.113]. Так, серед характерних ознак конфесійного стилю мови можна виділити вживання старослов’янізмів та конфесійної лексики в цілому, зокрема стилістем-найменувань (назв Бога та його служителів, пророків, релігійних чинів, таїнств, релігійних свят, елементів обрядовості, постів тощо).

Під конфесійною лексикою розуміють «окремий розряд лексичних одиниць, що характеризуються спільним стильовим значенням, яке, нашаровуючись на предметно-понятійний зміст, виступає компонентом загальної семантики та вказує на усталене вживання лексеми в конфесійному різновиді сучасної української літературної мови, тобто несе в собі додаткову «непредметну» інформацію й точно сигналізує про сферу побутування слова, у якій його денотативно-сигніфікативний елемент передається оптимально» [4, с. 7].

Як зазначає М. Навальна, в українському мовознавстві загальновизначеної, єдиної класифікації конфесійної лексики немає, а ті групи слів, що сформовані, є здебільшого відкритими. Окремі лексеми цих груп під впливом позамовних чинників в українській мові в різні періоди активізуються [12, с.14]. Водночас, для систематизації різновидів конфесійної лексики можна використати класифікаційний підхід, запропонований Н. Д. Бабич для виділення стильових різновидів (тобто, підстилів) досліджуваного нею богословського стилю.

З урахуванням запропонованого автором підходу можна назвати такі різновиди конфесійної лексики залежно від сфери її вживання:

1. лексика канонічної богослужбової літератури;
2. лексика тлумачної богослужбової літератури;
3. лексика популярної (пізнавальної) богослужбової літератури;
4. лексика проповідей;
5. лексика текстів богослужбового піснеспіву;
6. лексика богослужбово-методичних текстів;
7. лексика розмовного діалогічного мовлення священика з вірянином, який сповідається;
8. лексика богословсько-публіцистичної літературної мови [2, с. 26].

Такий класифікаційний підхід досить детально характеризує лексику в рамках конфесійного стилю, але при цьому не враховує те, що значна кількість лексем цього функціонального стилю мови сьогодні виходить за його межі, проникаючи в інші стилі, зокрема в художній, розмовний та публіцистичний.

Тому, на наш погляд, систематизація конфесійної лексики потребує виділення різних функціональних напрямків її використання:

1. конфесійна лексика в богослужбових текстах та мовленні;
2. конфесійна лексика в повсякденному спілкуванні (у розмовному стилі);
3. конфесійна лексика в текстах художньої літератури;
4. конфесійна лексика в матеріалах ЗМІ (публіцистичний стиль).

Особливістю такої класифікації є те, що одні й ті ж лексеми можуть бути віднесені до різних функціональних різновидів. При цьому класифікаційною основою виступає саме функція лексики, цілі її вживання у відповідному стилі. Для богослужбового стилю ця лексика є основною і спрямована на встановлення духовної єдності людини, Бога і служителів церкви. У розмовному стилі конфесійна лексика слугує джерелом творення фразеологізмів та інших паремій і відображає культурні цінності народу, історичні особливості розвитку нації. В текстах художньої літератури досліджувана група лексем допомагає відтворити образи (при описі служителів церкви або вірян) та зображувані історичні, культурні, релігійні події. У матеріалах сучасних ЗМІ конфесійна лексика, крім названих вище, виконує також інформаційну функцію при відтворенні новин, що пов’язана із життя церкви або її служителів.    

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!