Курсова робота ” Методи та принципи хореографічного навчання “

ЗМICТ

ВCТУП

POЗДIЛ I. ПОНЯТТЯ ХОРЕОГРАФІЇ

1.1 Хореографія як вид мистецтва

1.2 Методи хореографічного навчання

POЗДIЛ II. ПРИНЦИПИ ТА ФОРМИ ХОРЕОГРАФІЇ

2.1 Принципи хореографічного навчання

2.2 Форма та структура хореографічного навчання

ВИCНOВКИ

CПИCOК ВИКOPИCТAНИX ДЖEPEЛ

 

ВCТУП

 

Актуальність теми. Хореографія (від грец. χορεία — танець, хоровод, та грец. γραφή — писати) — уміння постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту.

В умовах розбудови української державності зростає цікавість до проблеми відродження національної культури, прилучення молоді до її духовних скарбів. Одним із завдань освіти в Україні є органічне формування її з національною історією та традиціями, збереження та збагачення культури українського народу.

Сьогоднішні інтеграційні процеси, що розвиваються в сучасних навчальних закладах, відкрили дорогу мистецтву в більшість навчальних предметів. крім того простого звернення до змісту, спостерігається тенденція реалізувати освіту в єдності принципів і методів викладання основ науки і мистецтва. Ця тенденція дає шанс забезпечити формування у дітей цілісної картини світу в гармонії абстрактно-логічного та образного мислення.

Світогляд навчання хореографії в загальноосвітніх закладах реалізують основну мету – засобами танцю спробувати гармонізувати вихованість і розцвіт дитини. Методика викладання спирається на систему і навики видатних педагогів хореографії А. Ваганової, М. Тарасова, Н. Іванівського, М. Васильєвої-Рождественської, на закони психології і педагогіки, на педагогічний досвід минулих століть.

Ґрунтуючись на загальних дидактичних принципах, мистецтво і конкретно хореографія виробило свої власні принципи що розкривають її специфіку, дають шанс викладати хореографію не просто як предмет, а як живе образне мистецтво, іншими словами, принципи мають відображати саму природу мистецтва [1].

Таким чином, доречно й актуально буде звернутися до педагогічних принципів і більш конкретно розглянути хореографічні, бо кожний навчальний предмет має свої особливості, специфіку, свої переконання та методи навчання. Понад усе, це відноситися мистецтва.

Мета дослідження – на основі навчально-методичної, історико-педагогічної літератури визначити основні методи та принципи хореографічного навчання.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• Описати хореографію як вид мистецтва;
• Визначити методи та принципи;
• Визначити форми хореографічного навчання.

 Об’єктом дослідження є методи та принципи хореографічного навчання.

Предмет дослідження – хореографічне навчання.

Структура роботи складається з 2-х розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

POЗДIЛ I. ПОНЯТТЯ ХОРЕОГРАФІЇ

1.1. Хореографія як вид мистецтва

 

Що означає хореографія? Що означає слово «хореографія»? Майже всі думають про хореографію як про танець. Або хореографія – це балет. Але поняття «хореографія» набагато ширше: у цей термін входить не тільки сам танець, а й народний, сімейний і класичний. Насамперед: хореографія – це запис танцю або мистецтво танцю, часто в різних формах. Він походить від грецького виразу «хореографія» (chorea – танець, grapho – пишу), слово, яке використовувалося для позначення мистецтва танцю. Хореографія – це осмислений рух.

Танець – це вираження роздумів і почуттів за допомогою умовного руху (па), жесту і пози. Це поєднання організованого і виразного руху, підпорядкованого загальному ритму, втілене в закінчений вид мистецтва.

Він виконується під музику, з якої може витікати особливий сенс, але може бути і танець без музики.

Мистецтво – це створення нових творів у будь-якій галузі танцювального мистецтва. Як відомо, будь-яке мистецтво працює в емоційній сфері сприйняття аудиторії. У повсякденному житті нас часто оточують люди, у яких є певні потреби і бажання. Мистецтво лежить за межами цього життя. Це перш за все гра, умовне видовище. Навіть якщо вона заснована на фактах реального життя. Сутність мистецтва найбільш яскраво втілюється в мистецтві хореографії, де є такі компоненти, як узагальнення і символи, які прекрасні і фантастичні [3, ст. 52].

Хореографи – це майстри танцю, балетмейстери, творці окремих сцен для балетних вистав, опери, театру і кіно.

Існує три види балетмейстерів:

1) Хореограф-постановник (творець) – сам автор балету, твореографій і пантомімної партитури для хореографії, а потім постановник на сцені.

2) Репетитор-хореографа – працює з хореографом (як диригент оркестру розучує твори, отримані від композитора).

3) Хореограф-реставратор – він відновлює всі балетні вистави або окремі танці, поставлені хореографов-постановником; у нього повинна бути відмінна пам’ять, як на хореографію, так і на музику.

Танцювальні рухи, жести і пози, з якими виконавець рухається в процесі виконання хореографії, – це все, що є – хореографічний текст. Хореографічна лексика – це набір жестів, рухів, поз, які визначають значущість і оригінальність таких героїв або конкретних танців і є частиною концепції хореографічного тексту.

Хореографічна лексика – це основа хореографічного твору, вона втілює пристрасть і темперамент народу. Кожен рух, жест і поза – це результат людської думки і почуття, що відображає суть конкретного руху або твору в цілому.

Варіації хореографічної лексики використовуються для поповнення словникового багажу хореографа. Варіація – це зміна елемента руху або пластичного малюнка. Це ритмічна зміна ритму звучання тіла, яке може змінювати патерни і змінювати розклад.

Існує три рівні варіативності:

1. Ритм і ритмічна варіація (Ритм один, а ритмічна варіація руху змінюється).
2. Варіативність графіки руху (додавання нових елементів до основи простого руху і доповнення його, зміна його характеру і структури, але збереження основи руху в незмінному вигляді).
3. Варіації в принципі (сюди входять будь-які варіації в русі).

Хореографія – це комплексне мистецтво, і як така музика є невід’ємною частиною цього мистецтва і одним з найяскравіших і виразних його компонентів. Музика – це вираз певного образу через звук.

Хореографічна лексика тісно інтегрована з музикою. При виконанні руху важливий його зв’язок з підпіллям, ритмічна структура музичного супроводу, темп, інтенсивність тощо.

Ритм – це природне чергування пауз, і ці елементи сприймаються чуйно. Ритм – це чергування рухів людини (від грецького rutmys – рухливий). Ритм відіграє важливу роль у мистецтві хореографії. Так, певна ритмічна формула сама по собі є символом українського народного танцю (гопак, кадриль, полька, коломийка тощо) та інших танців з різних хореографічних областей – спортивно-бальних, сучасних тощо.

Темп – це швидкість руху (повільно, швидко, дуже швидко).

Ритмічна формула руху – це не випадкове поєднання певних стилістичних елементів, а ритм, в якому відчувається найтісніший внутрішній зв’язок між танцювальним «па» і музичним супроводом [5, ст. 48].

Мистецтво хореографії засноване на музично організованому, обумовленому, символічному русі людини. Основа метафоричної експресії закладена в реальній пластиці людини: як він рухається, жестикулює, податливо реагує на дії інших; в цьому виражається характер її особистості, її почуття. Ця «діалогічна», експресивна аксіома, народжена в реальному житті, відома як пластичний тон або пластична мотивація.

Пластичні патерни – найдрібніші структурно-тематичні одиниці танцю, які зазвичай складаються з декількох жестів, поз, рухів і, можливо, елементів танцювальних паттерів. Ідея моделювання випливає зі спостереження дійсності і має мальовничу якість, або вона може бути результатом поєднання і представлення багатьох явищ, що відносяться до внутрішнього світу людського духу, які кореняться в образній природі фігури (моделюючий тон або малюнок) хореографії.

Існує також питання про те, чи повинна хореографія перебувати в повній гармонії з музикою, тепер вже в загальних рисах, або ж вона повинна створювати контрастний контрапункт. На це питання можна відповісти по-різному, залежно від типу школи, жанру та особистості хореографа, а також конкретних рішень, які він приймає при створенні хореографічного твору або персонажа. Пошук оригінального і свіжого сценічного руху, відповідного настрою та ідеям твору, слід шукати в самій музиці.

Існують наступні види танців.

1) народний,

2) бальний,

3) класичний,

4) сучасний [8, ст. 67].

Народний танець – один з найдавніших видів хореографії, що сформувався і розвинувся під впливом географічних, історичних і соціальних умов життя того чи іншого народу. Він висловлює стиль і манеру виконання кожної країни і нерозривно пов’язаний з іншими видами мистецтва, в основному з музикою.

Бальний танець – це один з повсякденних форм хореографії, який використовується для публічних розваг і виконується парами або великою кількістю учасників на танцювальних вечірках (бальні танці). Термін «бальний танець» з’явився в результаті інтересу епохи Відродження до танцю в повсякденному житті.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!