Курсова робота ” Образ Марусі Чурай у фольклорі і літературі “

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ПОСТАТЬ МАРУСІ ЧУРАЙ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1.1. Реалістичність образу персонажу 

1.2. Вираження національної ідеї через образ Марусі Чурай 

РОЗДІЛ 2. ФОЛЬКЛОРНО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РЕПРЕЗЕНТУВАННЯ ОБРАЗУ МАРУСІ ЧУРАЙ 

2.1. Характеристика образу Марусі Чурай 

2.2. Пісні Марусі Чурай 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Ліна Костенко – сучасна письменниця, яку читають представники всіх поколінь. Персонажі її творів – це завжди особистості з непростим характером і складною долею. Ми не знаємо імен багатьох поетів і композиторів, але їх твори широко поширені і улюблені народом, який привласнює собі їхнє авторство.

Оскільки український народ дуже вокальний і поетичний, більшість таких творів – фольклорні пісні, а пісні завжди є цінним скарбом, яке люди передавали з покоління в покоління. Серед напівзабутих й невідомих імен є легендарні постаті, любов і повага сучасників були настільки сильні, що вони створювали свої власні легенди про трагічне життя таких людей і передавали їх своїм дітям. Однією із таких постатей була українська народна поетеса, співачка та композиторка Маруся Чурай. Яка, за словами М. Стельмаха, «все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій…».

Життя Марусі Гордіївни Чурай було оповите імлою давнини, події її життя у народних переказах набули інваріантного забарвлення, але достеменно відомо, що народилася вона в 1625 році у Полтавському посаді. Її батько був чесною і мужньою людиною, користувався повагою серед жителів Полтави і брав участь у походах проти польської шляхти. Його стратили у Варшаві після того, як він потрапив у полон до польського королівського гетьмана Потоцького. Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина залишилася сама зі своєю дочкою Марусею. Вона за народними переказами, мала чарівну зовнішність, володіла прекрасним голосом і майстерно виконувала пісні, які вона постійно складала з різних приводів; навіть у щоденній розмові вона часто висловлювала свої думки у віршах [4, с. 47].

Пісні Марусі Чурай «розчинилися» в українському народному мелосі, натомість образ легендарної дівчини зафіксовано у фольклорних творах, зокрема в давніх переказах. А з початку ХІХ ст. її постать завжди потрапляла в поле зору письменників, краєзнавців і науковців: «Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, – писав свого часу М. Стельмах, – три віки любові вже подаровано людям. Оскільки велика любов та велика творчість безсмертні, попереду нас чекає вічність [43]. Народна пам’ять шанобливо зберігає, у вигляді легенд і міфів, імена лише окремих, найбільш самобутніх піснетворців» [14, с. 101].

В повісті О. Шаховського «Маруся – малороссийская Сафо» [40], вперше було помічено втілення образу Марусі Чурай, а через 40 років з’явився біографічний нарис О. Шкляревського «Маруся Чурай». Про неї також були і ще різні твори, але вони не залишили помітного сліду в літературі. І от перед нами «Маруся Чурай» Ліни Костенко [23]. Сучасні письменники зараховують Марусю Чурай до «українського культурного іконостасу». Наприклад, Є. Кононенко, розмислюючи про жінку-художницю, що символізує «співочу душу України», підкреслює наступне: «В українській культурі священа не тільки література (особливо поезія), але і її «праматір» – народна пісня [39]. «Пісенна Україна» – це є стійка метафора, яка перетворилася на стійкий стереотип. Одна з небагатьох народних героїнь в Україні – легендарна авторка народних пісень Маруся Чурай» [38], що, природно, дуже широко аналізується в фольклорі і літературі багатьма літературознавцями.

Марусі присвячено багато літературних творів: балада «Чарівниця» Л. Боровиковського, яка присвячена темі зрадливого кохання; драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького; драматична поема «Дівчина з легенди» Л. Забашти [14] та «Розмай» С. Руданського; драма «Маруся Чураївна» В. Самійленка [34]; повість «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської за мотивами легенди [37]; поемі «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)» Б. Олійника; поетичному творі «Балада про Марусю Чурай» М. Луківа.

Проте особливо яскраве втілення вона знайшла в українській драматургії (В. Cамійленка «Маруся Чураївна», М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», тощо), а І. Хоменко навіть нагороджує свою героїню іншим ім’ям – «Марина Чурай», а найвідомішим з них став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко у віршах «Маруся Чурай», який отримав Шевченківську премію.

Образ Марусі неоднозначний. Але є одна річ, яка залишається безперечним – вона була яскравою і унікальною особистістю, з глибоким і яскравим внутрішнім світом і тонким світоглядом. Вона стала символом української пісні, зіркою української культури і мистецтва, прикладом справжнього патріотизму. Настав час висловити біль серця до батьківщини та її біль у виразних піснях. І питання, порушені письменницею в її творах, актуальні і сьогодні. Це боротьба, потреба і бажання любові, змагання за щастя. Зрештою сьогоднішні молоді люди втратили надію на справжні почуття. Тому сьогодні мораль перебуває в занепаді, і вважається, що шлюб за розрахунком сильніший за шлюб з любові. Вислів «З милим рай і в шалаші» зараз не має значення.

Авторка також піднімає одну з актуальних проблем сучасності – не визнання справжнього таланту, його самотності. Дійсно, по-справжньому талановиті люди часто самотні і не зрозумілі своїм оточенням. Таким чином, Ліна Костенко, що створює образ Марусі Чурай, одночасно піднімає кілька актуальних сьогодні питань: статус талановитої людини в суспільстві, питання вибору моральних і матеріальних благ, питання морального занепаду нашого суспільства.

Особистість Марусі Чурай, її талант та вірність єдиній любові в житті призвели до трагічних наслідків і повинні були викликати інтерес й у дослідників старовини. Одним з них був український історик і автор чотиритомного «Малоросійського родословника» В. Модзалевський, який вважав найбільш відомими піснями, що, безумовно, належали реальній особі Марусі Чурай, «Віють вітри, віють буйні», «Грицю, Грицю, до роботи», «Засвистали козаченьки», «Ой, не ходи, Грицю» та інші.

Легенда про Марусю Чурай досі надихає творчу уяву багатьох митців. З часом історія знаменитої співачки стала набувати космічний вигляд і лягла в основу творів багатьох представників різних мистецьких напрямків, що інтерпретують історію Марусі Чурай відповідно до своїх власних ідей і мистецьких норм.

Сотні канцелярських матеріалів, ратушні книги і різних інших письмових свідчень могли б пролити світло на особистість Марусі Чурай, але вони були знищені безжальним полум’ям величезної пожежі, яка поглинула Полтаву (рідне місто Марсі) влітку 1658 року, через 5 років після її передчасної смерті. Безліч свідчень (відомо, що серед деяких українських вчених існує абсолютно протилежна думка) того, що М. Чурай існує саме як історична постать. Разом з цим була загублена важлива частина архіву Г. Квітки-Основ’яненка, котрий, як відомо, цікавився долею української піснетворки.

Але, незважаючи ні на що, Маруся Чурай іде до свого народу протягом століть: під іншими іменами і під власними двома; йде на поміст — до зашморгу чи під сокиру; і на прощу, мертва зі смертю Гриця, до його смерті — і жива після неї; йде до народу, який сам оголосив їй смертний вирок — i помилував, намагаючись на її рідній землі увіковічити цей образ через три століття у мармурі, водночас заперечуючи факт реального існування легендарної постаті полтавської піснетворки Марусі Гордіївни Чурай [8, с. 97].

Відповідно до актуальності і проблематики образу Марусі Чурай обрана і тема роботи «Образ Марусі Чурай у фольклорі та літературі».

Мета роботи: дослідити роль та значення образу Марусі Чурай у фольклорі та літературі.

Відповідно до мети роботи поставлено розв’язання таких завдань:

1. висвітлити реалістичність образу персонажу;
2. дослідити вираження національної ідеї через образ Марусі Чурай;
3. проаналізувати характеристичність образу Марусі Чурай;
4. прослідкувати специфіку творчості Марусі Чурай.

Об’єкт дослідження: тексти фольклорних і літературних творів про Марусю Чурай.

Предмет дослідження: Змалювання образу Марусі Чурай.

Методи дослідження: у курсовій роботі застосовується художньо-порівняльний, аналітичний, функціональний методи стосовно літературних творів, що досліджувались.

Структура курсової роботи: складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновку до кожного розділу та загальних висновків, списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ 1. ПОСТАТЬ МАРУСІ ЧУРАЙ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Реалістичність образу персонажу

 

Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки та напівлегендарної полтавської поетеси та співачки XVII століття, посіла важливе місце в історії української літератури. 25 січня виповнюється 397-та річниця з дня її народження. Саме пісні «Віють вітри», «Грицю, Грицю, до роботи», «Засвіт встали козаченьки», «Ой не ходи, Грицю», «Сидить голуб на березі» (існує також інша назва пісні «Засвистали козаченьки»), «Котилися вози з гори», «Ішов милий горонькою» є її традиційно авторськими творами [10, с. 8-15].

Твердження про те, що Маруся Чурай – реальна історична особистість, не викликало сумнівів у багатьох відомих російських дослідників, які вважали її «імпровізатором українських пісень», однією з кращих співачок того часу. Рукописний альбом 1853 року, який колись належав бухгалтеру на прізвище Селегень, зберігся до наших днів. В альбомі поміж інших віршів були і вісім пісень Марусі Чурай, а саме: «Ішов милий горонькою», яка починається з другої строфи «Ой, ти живеш на гороньці», «Чи ти, милий, припав пилом», «Котилися вози з гори», «Віють вітри, віють буйні», «Хилилися густі лози», «Шумить-гуде дібровонька», «Сидить голуб на березі», «Болить моя головонька».

Після цих текстів в альбомі зазначається, що ці пісні були написані Марусею, «дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая» (і до теперішнього часу виявлено близько 20 пісень) [12, с. 111]. Крім цього джерела, на сьогоднішній день не знайдено ніяких документальних підтверджень, що підтверджують її існування, і тільки її творчість, яка вже стала народною піснею, і художні твори про неї свідчать про реальність поетеси.

У фольклорі є дві теорії про останні роки життя Марусі Чурай. За словами однієї з них, ще перебуваючи у в’язниці, вона серйозно захворіла на сухоти; після помилування зачахла, змарніла і в тому ж таки році (1852 або, за іншими даними, 1853) померла. Згідно за другою версією, Маруся не могла залишатися в Полтаві, де все нагадувало їй про Грицю. Вона багато подорожувала і померла в якомусь із російських монастирях [7, с. 34].

М. Старицький використовує сюжет фольклору своїй драмі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», щоб привернути увагу суспільства до сучасних проблем: деморалізуючий вплив надмірної кількості грошей на особистість; нещирість, не справжність людських стосунків між людьми, байдужість до доль інших людей. Щоб реалізувати свою мету, він вводить у драму нового персонажа. Це сільський підстаркуватий парубок-багатій Хома. Зробивши його головним героєм п’єси, письменник знизив інтерес до поетичного таланту Марусі Чурай і зобразив її звичайною сільською дівчиною, яка співала пісні до Грицевої зради (з тексту невідомо, чи були вони її власними або чужими), потім вона втратила таку здатність [29, с. 153-156].

Якщо М. Старицький змінює сюжет фольклору, але як і раніше зберігає прихильність до образу Марусі Чурай, то у оповіданні О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала», максимально відійшли від цього образу і змінили ім’я Марусі на Тетяну. Авторка робить Гриця головним героєм роману, пов’язуючи його з циганським фольклором, ускладнюючи сюжет та проблематику повісті. Причиною трагедії тут є вже не соціальна ситуація, а причинно-наслідкова дійсність [37].

Л. Костенко найближче підійшла до реалізму образу митця як образу в своєму романі у віршах «Маруся Чурай». Серед таких питань, як людина і суспільство, людина і історія, художник і мистецтво, гідність держави, пошук правди життя, яка вирішується в основному з точки зору моралі, поетеса досліджує і засуджує зрадництво, користолюбство, егоїзм, зло, психологію роздвоєності.

Авторка проводить читача через всі способи пізнати і усвідомити правильність або «художнє полотно» історії України в XVII столітті, а також через глибоку та реалістичну психологію образу роману, в центрі якого моральний конфлікт героїні з власною совістю. Всі інші пов’язані з цим питання представлені через конкретне «Я», такі як: філософські – життя та смерть, любов та ненависть, вірність та зрада, добро та зло, безкорисливість та користолюбство, егоїзм, пошук істини в житті; національні – патріотизм, національна гідність, народ та суспільство, народ та історія; власне проблема «митець і мистецтво» не зображуються та перестають бути менш важливими, але набувають певного емоційного та психологічного значення [5].

Ми можемо обговорити, чи була Маруся історичною особистістю або її чарівний і суперечливий образ – всього лише красива легенда. Однак не випадково про неї так багато розказано, і в неї вкладено багато болю та виразності. Її зворушливий патріотизм, чесність і водночас складний характер, її щирий спів продовжують залишатися нашим прикладом… А пісня – це душа народу. Світла пам’ять піснетворці Марусі Чурай, живій та справжній в створених образах…

 

1.2. Вираження національної ідеї через образ Марусі Чурай

 

Образ Марусі Чурай – це образ митця того часу, який органічно вписується з образом України. Зовнішність справжньої дівчини з народу, наділеної чарівним голосом і поетичним світоглядом, виростає в символ, як би вбирає в себе духовний потенціал Батьківщини. За словами Івана Іскри, Маруся – це голос України та її душа. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», – каже Іван Іскра про поетесу. Гетьман Богдан Хмельницький дає такий же опис дівчини, який каже, що «її пісні – як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот» [24, с. 203].

Справжній митець, Маруся, володіє талантом відчувати світ глибше і гостріше, ніж інші, перебуваючи під сильним впливом людських радощів та страждань. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не тільки тому, що вона була зведена в ранг символу іншими героями роману, але головним чином тому, що вона втілює в собі найвищі моральні якості українського народу, його найвищі моральні характеристики, духовні висоти, найвищі моральні переконання та судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить зокрема через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно [1, с. 68].

Природа та люди, зображені в романі, є складовими образу України. Сприйняття пейзажної картини роману, в якій відбувається подія, чітко проявляється в нашій уяві. Мистецтво слова поетеси проявляється в тому, що вона створює їх в уяві читача тільки за допомогою розсипу найдрібніших «пейзажів», особливо не обмежуючись простими зображеннями пейзажних картин. Саме вони надають намальованій картині типовий національний колорит. Його створення завжди було серйозним творчим завданням для Ліни Костенко.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!