Курсова робота “Орфографічні помилки і шляхи підвищення грамотності учнів”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ І. Теоретичні засади навчання орфографії учнів молодшого шкільного віку 

1.1. Поняття про орфографію, її принципи та ключові терміни 

1.2. Психологічні засади формування орфографічної навички 

1.3. Етапи формування орфографічних умінь і навичок 

Розділ 2. Шляхи формування навичок орфографічного письма в учнів початкових класів на уроках рідної мови 

2.1. Система вправ для підвищення орфографічної грамотності під час самостійної роботи учнів 

2.2. Експериментальна методика роботи з формування орфографічної грамотності в молодших школярів 

2.3. Аналіз ефективності запропонованої методики 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Навички правильної орфографії є невід’ємною частиною загальної підготовки учнів у сучасних школах. Розвиток мовленнєвих здібностей має велике значення у навчанні, і підвищення рівня орфографічної грамотності є однією з ключових складових цього процесу. Формування орфографічних навичок позитивно впливають на їх загальний мовленнєвий розвиток.

Вчені завжди приділяли велику увагу навчанню орфографії, як у минулому столітті, так і сьогодні. У їхніх дослідженнях можна виділити два основні напрями: граматичний, представники якого – Богоявленський Д.М., Буслаєв Ф.І., Гвоздєв О.М., Разумовська М.М., Приступа Г.Н., Ушинський К.Д. та інші, і антиграматичний, до складу якого входять Афанасьєв П.О., Флеров В.А., Шереметєвський В.П. та інші. Кожен з цих напрямів розглядають механізм формування орфографічної грамотності по-різному. Перші вважають, що формування грамотного письма відбувається за рахунок мислення, і тому методологія повинна ґрунтуватися на вивченні і розумінні граматичних правил і способів, за допомогою яких вони використовуються для виконання операцій. На думку інших, психологічний механізм грамотності – це різновид аналізу, робота якого гарантує, що правильне написання слів фіксується і зберігається в пам’яті. Отже, суть цієї навички не залежить від розуміння правил, а значить, і не залежить від мислення.

Мова – це не просто засіб спілкування, вона відображає культуру і світогляд народу, в якому вона використовується. Тому, формування любові до мови і розвиток мовленнєвої компетентності у дітей – це важлива складова їхньої загальної освіти. Точно так само, як писав Сухомлинський В.О., якщо людина не поважає і не любить свою рідну мову, неможливо отримати всебічну людську освіту і духовну культуру. Дійсно, формування письмової компетенції є важливим елементом початкової освіти. Таким чином, вибір теми дослідження є важливим кроком у розв’язанні проблеми низького рівня орфографічної грамотності учнів початкової школи. Важливо звернути увагу на соціальну значущість теми, а саме на те, що орфографічна грамотність є важливим засобом спілкування і пізнання, а також на те, що низький рівень грамотності може призвести до серйозних проблем у майбутньому.

Мета роботи: теоретично продемонструвати й експериментально перевірити метод формування орфографічної грамотності на уроках рідної мови учнів початкових класів.

Досягнення означеної мети відбувалося шляхом розв’язання таких завдань:

1. Дослідити теоретичні засади навчання орфографії учнів молодшого шкільного віку включаючи поняття про орфографію, її принципи та ключові терміни;
2. Вивчити психологічні засади формування орфографічної навички та етапи формування орфографічних умінь і навичок;
3. Дослідити шляхи формування навичок орфографічного письма в учнів початкових класів на уроках рідної мови;
4. Провести аналіз ефективності запропонованої методики формування навичок орфографічного письма в учнів молодшого шкільного віку.

Об’єктом дослідження є методика навчання рідної мови учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження: шляхи досягнення орфографічної грамотності в учнів початкових класів на уроках рідної мови.

Методи дослідження: теоретичні: системний аналіз літератури з проблеми дослідження; теоретичне моделювання; емпіричні: педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний), методи математичної обробки його результатів.

База дослідження: ________________________

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, шістьох підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури та додатків. Обсяг основної частини роботи становить 43 сторінок.

 

 Розділ І. Теоретичні засади навчання орфографії учнів молодшого шкільного віку

1.1. Поняття про орфографію, її принципи та ключові терміни

 

Українська мова є мовою спілкування українського народу, тому її вивчення є важливим елементом розвитку комунікативних навичок учнів. Зокрема, навчання української мови включає в себе розвиток усного і писемного мовлення, засвоєння основ граматики та орфографії, а також вивчення лексики і стилістики мови. Все це допомагає учням ефективно спілкуватися в українській мові, виразно висловлювати свої думки і ідеї, розуміти мовні конструкції та правила їх використання.

Згідно з мовленнєвою та мовною змістовими лініями програми початкового курсу, навчання української мови спрямоване на вдосконалення видів мовленнєвої діяльності, пов’язаних із писемним мовленням, знання про мову підпорядковуються розвитку в учнів орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних умінь. Щоб побудувати систематичну систему вивчення рідної мови, важливо розуміти основні завдання і категорії функціональної орфографії, а також їх зв’язок з аспектами мови і мовлення, а також роз’яснювати, як у мові використовуються орфографічних ресурсів в різноманітних комунікативних аспектах.

У загальному сенсі орфографія визначається як загальноприйнята система правил, яка визначає спосіб передачі мови в письмовій формі. Для її позначення також використовується синонімічний термін «правопис» (М. Жовтобрюх, Г. Купрієнко, Л. Шевченко та ін.), але водночас зазначають, що він також включає пунктуаційне оформлення думок на письмі.  Мета орфографії – стати зручним способом використання літературної мови для писемного спілкування. Сучасна українська орфографія заснована на теоретичних положеннях, які визначають правила написання слів.

О. Волох, М. Доленко, М. Жовтобрюх, Г. Козачук, М. Плющ, О. Сербенська, Л. Симоненкова, І. Хом᾽як вважають, що в основі українського правопису лежать фонетичний і морфологічний принципи в раціональному їх поєднанні. Ми вважаємо, що це твердження є найбільш підходящим і прийнятним способом використання методів навчання орфографії в школах. Коротко аналізуючи закони орфографії, ми виявляємо, що особливістю фонетичного принципу є те, що передача слів у письмовій мові така ж, як і вимова в літературній мові. Цей принцип заснований на орфоепічних критеріях.

За фонетичним принципом пишуться:

1. зокрема, букви о та е пишуться після шиплячих (наприклад, «жолудь» та «чемний»);
2. буква і вживається на місці давньоруського ъ у будь-якій позиції та на місці о та е в новому закритому складі (наприклад, «гніздо», «тінь» та «рій»);
3. Буква а перед складом з наголошеним а (я) (наприклад, «гарячий», «багатий», «кажан»);
4. літера у вживається на місці давньоруських о, е, ь (наприклад, «яблуня», «мачуха», «будяк»);
5. префікс з-, що передається буквою с, вживається перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х] (наприклад, «скочити», «спертися», «стиха», «сфабрикувати», «схопити»);
6. групи приголосних, у яких відбулося спрощення, також мають відповідні орфографічні правила (наприклад, «тижневий», «щасливий», «серце», «навмисне»);
7. морфемні шви, утворені приєднанням до основ іменників, які закінчуються на г, ж, з, х, ш, с, к, ч, ц, суфіксів -ськ (ий), -ств (о) (наприклад, «птаство» від «птах», «козацтво» від «козак», «убозтво» від «убогий»);
8. букви на позначення приголосних [ж], [ч], [ш], [з′], [ц′], [с′], що чергуються з [г], [к], [х] (дорога – дорозі – дорожній, рука – руці – ручний, горох – горошок – (у) горосі);
9. подвоєні букви для передачі подовженої вимови приголосних як у власне українських словах, так і запозичених (знання, збіжжя, ванна, манна).

Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми, незалежно від їх вимови і положення в слові, завжди пишуться однаково. Він відіграє важливу роль при написанні слів, згодні яких змінюються в процесі асимілятивних процесів.

В українській мові за цим принципом уживаються:

1. наприклад, для позначення глухих приголосних перед дзвінкими і дзвінкого [ґ] перед глухими використовуються певні літери (боротьба, просьба, важкий, вогко);
2. деякі префікси, наприклад з-, без-, роз-, через-, також мають визначені правила написання (зцупити, розчулити, збезчещений, черезсмужжя);
3. префікси пре-, при- (прекрасний, примкнути, прибути);
4. дієслівні форми на -шся- -ться (дивуєшся, снишся, розвидняється);
5. деякі буквосполучення, в озвученні яких відбувається спрощення (шістнадцять, спортсмен);
6. позначення м’яких приголосних, окрім [л′], у позиції перед іншими м’якими приголосними (чемпіонський, пісня);
7. букви е, и, що позначають ненаголошені голосні [е и ], [и е ], а також о перед складом з наголошеними [у], [і] (весло, життя, зозуля, ходім).

Таким чином, формується так зване графічне мовлення, яке допомагає учням сприймати слова. Згідно з традиційними принципами, слова передаються відповідно до минулих способів написання, тобто традиційно не враховуються особливості їх вимови або морфологічного складу.

До таких написань належать:

1. літера щ, яка позначає два звуки [шч] (щока, щебет);
2. букви я, ю, є, що позначають два звуки [jа], [jу], [jе] на початку слова, в середині слова після голосного, знака м’якшення й апострофа (юність, ніяковіти, мільярд, в’ється);
3. буквосполуки дж, дз, які використовуються для позначення одного звука [дж],[дз] (джаз, дзвін);
4. букви е, и, що не перевіряються наголосом (левада, кишеня).

В українській орфографії існують такі диференційні, або семантикодиференційні, які являють собою смислові, ідеографічні написання, і їх використання залежить від смислового значення слів або словосполучень. Наприклад, слово «Бостон» пишеться з великої літери, якщо воно означає назву міста, а з маленької, коли вживається на означення шерстяної тканини. Слово «Бар» також має різні варіанти написання: з великої букви, якщо воно означає назву міста у Вінницькій області, і з маленької, коли означає одиницю вимірювання тиску або невеличкий ресторан. До семантико-диференціювальних належать написання слів разом, окремо й через дефіс (пор.: прислівник удвох і числівник у родовому відмінку з прийменником у двох; прислівник звечора й іменник у родовому відмінку з прийменником з вечора та ін.) Аналіз правописного матеріалу, який вивчається в початкових класах, засвідчив, що фонетичнi написання тут становлять 66% вiд ycix написань, морфологiчнi – 23%, семантичнi – 11%.

Таким чином, виявлено, що в початковій школі переважну бiльшiсть становлять фонетичнi написання. Серед теоретичних положень, які особливо важливі для вивчення правил правопису, є вчення про орфограму.  Термін «орфограма» пояснюється в енциклопедії «Українська мова» наступним чином: «Орфограма – це правильне написання, вибране з декількох можливих правил або традицій відповідно до відповідних правил або традицій» [13, с. 442]. М. Плющ також визначає орфограму як правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з низки можливих [11]. За специфікою графічного знака в шкільному курсі мови орфограми поділяються на буквені і небуквені.

До буквених, які вивчаються в початковій школі, можемо віднести такі: правопис слів з ненаголошеними [е], [и] у корені слова, які перевіряються наголосом, вживання знака м’якшення (ь), букв я, ю, є, і для позначення м’якості приголосних звуків, вживання великої букви на початку речення, в іменах людей, кличках тварин, назвах міст, сіл – 2 клас; правопис слів з ненаголошеними [е], [и] у корені слова, які перевіряються наголосом, правопис слів з ненаголошеними [е], [и] у корені слова, які не перевіряються наголосом, правопис слів із дзвінкими і глухими приголосними, що піддаються уподібненню за дзвінкістю-глухістю типу просьба, боротьба, нігті, кігті, правопис слів із дзвінкими приголосними в кінці слова та в кінці складу перед глухими, правопис префіксів роз-, без-, з-(с-), збіг однакових приголосних на межі кореня і суфікса (сонний, денний, осінній), родові закінчення прикметників: -ий, -ій, -а, -я, -е, -є, написання не з дієсловами – 3, 4 клас.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!