Курсова робота ” Організація і технологія надання послуг в засобі розміщення готельного типу – санаторій на прикладі санаторію Веселка України “

ЗМІСТ

 

Вступ 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ПОСЛУГ В ЗАСОБІ РОЗМІЩЕННЯ ГОТЕЛЬНОГО ТИПУ – САНАТОРІЙ 

1.1. Організаційні аспекти функціонування засобів розміщення санаторного типу 

1.2. Особливості організації обслуговування на засобі розміщення санаторного типу 

1.3. Сучасний стан розвитку санаторних комплексів в Україні 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ПОСЛУГ В ЗАСОБІ РОЗМІЩЕННЯ ГОТЕЛЬНОГО ТИПУ – САНАТОРІЇ «ВЕСЕЛКА УКРАЇНИ» 

2.1. Загальна характеристика санаторію «Веселка України» 

2.2. Аналіз процесу організації і технології надання послуг основними службами санаторію «Веселка України» 

2.3. Дослідження конкурентного статусу та маркетингової політики санаторію «Веселка України» 

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ПОСЛУГ В ЗАСОБІ РОЗМІЩЕННЯ ГОТЕЛЬНОГО ТИПУ – САНАТОРІЇ «ВЕСЕЛКА УКРАЇНИ» 

3.1. Вивчення організації надання послуг у провідних санаторіях 

3.2. Шляхи вдосконалення процесу обслуговування в санаторії «Веселка України» 

Висновки 

Література 

Додатки 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Територія України характеризується унікальністю фізико-географічних та геологічних умов, які сприяли формуванню великої кількості природних ресурсів та їх розмаїття. Одним з найбільш цінних природних ресурсів є лікувальні ресурси, які складають основу для розвитку туристично-рекреаційної сфери. Відповідно до свого туристично-рекреаційного потенціалу, Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня.

У зв’язку з тим, що за роки незалежності України система туристично-рекреаційна система отримувала мало уваги з боку держави і не мала достатніх бюджетних коштів – це призвело до значного спаду в цій важливій галузі. Всі спеціалізовані установи переходять в основному на сезонну роботу, багато з яких закрили лікувальні бази і починають переходити в категорію закладів з низьким рівнем сервісного обслуговування.

На жаль, вся нормативна база і правила експлуатації рекреаційних комплексів залишилися ще з 60-х років минулого сторіччя. База дуже стара і не може бути використана в наш час. Проблема рекреаційних та санаторно-курортних комплексів в Україні потребує комплексного довгострокового регулювання на державному рівні. Вирішення цих проблем дозволить Україні вийти на світовий рівень, а її туристичний потенціал буде максимально розкритий.

Метою дослідження є поліпшення процесу обслуговування в санаторіях.

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:

1. висвітлення передумов виникнення санаторних комплексів, організаційні аспекти їх функціонування, а також визначення сучасного стану розвитку санаторних комплексів в Україні;
2. дослідження конкретного підприємства санаторного типу, а саме санаторію «Веселка України»;
3. коротка загальна, організаційно – економічна характеристика санаторію;
4. характеристика основних служб санаторію;
5. дослідження конкурентного статусу підприємства та маркетингової політики;
6. аналіз процесу надання послуг в санаторії;
7. визначення шляхи поліпшення процесу обслуговування в санаторії.

Для дослідження використовувалась нормативно-правова база України, а також різноманітні офіційні джерела та довідкова література.

Об’єктом дослідження є санаторний комплекс «Веселка України».

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти організації та удосконалення процесу обслуговування на підприємствах санаторного типу.

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 16 найменувань та додатків. Загальний обсяг дослідження складає 34 сторінок.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ПОСЛУГ В ЗАСОБІ РОЗМІЩЕННЯ ГОТЕЛЬНОГО ТИПУ – САНАТОРІЙ

1.1. Організаційні аспекти функціонування засобів розміщення санаторного типу

 

Перші санаторії і місця відпочинку були створені на базі колишніх палаців і земельних володінь, дачних і приватних санаторіїв, пансіонатів і готелів [8, с. 16-17]. З самого початку після початку революційних років почалися наукові дослідження курортних факторів, їх впливу на організм людини. Курортні поліклініки організовані повсюдно. Санаторії та бази відпочинку стають основними лікувальними закладами на курорті.

Період з 1922 року по 1928 рік характеризується поліпшеннями в управлінні курортом. На початку перших п’яти років у країні почали будувати нові рекреаційні підприємства. Почалася реконструкція і розширення основної курортної зони (розроблено проект забудови Південного берега Криму). Для періоду 1929-1932 років характеризувався масштабним курортним будівництвом. Поступово продовжувалися терміни сезонного функціонування курортів і санаторіїв, а державні курорти переводилося на цілорічну роботу.

Підвищилася культура медичного обслуговування на курортах, різко зросла їх пропускна спроможність. У той же час розвивалася мережа оздоровчих установ. З 1933 по 1937 роки почалася реконструкція курортів мінеральних вод в Україні, побудовані та гарно упорядковані санаторії в Трускавці, Моршин, Закарпаття та ін.

На початок 1940 року в СРСР налічувалося 3600 санаторіїв і близько 470 тис. місць відпочинку. Значно збільшилася кількість санаторіїв для лікування дітей. Велика увага приділялася ефективному використанню ресурсів курорту, вдосконаленню санаторно-курортних установ, гірській і санітарній охороні курорту [11, с. 58-60].

Під час Великої Вітчизняної війни санаторій і місце відпочинку перетворилися на потужну мережу тилових госпіталів. Курорти, санаторії та зони відпочинку на окупованих територіях зазнали повного або часткового руйнування і розграбування.

Після війни відбувалося відновлення курортів, зон відпочинку, санаторіїв, реконструкція старих курортів і будівництво нових. Місцеві курорти швидко розвивалися, а умови для роботи, обслуговування та відпочинку працівників поліпшувалися. На початку 1950-х років тут налічувалося понад 2000 санаторіїв, а в 1951-55 роках. кількість місць в санаторіях зросла приблизно на 15%.

Особливого розвитку, як матеріального, так і функціонального набула курортна система профспілок у 70-80 роках минулого століття. За цей час на курорті почалося капітальне будівництво, було побудовано і відремонтовано 150 санаторіїв відповідно до вимог часу.

В Україні перші курорти виникли на Сакському озері в Криму, на Одеських лиманах, в Євпаторії, на Слов’янських озерах у Донбасі, Бердянську, на мінеральних водах у Трускавці і Моршині Львівської області, Березівці під Харковом та у Миргороді. Вони почали розвиватися з другої половини XIX століття [11, с. 100-103]. Однак цілеспрямована організаційна робота зі створення та відновлення курортного господарства почалася тільки в 20-х роках ХХ століття.

У період 1933-1941 років мережа санаторіїв в Україні інтенсивно розширювалася як за рахунок реконструкції існуючих санаторіїв, так і за рахунок будівництва нових санаторіїв, будинків відпочинку, водогрязелікарень і поліклінік.

У 1939 році, в результаті возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною, мережа курортів республіки поповнилася новими і цінними оздоровницями. До Великої Вітчизняної війни в Україні налічувалося 40 054 місць на 237 будинків відпочинку та 71 328 місць на 517 санаторіїв.

Під час Великої Вітчизняної війни робота санаторіїв і різних оздоровниць була підпорядкована потребам воєнного часу. Санаторно-курортне лікування в поєднанні з іншими методами медичного втручання дало хороші результати і сприяло швидкому одужанню солдатів і офіцерів.

У 1945 році Закарпатська Україна, що володіє великою кількістю родовищ мінеральних вод, возз’єдналася з Радянською Україною, а в 1954 році Кримська область, що володіла прекрасним прибережним кліматичним курортом, увійшла до складу України. Так, в 1955 році в Україні налічувалося 25 130 місць відпочинку на 148 будинків відпочинку та 69 463 місця на 506 санаторіїв.

У 1960-х роках в Україні з’явилася нова форма курортного будівництва. На той момент налічувалося вже 132 будинки відпочинку, 426 санаторіїв, 154 профілакторії, 31 пансіонат, загальна кількість яких перевищила 150 тисяч. В Україні до кінця 90-х років налічувалося 15 курортів державного та 13 регіонального значення [5, с. 211-214].

В свій час в системі профспілкових оздоровниць існували реабілітаційні центри спеціалізованих контингентів (ветеранів, «афганців», учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС), але вони припинили своє існування з різних причин. В результаті пошуку нових форм діяльності, гідних вимог часу, в 1992 році на базі санаторію профспілкових оздоровниць було створено приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів «Укрпрофоздоровниця» [5,  с. 220].

Крім того, на території України Кабінет Міністрів України затвердив перелік і межі 265 територій, зарезервованих для організації лікувально-оздоровчих зон. На початок 1994 року український курорт налічував понад 3600 санаторіїв, баз відпочинку, пансіонатів та інших об’єктів, що одночасно дозволяло відпочивати близько 700 тис. чоловік [16, с. 484].

Сьогодні ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є найпотужнішою санаторно-курортною системою в Україні. Вона об’єднала понад двісті санаторно-курортних установ та підприємств. Її здатність покращувати медичне обслуговування і здоров’я становить понад півмільйона чоловік щорічно.

Таким чином, за відносно короткий проміжок часу в Україні був розроблений такий вид розміщення, як санаторій. Вони домінують на туристичному ринку серед інших типів будинків відпочинку.

 

1.2. Особливості організації обслуговування на підприємстві санаторного типу

 

Більшість підприємств санаторного типу розташовані на курортах. Курорти (нім. kurort, буквально – лікувальне місце) – місцевість, де є природні лікувальні засоби (мінеральні води, грязі, сприятливий клімат, морські купання тощо) і є необхідні умови для використання в лікувальних і профілактичних цілях [11, с. 20].

Санаторії є основними лікувально-профілактичними закладами для проведення санаторно-курортного лікування, де в лікувальних і профілактичних цілях використовуються природні лікувальні фактори в поєднанні з лікувальною фізкультурою, фізіотерапією та іншими методами лікування. Місцеві санаторії (розташовані за межами курорту) також стають більш популярними, особливо пацієнти, яким рекомендовано перебувати в нормальних кліматичних умовах і протипоказані далекі поїздки [8, с. 55].

Крім санаторіїв, на багатьох курортах організовано амбулаторне лікування пацієнтів. Вона проводиться курортною клінікою з необхідними лікувально-діагностичними кабінетами та лабораторіями, укомплектованими кваліфікованим медичним персоналом.

Амбулаторні хворі розміщуються в пансіонатах, готелях і приміщеннях, що орендуються у місцевих жителів, де вони обідають в їдальні курорту. За наявності відповідних умов їх прикріплюють до санаторію для лікування та харчування. Пацієнти, які не потребують дотримання санаторно-курортного режиму (незначні захворювання), направляються на амбулаторно-курсувальне лікування.

Насправді лікувально-діагностичні процеси деяких санаторіїв організовані виключно відповідно до особливостей розташування та оснащення, незважаючи на те, що вони дуже схожі.

У зв’язку з цим у санаторіях розробляються і відповідним чином оформляються системи:

• діагностики;
• лікування;
• невідкладної допомоги;
• прийому хворих;
• психотерапії;
• санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Вся діяльність курортів і санаторіїв підпорядковується вимогам лікувального процесу та розумного режиму для пацієнтів і відпочивальників. Курортна система регулює порядок і час роботи загальних оздоровниць (ванні будівлі, грязелікарні, пляжі), розважальних закладів, побутових установ, громадського транспорту, торговельних установ, забезпечує дотримання санітарних умов тощо.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!