Курсова робота “Особистості немайнові права інтелектуальної власності”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТВОРЦІВ

1.1. Правова природа особистих немайнових прав інтелектуальної власності

1.2. Ознаки і зміст особистих немайнові права авторів творів інтелектуальної власності

РОЗДІЛ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТВОРЦІВ 

2.1. Право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності

2.2. Право творця об’ єкта права інтелектуальної власності на ім’я

2.3. Право на недоторканність твору

2.4. Право на назву об’єкта права інтелектуальної власності

РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 

3.1. Види порушень особистих немайнових прав інтелектуальної власності

3.2. Реалізація права на захист особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми.  В умовах технічного прогресу людства, коли майбутнє кожної держави визначається досягненнями інтелектуальної праці, увага до творчості людини та захисту їі прав, інтересів стає необхідністю.

Результатами творчої праці людини можуть скористатися як ті, хто їх створив, так і всі інші суб’єкти: фізичні та юридичні особи, держава. При цьому важливо, щоб інтереси творця не порушувались, а його особистість не зневажалась. Саме тому нове законодавство України закріпило визначені права на результати інтелектуальної діяльності. На відміну від права власності ці права врегульовуються в межах окремого інституту – права інтелектуальної власності.

Конституція України у змісті ст. 54 громадянам, іноземцям та особам без громадянства гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Тобто будь-яка творчість неможлива без свободи. Її виборювання – тривалий процес, що надає можливість поступово окреслити межі простору творця, в який не втручається ні держава, ні роботодавець, ні інші особи. У правовому розумінні простір творця визначається закріпленими за творцем особистими немайновими правами.

Особливість особистих немайнових прав творців полягає, по перше, в тому, що вони притаманні не усім фізичним особам, а лише тим, які своєю творчою діяльністю створили об’єти інтелектуальної власності. Тому їх дослідженню, з’ясуванню змісту, ролі і значення має бути приділена належна увага.

Проблемам особистих немайнових прав інтелектуальної власності присвячено rрунтовні праці вчених-юристів О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького, О. П. Сергєєва, Е. П. Гаврилова, Р. Б. Шишки, О. О. Підопригори, М. М. Малеїної, Р. О. Стефанчука, Р. О. Денисової, Н. О. Халаїм, Г. В. Чурпіти, В. Є. Макоди, Н. Є. Яркіної, М. К. Галянтича та інших. Проте у більшості робіт увага науковців зосереджувалась на загальних питаннях інтелектуальної власності, а комплексне дослідження особистих немайнових прав творців не проводилось.

Мета дослідження полягає в системному вивченні та аналізі законодавства та практики захисту немайнових прав інтелектуальної власності особистостей.

Маючи на увазі поставлену мету, ми визначили наступні завдання

1. Розкрити загальну характеристику особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців;
2. Дослідити окремі види особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців;
3. Проаналізувати цивільно-правовий захист особистих немайнових прав інтелектуальної власності.

Об’єктом дослідження є система нормативно-правових актів та механізмів, що регулюють взаємодію інтелектуальної власності та особистісних прав фізичних осіб.

Предмет дослідження є правовий захист немайнових прав інтелектуальної власності в Україні.

Методи дослідження: При написанні курсової роботи були використані такі методи пізнання, як: методи юридичного аналізу, синтезу, порівняння, конкретизації, аналогії, спостереження, узагальнення, аналіз наукових літературних джерел.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТВОРЦІВ

 1.1. Правова природа особистих немайнових прав інтелектуальної власності

 

Лише через акти творчості людина здатна виявити свої здібності, інтереси та покликання, надати свою індивідуальність виразу в суспільстві. У своїх творчих досягненнях вона може відзначити своє ім’я, залишаючи за собою щось нове, неповторне, оригінальне та унікальне [8].

Творчість представляє собою складний розумовий процес, який, за висловами Миколи Амосова, «залежить від зміни почуттів». Почуття виступають як рушійна сила творчості. К. А. Гельвецій та Іван Франко писали про почуття, які стимулюють будь-яку діяльність, оскільки почуття голоду та любові пробуджують людський розум [17]. Злиття розуму з почуттями відкриває глибини людської сутності і робить його здатним до створення вражаючих інтелектуальних результатів, а в той же час виявляється найбільш вразливим. Тому творчість людини вимагає уваги і захисту, які досягаються визнанням прав творців і забезпеченням можливостей для їхньої реалізації та захисту.

Творчі результати фізичної особи можуть користуватися як самим творцем, так і іншими суб’єктами, такими як фізичні та юридичні особи та держава. У цьому контексті важливо, щоб інтереси творця були поважними, і його особистість не піддавалася непотрібному приниженню. З цією метою нове законодавство України визначило конкретні права на результати інтелектуальної діяльності. Відмінно від права власності, ці права регулюються в рамках окремого інституту – права інтелектуальної власності.

Термін «Право інтелектуальної власності» не є найкращим, про що наголошується у наукових джерелах. Це обумовлено тим, що право творця не обов’язково пов’язане з власністю на матеріальний об’єкт, що виражає результат творчої діяльності. Крім того, визначення цього поняття у пункті 1 статті 418 Цивільного кодексу України є невиразним.

Визначення права інтелектуальної власності, яке наведено в пункті 2 статті 418 Цивільного кодексу України, не викликає погодження. Там зазначено: «Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності». Це призводить до тавтології, оскільки визначення «право» включає в себе термін «права». До того ж, на наш погляд, зміст права інтелектуальної власності має більший охоплення, ніж просто права особи на об’єкт інтелектуальної власності, які гарантуються та охороняються законом.

 

РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ВИДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТВОРЦІВ

2.1. Право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності

 

У суспільстві, яке сприяє розвитку творчих здібностей людини та їх виявленню, очікуваним результатом буде збільшення творчої активності та поява нових об’єктів творчої праці. Ці досягнення здатні вплинути на загальний прогрес суспільства і прискорити рух людства вперед на історичному шляху на значний період часу.

Це виявляється в періодах ренесансу в культурному розвитку різних народів світу. Підтверджують це результати сучасних досліджень. У країнах з розвинутою промисловістю частка осіб, які займаються розумовою працею, наближається до 50%, і очікується переход цієї межі. Таким чином, зростає цінність інтелектуальної праці, а разом з цим – повага до творця та його прав.

Головним особистим немайновим правом інтелектуальної власності є право визнаватися творцем. У радянському законодавстві воно визначалося як право на авторство. Зміст і час виникнення цього права становлять предмет обговорення вже протягом півстоліття.

Початково право на авторство розглядалося вченими як єдність із правом на ім’я автора. Зокрема, О. Буров вважав, що немає підстав для встановлення двох самостійних видів прав автора: права на ім’я і права на авторство, а вірніше їх слід поєднувати у праві на авторство [4].

Однак у сучасності стала актуальною необхідність розрізнення цих повноважень. Це особливо важливо для ефективного захисту особистих немайнових прав авторів. Поєднання обох прав в одному було характерним для початкового етапу розвитку авторського права, коли ще не чітко визначалися особисті немайнові права творця.

Сучасні дослідники чітко визнають право на авторство і право на авторське ім’я як самостійні особисті немайнові права. Зрозуміло, що обидва ці права мають тісний зв’язок одне з одним. Р. Б. Шишка [26] вважає, що у випадку, коли твір видається особою, що не є його автором, під її іменем чи іменем третьої особи, автор може вимагати відновлення порушеного права на ім’я, а фактично – визнання його автором твору.

За нашим переконанням, у даному випадку буде порушене саме право на авторство твору, оскільки інша особа неправомірно приписала собі це право. Якщо видавництво, замість імені автора, не вказало його прізвище чи псевдонім під час вимоги автора, це може бути визнано порушенням права на ім’я.

Приклад Р. Б. Шишка підтверджує, що порушення права на авторство призводить до порушення інших прав творця, таких як право на ім’я, видавництво, авторська винагорода та інші.

Отже, можна зробити висновок, що визнання права на авторство пов’язане з усім комплексом особистих немайнових і майнових прав творця. У відміну від права на авторство, право на ім’я є більш вузьким і визначає вибір способу ідентифікації особи.

С. В. Бондаренко пропонує розуміти право на авторство як «право визнаватися та іменуватися автором твору при його використанні іншими особами» [3].

О. Бурав вказав, що таке трактування права на авторство може вести до обмеженого розуміння авторського права, яке діє лише в разі обробки твору у іншу форму, цитування і т.д. Ми вважаємо, що право на авторство слід розуміти як право визнаватися автором твору у разі будь-якого ознайомлення інших осіб з твором, незалежно від його використання чи оприлюднення, включаючи навіть неопубліковані або неоприлюднені твори, написані авторами, які також мають право на авторство.

Визнання творцем, іноді, вважається неможливим без «публічності», без його оприлюднення. Проте важливо відзначити, що оприлюднення не є обов’язковою умовою для визнання особи автором твору. Достатньо наявності хоча б одного примірника твору з вказівкою імені автора для можливості визнання цієї особи творцем. Не завжди можна оприлюднити твір, особливо, якщо він містить комерційну чи державну таємницю. Це свідчить про те, що для визнання авторства не обов’язково потрібне його оприлюднення.

 

РОЗДІЛ ІІI. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1. Види порушень особистих немайнових прав інтелектуальної власності

 

Стосовно порушень особистих немайнових прав інтелектуальної власності творців, неправомірним вважається діяння особи, що суперечить вимогам закону чи підзаконного акта.

Шкода в даному контексті полягає в втраті або применшенні певних особистих благ творця. Тим не менше, якщо порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності було узятим під контроль і вчасно припинено, шкідливий результат міг і не виникнути. Проте сам факт посягання вважається порушенням правопорядку, оскільки відповідно до статті 431 Цивільного кодексу такі дії включають в себе невизнання права інтелектуальної власності або його порушення.

Причинний зв’язок визнається у випадку, коли наявний негативний результат. Вину у порушеннях особистих немайнових прав інтелектуальної власності, зазвичай, можна встановити у формі умислу. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідно мати або повний склад правопорушення (з усіма його чотирма елементами) або неповний склад правопорушення в передбачених законом випадках (тобто наявність протиправності і вини).

Саме поняття порушення прав інтелектуальної власності не отримало чіткого визначення в законодавстві. О. А. Підопригора стверджував, що будь-яке порушення права інтелектуальної власності слід розглядати як будь-яке порушення цього права. Такий же погляд виражений і в ст. 431 Цивільного кодексу України.

Отже, будь-яке порушення особистого немайнового права творця вважається його порушенням. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 423 Цивільного кодексу України, порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності може завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності, і це становить особливість такого порушення.

Войцеховська А. вказує, що в доктрині авторського права висвітлюється обов’язкова передумова для порушення особистого авторського права – конкретні дії, що становлять загрозу або порушують особисті права автора. Проте важливо, щоб ці дії були незаконними, тобто суперечили чинному законодавству [7]. Те, що А. Войцеховська визначає як обов’язкову передумову для порушення права інтелектуальної власності, на нашу думку, відповідає терміну «посягання», що вводиться вітчизняним законодавцем.

Визначити поняття «посягання на права інтелектуальної власності» ускладнено відсутністю чітких визначень і критеріїв у законодавстві та судовій практиці. Ми вважаємо доцільним встановлення загальних законодавчих критеріїв, які сприяли б класифікації певних дій як посягання на права інтелектуальної власності. Прості приклади з практики свідчать, що не всі дії, навіть якщо вони суперечать інтересам творця, можуть вважатися посяганням на його права. Наприклад, спотворення твору відомого автора для розміщення в Інтернеті під його іменем може здатися дією, що суперечить інтересам автора і, на перший погляд, порушує його право на недоторканність твору. Однак, доки спотворений твір перебуває виключно у власності того, хто його змінив, і ця особа не вживає жодних інших заходів для досягнення поставленої мети, посягання на право інтелектуальної власності ще не виникло.

Право не розширює свою сферу впливу настільки, щоб карати за особисті, навіть якщо вони негативні, думки або переробку творів, які не призначені для публічного оголошення. Однак у випадку випуску спотвореного твору конкретного автора або вчинення підготовчих дій щодо його продажу може виникнути посягання на права інтелектуальної власності.

Отже, можна стверджувати, що дії, що відповідають критеріям посягання на права інтелектуальної власності, є умисними, реальними та цілеспрямованими, тобто такими, що спричиняють порушення визначених законом прав інтелектуальної власності. Ці дії можуть також мати характер публічності, особливо, якщо це стосується порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!