Курсова робота “Особливості діалогічного мовлення дітей молодшого дошкільного віку з тяжкими порушеннями мови”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВИ 

1.1. Теоретичні основи формування діалогічного висловлювання у дітей дошкільного віку з ОНР 

1.2. Методичні аспекти вивчення формування діалогічного висловлювання дошкільнят з ОНР 

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОНР 

2.1. Організація і методика констатуючого експерименту 

2.2. Результати обстеження

2.3. Висновки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми. Проблема спілкування є однією з найбільш актуальних для сучасної теорії і практики логопедії, оскільки воно присутнє у всіх видах дитячої діяльності та впливає на мовленнєвий і психічний розвиток дитини, формує особистість у цілому (Б. Гріншпун, О. Запорожець, М. Лісіна, І. Мартиненко, В. Тарасун, М. Шеремет, Є. Федосеєва та ін.).

Від його сформованості у дитини з порушенням мовлення залежить її подальша соціалізація та адаптація в суспільстві. Завдання розвитку зв’язного діалогічного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі.

Навчання зв’язному діалогічному мовленню одночасно є і метою, і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність.

За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї, бере участь у різних видах дитячої творчості. З огляду на значення діалогічного мовлення для розвитку особистості, яка зростає, важливим є те, що діалогізоване мовленнєве середовище оточує дитину з перших хвилин життя. Серед методів, використовуваних вихователями дошкільних закладів з розвитку діалогічного мовлення, переважають бесіди та розмови, не в повному обсязі використовуються потенційні можливості різних ігор.

Розвиток діалогічного мовлення активно досліджували та досліджують науковці у філософському (М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер); лінгвістичному (Т. Винокур, Л. Щерба, Л. Якубинський); нейрофізіологічному (Л. Виготський, В. Давидов, М. Кольцова, Г. Леушина, О. Лурія, С. Рубінштейн); психолінгвістичному (О. Леонтьєв, Т. Ушакова, С. Цейтлін); лінгводидактичному (А. Арушанова, Т. Алієва, А. Богуш, А. Бородич, Н. Виноградова, Н. Гавриш, Д. Ельконін, В. Захарченко, Є. Ісенін, Ю. Косенко, О. Лещенко, Н. Луцан, В. Любашина, М. Лісіна, М. Попова, Т. Слама-Казаку, С. Хаджирадєва, О. Ушакова, Г. Чулкова) аспектах. Незважаючи на наявність значної кількості психолого-педагогічної й науково-методичної літератури з розвитку діалогічного мовлення дітей молодшого дошкільного віку, питання розвитку діалогу було і залишається досить актуальним.   

Мета дослідження – обґрунтувати, розробити та апробувати методику формування діалогічного мовлення у дітей молодшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз проблеми оволодіння діалогічним мовленням дітьми молодшого дошкільного віку;

2. Визначити інструментарій, який допоможе дослідити особливості розвитку (вербальний і невербальний компоненти) діалогічного мовлення у дітей молодшого дошкільного віку;

3. Експериментальним шляхом визначити особливості розвитку діалогічного мовлення у дітей старшого дошкільного віку;

Об’єкт дослідження – процес оволодіння дітьми молодшого дошкільного віку діалогічним мовленням.

Предмет дослідження – особливості формування діалогічного мовлення у дітей молодшого дошкільного віку.

Методи дослідження: теоретичні:

1. аналіз загальної та спеціальної літератури з проблеми дослідження з метою з’ясування стану вивчення досліджуваної проблеми, узагальнення та систематизація теоретичних положень;

2. емпіричні: діагностичні завдання (А. Богуш, Н. Луцан, Н. Пахомова);

3. методи математичної статистики: кількісний та якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел ( __ найменувань), додатків (__ сторінки). Загальний обсяг роботи – __ сторінок, з них __ сторінок основного тексту.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВИ

1.1. Теоретичні основи формування діалогічного висловлювання у дітей дошкільного віку з ОНР

 

А. Г. Арушанова, Г. Г. Кравцов, В. А. Петровський, А. Г. Рузская,
Т. А. Цукерман вважають, що роль навичок діалогічного мовлення стає найбільш очевидною при навчанні дитини (старших дошкільнят – на заняттях, молодших школярів – у навчальній діяльності), коли відсутність елементарних умінь затруднить його спілкування з однолітками і дорослими, порушує процес спілкування в цілому, не дає можливості включитися в хід занять і в кінцевому рахунку, впливає на  соціальний і особистісний розвиток дитини.

Бахтін М.М. вважає, важливим у зв’язку з обговоренням сутності зв’язного мовлення є з’ясування поняття «розмовне мовлення». Діти опановують насамперед розмовним стилем мовлення, який характерний, головним чином, для діалогічного мовлення. Важливе оволодіння діалогічною формою спілкування, оскільки в широкому розумінні «діалогічні стосунки… це майже універсальне явище, що пронизує всю людську мову і всі відносини і прояви людського життя» [1,65]. У роботах психологів і лінгвістів, таких як Л. С. Виготський, А. А. Леонтьєв, А. К. Маркова, О. Б. Сиротиніна та інші широко висвітлені особливості розмовної мови [5, 6, 7, 18, 23, 33 , 34].

Розглянемо лінгвістичні особливості розмовної мови. А. А. Леонтьев у своїх роботах вказує, що розмовна мова являє собою особливу стилістично однорідну функціональну систему. Розмовна мова має більш вільну систему, та є меншим ступенем регламентованості [18, 23]. О. Б. Сиротиніна під розмовною мовою розуміє «спонтанну усну літературну мову в умовах невимушеного, неофіційного, безпосереднього, персонального спілкування» [34,120].

На думку Д. Е. Розенталя, розмовна мова характеризується особливими умовами функціонування, до яких відносяться:

1. відсутність попереднього обдумування висловлювання і пов’язана з цим відсутність попереднього відбору мовного матеріалу;

2. безпосередність мовного спілкування між його учасниками;

3. невимушеність мовного акту, зумовлена ​​відсутністю офіційності у відносинах між учасниками і самим характером висловлювання.

Велику роль відіграє контекст ситуації (обстановка мовного спілкування) і використання позамовних засобів (міміка, жести, реакція співрозмовника) [30,20].

О. Б. Сиротиніна виділяє наступні особливості розмовної мови:

1. персональність спілкування (звернення до людини, інтереси і можливості розуміння які добре відомі);
2. ситуативність спілкування (опора на ситуацію, використання для передачі інформації не тільки слів, але і міміки, жестів).

Жести і міміка можуть заміняти словесні вирази діалогу або разом з іншими нелінгвістичними компонентами безпосереднього спілкування (тембр, тон) супроводжувати словесні вирази, тобто певним чином модифікувати значення слів. Розмовна мова включає всі елементи мовної системи: фонетика, лексика, морфологія і синтаксис [34,100].

Розмовна мова характеризується значно меншою чіткістю вимови, (характерне чергування ударних і ненаголошених сегментів мовлення), специфічним інтонуванням. Д. Е. Розенталь називає ці специфічні особливості розмовної мови неповним вимовним стилем, для якого характерно менш виразна вимова звуків, сильне редукування, пов’язане з прискоренням темпу мови [30,25].

Морфологічні особливості розмовної мови розкриті О. Б. Сиротиніною:

1. практична відсутність дієприкметників і дієприслівників;
2. рідке використання короткої форми прикметника;
3. своєрідне використання відмінючих форм (переважне вживання називного та знахідних відміників);
4. вільне використання тимчасових дієслівних форм.

Розмовна мова відрізняється від всіх інших різновидів літературної мови своєю відносною лексичною бідністю. Для лексики розмовної мови характерні «зайві» слова, невикористання синонімічних можливостей російської мови, потенційна свобода слововживання (вживання слів з неточним, миттєвим значенням), метонімія. Одна з характерних особливостей розмовної мови – активне використання займенників, які замінюють вже спожиті іменники і часто використовуються без опори на контекст. Для розмовної мови характерне наявність незначущих слів, різного роду частин [34,106].

Д. Е. Розенталь виділяє домінуючі моделі та характерні риси розмовного синтаксису:

• переважно – діалог;
• прості речення, серед складних – складносурядні і безсполучникові;
• запитання й оклику пропозиції;
• слова-пропозиції;
• неповні речення;
• перерви у мовленні;
• вступні слова і словосполучення;
• вставні конструкції, що розривають основну пропозицію і вносять до нього додаткові відомості, зауваження, уточнення;
• емоційні і імперативні вигуки;
• лексичні повтори;
• особливі форми присудка (так зване ускладнений дієслівний присудок);
• приєднувальні конструкції, що є додатковим висловлюванням; своєрідність порядку слів (розташування залежного слова перед головним) [30,46].

Вивченням діалогу з позицій лінгвістики займалися Е. А. Трофимова, Н. Ю. Шведова, О. К. Соловйова та інші. Значущим для дослідження є виявлення структурної одиниці діалогу. У літературі існує кілька різних точок зору на дану проблему. Основні напрямки дослідження представлені Ц. Йотовим. Він вважає структурною одиницею діалогу елементарний акт мовного спілкування, що складається з двох взаємообумовлених реплік, що функціонують в одному відрізку часу. Реплікація – характерна риса діалогу [30,49].

Таким чином, розмовна мова включає специфічні особливості всіх рівнів мовної системи: фонетики, лексики, морфології та синтаксису. Ці особливості обумовлені особливими умовами функціонування. Безпосередність і персональність спілкування, властиві розмовній мові, визначають переважне використання форми діалогу і можливість передачі частини інформації паралінгвістичними засобами.

На думку Якубинского Л.П., в дошкільному віці дитина опановує насамперед діалогічну промову, яка має свої особливості, які проявляються у використанні мовних засобів, допустимих в розмовній мові [40,89]. Діалогічна мова являє собою особливо яскравий прояв комунікативної функції мови. Вчені називають діалог первинною природною формою мовного спілкування, класичною формою мовного спілкування. Головною особливістю діалогу є чергування говоріння одного співрозмовника з прослуховуванням і подальшим говорінням іншого.

Важливо, що в діалозі співрозмовники завжди знають, про що йде мова, і не потребують розгортанні думки і висловлювання. Усна діалогічна мова протікає в конкретній ситуації і супроводжується жестами, мімікою, інтонацією. Звідси і мовне оформлення діалогу. Мова в ньому може бути неповною, скороченою, іноді фрагментарною. Для діалогу характерні: розмовна лексика і фразеологія; стислість, недомовленість; прості і складні безсполучникові речення; короткочасне попереднє обдумування. Зв’язність діалогу забезпечується двома співрозмовниками.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!