Курсова робота ” Особливості підрядних словосполучень: методика викладання у ЗЗСО “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК НОМІНАТИВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

1.1. Розвиток вчення про словосполучення

1.2. Види словосполучень

1.3. Типи синтаксичного зв’язку у словосполученнях

1.4. Спільні та відмінні ознаки слова і словосполучення

1.5. Спільні та відмінні ознаки речення і словосполучення

Висновки до розділу І

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ У ЗЗСО

2.1. Інноваційні методи викладання теми «Словосполучення»

2.2. Рекомендації щодо викладання теми «Словосполучення»

2.3. Особливості практичних завдань з теми «Словосполучення» для учнів 5-го класу

2.4. Особливості практичних завдань з теми «Словосполучення» для учнів 8-го класу

Висновки до розділу ІІ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВИКОРИСТАНЕ ДЖЕРЕЛО

 

ВСТУП

 

Основою побудови висловлювань і реалізації комунікативної мети у мовленні є словосполучення і речення. Саме словосполучення слугують матеріалом для побудови речень. Тому словосполученню у мовознавстві приділено значну увагу. Не менш важливим є вивчення словосполучення у шкільному курсі української мови. Це сприяє формуванню мовленнєвої компетентності здобувачів освіти. Сьогодні потребує оновлення методика викладання теми «Словосполучення» у шкільному курсі української мови. Важливим є оптимальне поєднання традиційних та інноваційних методів, прийомів викладання словосполучення школярам різних класів. Також доречно оновлювати й поповнювати новими творами ілюстративний матеріал до вивчення теми «Словосполучення», вводити у зміст дидактичного матеріалу нові й цікаві художні тексти.

Актуальність дослідження зумовлена місцем теми «Словосполучення» у шкільному курсі української мови, важливістю вироблення умінь у здобувачів освіти з ідентифікації й конструювання словосполучень у контексті подальшої побудови власних висловлювань, оновлення дидактичного забезпечення викладання теми «Словосполучення» у закладах загальної середньої освіти.

Важливість опанування учнями закладів загальної середньої освіти теми «Словосполучення» пояснюється необхідністю формування однієї із ключових компетентностей учнів Нової української школи – Спілкування державною (і рідною уразі відмінності) мовами, яка передбачає «вміння усно і письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мультимедійних засобів)» [10, с. 11].

Оволодіння учнями навичками ефективної усної та письмової комунікації неможлива без опанування теми «Словосполучення». А без ефективної комунікації неможливий гармонійний розвиток особистості, який за Законом України «Про освіту» є основною метою освіти [6].

Метa дoслiдження– розкрити особливості методики викладання теми «Словосполучення» у курсі основної школи.

Зaвдaння дoслiдження:

• розкрити сутність поняття «словосполучення» у мовознавстві;
• проаналізувати види словосполучень і типи зв’язків у словосполученні;
• вивчити спільні та відмінні риси словосполучення і речення, словосполучення і слова;
• розкрити інноваційні методи викладання теми «Словосполучення»;
• сформулювати рекомендації щодо вивчення словосполучення у шкільному курсі української мови;
• запропонувати практичні завдання для вивчення теми «Словосполучення» у різних класах.

Oб’єкт дoслiдження – реченнєва структура художнього тексту.

Предмет дoслiдження – підрядні словосполучення і особливості їх вивчення у ЗЗСО.

Відповідно до  поставленої мети та завдань дослідження при виконанні   рoбoти був викoристаний комплекс взаємопов’язаних метoдів:  теоретичний аналіз наукових і довідкових джерел, освітніх програм з української мови, підручників; моделювання для розробки практичних завдань з викладання теми «Словосполучення» у школі.

Матеріалом для дослідження та розробки практичних завдань обрано художній текст збірки Дмитра Павличка «Плесо».

Апробація роботи. Основні висновки та положення курсової роботи викладено під час Днів науки факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Брала участь у другій міжнародній науково-практичній студентсько-учнівській конференції «Мовні виміри світу» з доповіддю «Особливості вивчення підрядних словосполучень (на матеріалі мовотворчості Дмитра Павличка)». 

Теоретичне значення результатів наукового дослідження полягає у розширенні теоретичних уявлень про словосполучення, їх види, типи зв’язку у словосполучення, спільні та відмінні риси словосполучення і слова, словосполучення і речення, методику викладання словосполучення у школі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливостях використання розроблених практичних завдань для викладання теми «Словосполучення» в реальних освітніх умовах.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, дев’яти  підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг наукової роботи – 36 сторінок комп’ютерного набору.

У вступі обґрунтовано актуальність, мету, завдання, методи дослідження, його теоретичне й практичне значення, апробацію, структуру роботи.

У першому розділі розкрито сутність поняття «словосполучення» у мовознавстві, проаналізовано види словосполучень і типи зв’язків у словосполученні, вивчено спільні та відмінні риси словосполучення і речення, словосполучення і слова.

У другому розділі приділено увагу методиці викладання словосполучення у ЗЗСО, зокрема проаналізовано інноваційні методи викладання теми «Словосполучення», надано рекомендації щодо викладання теми «Словосполучення», розроблено практичні завдання з теми «Словосполучення» для учнів    5 та 8-го класів.

У висновках підбито підсумки дослідження та визначено його перспективи.

 

РОЗДІЛ І. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК НОМІНАТИВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

1.1. Розвиток вчення про словосполучення

 

Словосполучення – це номінативна синтаксична одиниця. У Вільній енциклопедії словосполучення визначено як «синтаксична одиниця, яка виникає поєднанням двох чи більше повнозначних слів, поєднаних на основі підрядного зв’язку» [14].

Розвиток вчення про словосполучення пов’язане із такими дослідниками, як: Г. Удовиченко, І. Вихованець, О. Пономарів,  В. Різун,
Л. Шевченко, І. Ющук. Г. Удовиченко визначає словосполучення як «синтаксично-семантичну єдність, утворену за нормами і правилами національної мови з двох чи більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення» [18, с. 11].

За І. Вихованцем до словосполучень належать «будь-які побудовані на підрядному й сурядному зв’язках поєднання опорного слова з формою залежного слова і поєднання рівноправних (незалежних) у синтаксичному плані форм слів, яким не притаманна синтаксична категорія предикативності» [3, с. 183].

Під словосполученням розуміють мінімальну непредикативну одиницю синтаксису, утворену за нормами й правилами національної мови з двох чи більше лексично повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку [17, с.227]. І. Ющук визначає словосполучення як «смислове й граматичне поєднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень» [21, с. 461].

Зміст і структура словосполучення є закономірною ланкою у вченні про побудову-мовлення, адже мовлення починається саме з окремих одиниць і правил їх поєднання. Першоосновою висловлювання є слова, які співвіднесені з предметами та явищами дійсності, а передають їх взаємозв’язки, тільки  поєднавшись у словосполучення. Будь-яке словосполучення з’явилось для найменування в складній формі глибше пізнаних дій, предметів, явищ, ознак, які вже не вкладались в номінацію, виражену окремим словом. У словосполученні відображена національна специфіка мови,  національне мислення народу. Реальні відношення між  предметами, явищами, діями впливають на стандартизацію сполук для їх номінації. Тому в певному мовному колективі виникають  значною мірою стандартизовані кліше для передачі тих чи тих  реалій [17, с. 227].

Отже, словосполучення – це синтаксична одиниця, яка утворена поєднанням двох чи більше повнозначних слів, поєднаних на основі підрядного зв’язку.

 

1.2. Види словосполучень

 

Словосполучення класифікують за різними ознаками:

• за видом зв’язку (сурядні, підрядні);
• за будовою (прості, складні, комбіновані);
• за способом вираження головного слова: іменні (субстантивні), прикметникові (ад’єктивні), займенникові (прономінальні), дієслівні (вербальні), прислівникові (адвербіальні);
• за синтаксичною роллю у складі речення (синтаксично вільні, синтаксично невільні) [1, с. 20; 21, с. 466].

Не виступають словосполученнями: поєднання підмета з присудком, вставні слова, аналітичні форми прикметників і дієслів, однорідні члени речення, напівпредикативні сполучення слів; члени речення, з’єднані приєднувальним зв’язком; фразеологізми та синтаксично нерозкладні конструкції [ 13].

Сурядне словосполучення – це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних [21, с. 464]. Слова в підрядному словосполученні об’єднанні між собою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне [21, с. 466].

Отже, словосполучення класифікують за будовою, способом вираженням головного слова і синтаксичною роллю.

 

1.3. Типи синтаксичного зв’язку у словосполученнях

 

У словосполученні виділяють такі типи синтаксичного зв’язку: узгодження – це форма синтаксичного зв’язку між складниками словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання означення: який? чий?; тип підрядного зв’язку між  компонентами словосполучення, при якому форми залежного слова  відповідають формам головного, стрижневого слова [17, с. 230]. Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка. Напр.: Чудовий жовтий капелюх Приріс боровику до вух! (с.6); …вода прозора, По дну застелена блакить… (с.7); Над сосною чорна хмара йшла, Срібний дощик по землі тягла… (с.29).

Керування – це форма синтаксичного зв’язку, у якому залежне слово відповідає на питання додатка: кому? чому? кого? чого?… ; вид підрядного зв’язку, при якому  залежне слово набуває форми того непрямого відмінка, якого  вимагає відповідно до своїх лексико-граматичних особливостей керівне слово. За характером вираження керування може бути безпосереднім, коли засобом граматичного зв’язку є закінчення залежного компонента, або опосередкованим, коли граматичний зв’язок  виражається не тільки відмінковим закінченням, а й прийменником [17, с. 230], напр.: До кравця, до свого друга, Вбіг задиханий папуга.  – На концерт лечу, – кричить, –  Фрак поший мені за мить! (с.12); На скрипці грала під хатою, Але не просила їди, Бо стала сама багатою – Минулися холоди (с.32).

Прилягання – це форма синтаксичного зв’язку, у якому залежне слово відповідає на питання обставини: коли? як? де? скільки?; вид підрядного зв’язку, при якому залежне слово має незмінну форму й поєднується з головним  тільки за змістом. Залежний компонент може бути прислівником, дієприслівником, неозначеною формою дієслова [1, с. 20; 17, с. 230], напр.: Бігають, сміються діти, Та – лиш дзвоник задзвенить – Стане тихо, ніби в квіти Поховались бджоли вмить. (с.18); Вилізла мурашка на лопух, Подивилась весело навкруг: – Скільки тут повітря і тепла, Я ж, дурненька, в бур’яні жила! (с.29); Став баран серед дороги І підняв бундючно роги (с.20). Виокремлення словосполучень різного зразка є найпоширенішим завданням у шкільній практиці.

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюють до головного. При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) незалежно від форми головного слова [21, с. 469].

Основними типами синтаксичного зв’язку у словосполученні є узгодження, керування і прилягання. У автора дослідження більше словосполучень із узгодженням і приляганням.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!