Курсова робота “Особливості психологічної роботи з важкими підлітками”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ «ВАЖКИХ» ПІДЛІТКІВ

1.1. Стан вивчення проблеми важковиховуваності в психологічній науці

1.2. Сучасні дослідження важковиховуваності у підлітків

1.3. Вплив війни на підлітків

1.4. Напрями роботи освітньої установи з профілактики девіантної поведінки дітей і підлітків

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ РОЗВИТКУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

2.1. Обґрунтування програми дослідження передумов розвитку девіантної поведінки дітей і підлітків

2.2. Аналіз результатів діагностики передумов формування девіантної поведінки дітей і підлітків

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя.

Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Проблема «важких» дітей стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону. Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому.

Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності. Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

Проблему «важких» дітей досліджено .А. Бесєдіним, О. І. Бондарчук, Л. М. Вольновою, Ю. А. Клейбергом, Т.С. Журжу, Є. В.Змановською, І. В. Кошовою, О. Д. Кресан, О.В. Шараповою та іншими науковцями.

Мета дослідження теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Дослідити стан вивчення проблеми важковиховуваності в психологічній науці;
2. Визначити сучасні дослідження важковиховуваності у підлітків;
3. Проаналізувати вплив війни на підлітків;
4. Надати напрями роботи освітньої установи з профілактики девіантної поведінки дітей і підлітків;
5. Обґрунтувати програми дослідження передумов розвитку девіантної поведінки дітей і підлітків;
6. Провести аналіз результатів діагностики передумов формування девіантної поведінки дітей і підлітків;
7. Дослідити програму, процедуру та дослідження ефективності корекційної роботи з підлітками, які мають асоціальні прояви поведінки.

Об’єктом дослідження психологія «важких» підлітків.

Предмет дослідження психологічні особистості «важких» підлітків.

Методи дослідження. Для досягнення завдань що поставлено перед виконанням роботи було використано такі методичні засоби: аналіз психолого-педагогічної літератури; аналіз документації шкільного психолога; вивчення педагогічного досвіду; спостереження за виховним процесом; опитування педагогів і батьків (за методикою Карта спостережень Д. Стотт; опитувальника Т.М. Ахенбаха для батьків, опитувальник Т.М. Ахенбаха для вчителя); процедури якісної та кількісної обробки емпіричних даних.

База дослідження: _____________

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, а також списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 61 сторінок.

 

РОЗДІЛ І

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ «ВАЖКИХ» ПІДЛІТКІВ

1.1. Стан вивчення проблеми важковиховуваності в психологічній науці

 

Протягом історії суспільства, проблема виховання дітей з труднощами та їх перевиховання завжди була на увазі. Сучасні терміни, які використовуються для опису соціально дезадаптованих дітей, такі як «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «соціально занедбані», «схильні до правопорушень», стають все більш поширеними і традиційно асоціюються з кризовим підлітковим віком.

Вчені, які досліджують неповнолітніх з різними відхиленнями у розвитку, використовують такі терміни для опису цих осіб:

1. «важкі діти» (К. Лебединська, М. Райська, М. Раттер, Л. Славіна);
2. «важкі підлітки» (Л. Зюбін, В. Степанов, Д. Фельдштейн та ін.), які включають дітей з відхиленнями у моральному розвитку, акцентуаціями характеру, порушеннями у афективно-вольовій сфері та поведінці;
3. «аномальні діти», які мають відхилення від типового чи нормального, але не є патологічними (Л. Пожар);
4. «дезадаптивні діти» (С. Бєлічева);
5. «діти, що живуть під спеціальною турботою» (Л. Кошч);
6. діти «групи ризику» (І. Невський);
7. «діти з порушеннями у афективній сфері» (К. Лебединська, М. Райська, Г. Грибанова, Л. Славіна).

Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію, яка може бути розуміна за побутовим, клінічним або юридичним критеріями. Оскільки є різні практики використання цих понять, іноді важко визначити, до якої категорії належить дитина з тими чи іншими відхиленнями у поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна) (Е. Іванов, Л. Шіпиціна, Г. Сафіна) [20].

На мою думку, більш вірно використовувати загальний термін «нестандартна поведінка» до тих пір, поки не буде встановлено медичний діагноз у дитини або не буде винесено юридичний вирок.

Часто негативні прояви поведінки описуються як спеціальний механізм захисту, що досліджується в медичній психології, і вважаються тільки як аномалії психічного розвитку.

За думкою видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), підлітковий вік можна розглядати як кризову стадію розвитку особистості, що приносить важкість як для самого підлітка, так і для інших.

Фізична нестійкість, властивості характеру, які ускладнюють спілкування, емоційна незрілість і неблагоприятні соціальні відносини – усі ці чинники ризику, наявність яких безперечно робить цей складний період ще важчим. Психологи, що вивчають проблему «важких» підлітків, висловлювали свої думки у працях, присвячених цій проблемі.

Наприклад, Т.С. Гурлєв висловлював таке міркування: «Підлітковий вік – це складний період психічного розвитку; важкий як для самого підлітка, так і для тих, хто з ним працює. Багато внутрішніх суперечностей цього періоду, а також суперечностей між дітьми і дорослими, батьками та вчителями, виявляються дуже гостро на етапі виховання, і опір підлітків вихованню призводить до появи значної кількості «важких» підлітків» [17].

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Часто непідготовлені люди займаються вихованням дітей, що може призводити до помилок і навіть трагедій, через що з’являються «важкі», педагогічно занедбані та важко виховувані діти.

Головна проблема важковиховуваних дітей полягає передусім у соціальній сфері. Л.М. Дейниченко, соціаліст-утопіст (1771-1858), вважав, що асоціаційна та кримінальна поведінка людини залежить не від неї самої, а від системи виховання, у якій вона перебувала. «Якщо ви усунете умови, які сприяють формуванню злочинних характерів, то злочинців більше не буде; замініть ці умови на ті, що сприяють формуванню звичок порядку, регулярності, стриманості та праці, і людина буде мати ці якості» [11].

Проблему морального виховання «важких» підлітків досліджували різні вчені у своїх працях. Однак, їх дослідження охоплюють лише певні аспекти морального виховання неповнолітніх, що перебувають під судом:

1. В.Кривуша розглядав питання військово-патріотичного виховання;
2. Н.Дєєва вивчала залежність перспектив і цілей неповнолітніх від рівня їх моральної занедбаності;
3. Г.Потанін аналізував процес формування моральної спрямованості особистості неповнолітнього, що перебуває під судом;
4. І.Башкатов займався дослідженням неформальних об’єднань неповнолітніх, що перебувають під судом.

У науково-педагогічній сфері поняття «важкої» дитини вперше було введено на початку минулого століття М. Зубченком. Він стверджував, що у випадку виняткової, дефективної дитини (тоді це були синоніми поняття «важкої» дитини), педагоги мають справу з аномаліями, викликаними відхиленнями, що виникли внаслідок неправильного способу життя та виховання, а також несприятливих умов соціального середовища, поруч з первинно нормальною психосоматичною конституцією. Порушення в поведінці, взаємовідносинах з оточенням та сприйнятті соціальної інформації можуть бути наслідком надмірності проявів певної органічної особливості або певною характерологічною особливістю дитини [15].

У своїх дослідженнях М. Супрун довів, що важка дитина не є «морально-дефективною», а стає такою внаслідок негативних умов життя та виховання. Характерними ознаками важкої дитини є дратівливість, упертість і виникнення конфліктів у взаємовідносинах з товаришами та вчителями.

Вчений вкладав велике значення впливу оточуючого середовища на формування характеру «важкого» підлітка. Однак, він також відзначав, що характер дитини розвивається не тільки під впливом самого середовища, але й через відносини, які вона має з ним. Дослідження М. Супруна дає підстави стверджувати, що під «важковиховуваністю» автор розумів передусім порушення взаємин підлітка з оточуючим середовищем [28].

В.М. Оржеховська, досліджуючи психологічні умови формування довіри до вчителів серед важковиховуваних учнів, визначає важковиховуваність як прояв схованого або відкритого опору виховному впливу та порушення встановлених шкільних правил поведінки. За словами вченого, таким дітям потрібна спеціальна корекційно-виховна робота, що передбачає не лише стандартні виховні заходи, але й активні дії з перевиховання [24].

 

2.2. Аналіз результатів діагностики передумов формування девіантної поведінки дітей і підлітків

 

Під час заповнення карти спостереження кожен з наведених у ній зразків поведінки у досліджуваного позначався знаком «+», якщо він присутній, або знаком «-», якщо відсутній. Бали по кожному СК підсумовувалися, і кожна з отриманих «сиріх» оцінок ділилася на максимально можливу суму, після чого множилася на 100%. Результати дослідження за методикою «Карта спостережень» (Д. Стотт) представлені у табл. 2.1. та на рис. 2.1.

 Таблиця 2.1. Результати дослідження за методикою Карта спостережень (Д. Стотт), %

Отже, на основі результатів дослідження за методикою “Карта спостережень” (Д. Стотт) можна зробити висновки про різну ступінь прояву симптомокомплексів у груп дітей віком від 10 до 11 років, які відвідують 4-б клас, та у групи підлітків віком від 13 до 14 років, які навчаються в 7-б класі.

Щодо девіантної поведінки, найяскравіше прояви симптомокомплексу VII – асоціальність, та VIII – конфліктність з дітьми. Передумови появи девіантної поведінки ілюструють симптомокомплекс XII – несприятливі умови середовища. Результати дослідження щодо цих симптомокомплексів представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Результати дослідження схильності та передумов девіантної поведінки дітей та підлітків за методикою Карта спостережень (Д. Стотт), %

Отже, на основі результатів дослідження щодо схильності та передумов девіантної поведінки дітей та підлітків за методикою Карта спостережень (Д. Стотт) можна зазначити, що прояви асоціальності спостерігаються у 30% підлітків та у 15% дітей віком 10-11 років. Конфліктність з дітьми відзначена у 15% підлітків і у 5% дітей цього ж вікового діапазону. Різниці у ступені прояву ознак несприятливих умов середовища між двома досліджуваними групами не виявлено.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!