Курсова робота “Особливості розвитку туризму Туреччини після пандемії соvіd-19”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТУРИСТИЧНА ГАЛУЗЬ ТУРЕЧЧИНИ  В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ СОVІD-19

1.1. Огляд поняття туризму та його роль у економіці Туреччини

1.2. Вплив пандемії СОVІD-19 на туристичну галузь Туреччини

1.3. Історичний огляд розвитку туризму в Туреччині

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО СЕКТОРУ ТУРЕЧЧИНИ ПІСЛЯ ПАНДЕМІЇ СОVІD-19

2.1. Аналіз змін в туристичному попиті та пропозиції після пандемії

2.2. Складання програми подорожі, програми обслуговування туристів

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО СЕКТОРУ ТУРЕЧЧИНИ ПІСЛЯ ПАНДЕМІЇ СОVІD-19

3.1. Основні проблеми та перспективи розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19

3.2. Рекомендації для подальшого розвитку туристичної галузі в країні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Пандемія СОVІD-19 стала катастрофічним випробуванням для глобальної туристичної індустрії. Зниження туристичних потоків і економічні втрати, які вона призвела, вплинули на кожен аспект туристичного сектору, включаючи туристичні агентства, готелі, авіакомпанії та інші галузі.

Туреччина, як і багато інших країн, не залишилася осторонь цього виклику. Проте, важливо відзначити, що Туреччина має значні переваги, які можуть допомогти їй відновити свою позицію на туристичній карті світу. Ця країна має вражаючу культурну спадщину і різноманітність природних багатств, що привертають туристів з усього світу. Використовуючи ці потенційні можливості, Туреччина може розробити нові стратегії та підходи до розвитку туристичної галузі.

Саме тому актуальність дослідження полягає в пошуку та аналізі ефективних стратегій, які дозволять Туреччині відновити та зміцнити свою позицію на туристичному ринку після пандемії СОVІD-19. Розробка нових підходів до привертання туристів, вдосконалення інфраструктури та послуг, а також використання цифрових технологій та маркетингових стратегій можуть стати ключовими чинниками успіху у цьому процесі.

Крім того, розуміння потреб та очікувань туристів у новій реальності після пандемії є важливим для адаптації туристичного продукту та надання якісних та безпечних послуг.

Проблемі вивчення особливостей розвитку індустрії туризму в Туреччині присвячено праці багатьох  науковців, а саме: С. Антоненко [1],
Б. Данилишин [2], Г. Єремія [4], І. Кирилюк [6; 7], Д. Корпан [8],
Н. Матвієнко [12], О. Сінгуцький [16], В. Сергійко [17], О. Фастовець [21] та інші.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб розкрити особливості розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19.

Для досягнення даної мети, було визначено наступні завдання:

1. з’ясувати сутність поняття туризму та його роль в економіці Туреччини;
2. дослідити вплив пандемії СОVІD-19 на туристичну галузь Туреччини;
3. здійснити історичний огляд розвитку туризму в Туреччині;
4. проаналізувати зміни в попит та пропозиції після пандемії;
5. скласти програму подорожі до Туреччини;
6. визначити основні проблеми розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19;
7. надати рекомендації щодо подальшого розвитку туристичної галузі в країні.

Об’єкт дослідження – туристична галузь Туреччини.

Предметом дослідження є особливості розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19.

Методи дослідження. Для досягнення мети та реалізації завдань дослідження використовувався комплекс методів:

• метод логічного узагальнення, який був використаний для забезпечення послідовності проведення наукового дослідження;
• історичний метод використовувався для вивчення економічних змін у часі, спричинених туристичною діяльністю, а також для виявлення конкретних історичних подій, що вплинули на розвиток туризму у Треччині;
• системно-аналітичний метод, що використовувався для теоретичного аналізу наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених щодо особливостей розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19;
• методи спостереження та порівняння були використані для аналізу розвитку туризму в Туреччині;
• індукція та дедукція використовувалися для аналізу сформованої туристичної інфраструктури та загалу туристичних ресурсів в Туреччини;
• метод статистичного аналізу застосований для дослідження динаміки розвитку туризму Туреччини після пандемії СОVІD-19.

Практичне значення курсової роботи полягає в аналізі особливостей розвитку туризму в Туреччині після пандемії СОVІD-19 та визначенні стратегій відновлення туристичної галузі. Дослідження може також слугувати підґрунтям для прийняття ефективних рішень управління туристичними ресурсами країни, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку та конкурентоспроможності туристичного сектору.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 30 найменувань. Загальний обсяг роботи – 40 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ТУРИСТИЧНА ГАЛУЗЬ ТУРЕЧЧИНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ СОVІD-19

1.1. Огляд поняття туризму та його роль у економіці Туреччини

 

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масового переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля.

Нині вже можна говорити про туризм як про суспільне явище, яке пов’язане з добровільною тимчасовою зміною місця перебування, середовища і ритму життя, а також безпосереднім контактом із навколишнім середовищем (природним, культурним чи суспільним). Але дати йому точне та повне визначення практично неможливо, тому що це суспільне явище є досить багатогранним та різноманітним.

Слово «туризм» походить від французького tоurіsmе (tоur) – обхід, об’їзд, прогулянка, поїздка, подорож [22, с. 167]. Цей термін міцно ввійшов у світову практику з другої половини ХІХ ст., але спочатку туризм пов’язували із транспортом, тому що туризм вважали частиною транспортних перевезень. У подальшому, у зв’язку зі стрімким розвитком туризму та перетворенням його на масове явище, з’явилися інші трактування даного поняття. Більшість науковців розглядають туризм як різновид подорожі, де його учасники перебувають поза межами постійного місця проживання з метою відпочинку, оздоровлення або в інших подібних справах.

У «Кишеньковому довіднику туриста» (упор. Ю. Штюрмер) написано: «туризм – найбільш масова форма активного відпочинку й оздоровлення трудящих, один із важливих засобів виховання людей. Під час подорожей туристи знайомляться з минулим і сьогоденням нашої Батьківщини, її природними багатствами, пам’ятками історії і культури, виконують суспільнокорисну роботу, проводять спостереження за природою, охороняють її» [10, с. 34].

На думку В. А. Черненко [13], туризм можна розглядати:

• як соціальне явище, як метод пізнання духовних та матеріальних цінностей, що створені людством;
• з точки зору тимчасового виїзду особи за межі її постійного місця проживання;
• як один із методів залучення іноземної валюти до країни;
• як систему підприємств, що прямо або опосередковано взаємодіють між собою, функціонують на туристичному ринку, надаючи туристичні послуги, роботи та товари, необхідні для споживання в туристичному процесі, та достатні для здійснення самого процесу туризму;
• як підсистему загальної соціоекономічної системи країни, що обумовлює взаємодію туристичної інфраструктури (об’єкта туризму) з туристами (суб’єктами туризму);
• як галузь господарства, що пов’язана з обслуговуванням людей, які знаходяться за межами їх постійного проживання;
• як сукупність відносин та явищ, що виникають під час переміщення та перебування людей в місцях, що відрізняються від їх постійного місця проживання та роботи.

М. Морозова під поняттям «туризм» розуміє «сукупність складових: продуктів, сервісу, об’єктів показу та виробничих одиниць, пропонованих індивідуальним споживачам або групам споживачів, які тимчасово залишили місце постійного проживання і подорожують у певні туристичні пункти призначення (дестинації)» [22, с. 168].

М. Мальська, В. Худо визначають туризм як різновид рекреації, один із видів активного відпочинку, що відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається динамічному відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю [10, с. 23].

На думку О. Любіцевої, сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов’язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (не тільки природного середовища, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною [9, с. 14].

Вагомий внесок у формування поняття туризму зробила Манільська конференція з туризму (Філіппіни, 1980 р.). Його розглядали як один із видів активного відпочинку – подорож з метою пізнання тих чи інших районів нових країн у поєднанні з елементами спорту. Крім цього, Манільська декларація з проблем розвитку світового туризму проголосила: туризм варто тлумачити як діяльність, що посідає чільне місце в часопроведенні народів і безпосередньо впливає на соціальну, культурну, освітню, економічну та політичну сфери життя окремих держав і на їхні міждержавні відносини. Незважаючи на проголошені Манільською декларацією засади туризму, його визначення й надалі не набуло однозначного трактування [22, с. 168].

У Законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. наведено так визначення: туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування [15]. Отже, туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни. Зокрема туризм є важливою частиною економічного добробуту Туреччини.

Турецька Республіка має сприятливе економіко-географічне положення для розвитку туризму, слугує своєрідним мостом, що зв’язує Європу та Азію. Площа країни становить 814 578 кв. км. Європейська частина Туреччини, де розташовано 3% її території, називається Фракією, а азіатська частина, яка становить 97% країни, називається Анатолією. На заході й півдні країни панує середземноморський клімат. Туреччина відома різноманітністю курортів для відпочинку й розваг, проте домінують за туристськими прибуттями туристів два напрями – Стамбул та Анталія, котру називають Турецькою Рив’єрою [4, с. 35].

Туреччина відіграє важливу геополітичну роль, зокрема є членом ООН, НАТО та асоційованим членом ЄС. Це індустріально-аграрна країна, яка входить до числа перших 20 країн світу за виробництвом ВВП (у 2012 р. – 794,5 млрд. дол.). Нещодавно Британське агентство Fіtсh Rаtіngs оцінило економічну ситуацію країни, як стабільну та підвищило довгостроковий рейтинг кредитоспроможності Туреччини. Це дозволило перенести країну з «спекулятивної» до «інвестиційно» категорії.

Серед фінансових держав, економіка яких рушиться, Туреччина виглядає, як острівець стабільності та кредитоспроможності. Вона є, також, важливим туристичним центром, де вже понад 10 років, не зважаючи ні на які кризи, спостерігається позитивна динаміка зростання туристичної галузі. Нині Туреччина посідає третє місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з’їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12% [1].

Туристичний ринок країни належить до типу стабілізованих національних туристичних ринків. Це ринок країни середнього рівня соціально-економічного розвитку, що має розвинені ринкові структури та туристичний ринок, сформований переважно зовнішнім попитом, який характеризується переважанням міжнародного туризму експортного спрямування і зорієнтований на прийом іноземних туристів. У самій назві типу відбиваються характерні ознаки ринку – його стабільний розвиток, забезпечений пропозицією національного турпродукту, як складової відносно стабільної економіки, де туризм виступає однією з галузей спеціалізації у міжнародному поділі праці.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!