Курсова робота ” Педагогічні засоби стимулювання навчальної активності молодших школярів “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В ПЕДАГОГІЦІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 4

1.1. Організація діяльності молодшого школяра як педагогічна проблема 

1.2. Способи стимулювання навчальної діяльності молодшого школяра 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В ПРАКТИЦІ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ 14

2.1. Загальна характеристика стимулювання навчально-пізнавальної активності молодшого школяра у практиці роботи вчителя початкових класів 

2.2. Методика експериментального дослідження та його результативність 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Сьогодні освіта робить усе можливе, щоб розкрити увесь потенціал школяра як особистості та допомогти йому проявити усі свої здібності. Освітня програма розроблена таким чином, щоб допомогти у зростанні учнів у плані багатопланових соціальних аспектах. Розв’язання цих непростих питань та досягнення цілей здійснюється завдяки застосування різноманітних методів та прийомів навчального процесу.

Власне кажучи, отримати значний результат у формі знань учня можна лише маючи у практиці дотримання високих стандартів та віддачі педагога. Тоді, як відомо, в учнів появляється зацікавленість та любов до навчання. В тандемі «учитель-учень» народжують практичні знання як у старшій, так і у молодшій школі, особливо у молодшій школі, адже тоді формується дитяча фантазія та світогляд. У молодших класах також формується особистість та вміння розрізняти добро від зла.

Зацікавленість до процесу навчальної діяльності закладається також виключно у початковій школі. Проте для плекання цією зацікавленості потрібна неабияка наполегливість та сила волі педагога. Після виникнення любові до навчання як процесу, діти починають формувати власну думку, висловлювати її. Педагог служить учителем, вихователем та другом для учнів молодих класів.

Праці українських педагогів І. Базелюка [1], Т. Шамової [24], О. Савченко [15], Г. Щукіної [25], В Сухомлинського [18, 19], А. Плашакова [14] говорять про різноманітні способи стимулювати заохочення до навчання та розумової активності загалом. Дані педагоги пояснюють, чому є необхідним використовувати різні методи та засоби для збагачення знань, умінь та практичних навичок в учнів молодших класів. Дане питання заохочення учнів молодших класів не є повною мірою дослідженим та потребує подальшої розробки програм із використанням методики стимулювання навчальної активності учнів молодших класів. Такий стан речей зумовив вибір теми роботи.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні можливості стимулювання навчальної та пізнавальної діяльності учнів молодших класів.

Завдання дослідження:

1. проаналізувати ступінь дослідження даної тематики;
2. проаналізувати доцільність існуючих різних методів стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів;
3. визначити умови для педагога стимулювання навчальної діяльності молодших школярів;
4. визначити вплив експериментальної методики на результативність навчально-виховного процесу.

Методи дослідження: теоретичні: порівняння, аналіз, систематизація, класифікація, узагальнення теоретичних даних, поданих у педагогічній та методичній літературі; практичні: анкетування, спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту).

Об’єкт дослідження: процес стимулювання навчальної діяльності учнів молодшої школи.

Предмет дослідження: педагогічні можливості стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Експериментальна база дослідження: Вінницький державний педегогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Практичне значення: розроблені практичні рекомендації можуть бути корисними вчителям молодших класів щодо зацікавлення дітей до навчального процесу.

Структура та обсяг курсової. Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг курсової – 36 сторінок, у тому числі основного тексту – 32 сторінки. Список використаних джерел включає 27 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1. СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА В ПЕДАГОГІЦІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1 Організація діяльності молодшого школяра як педагогічна проблема

 

Давно відомим є той факт, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні навчальних надбань, вихованні почуття сили волі, прагнення до пізнання світу та навичок колективної праці. Саме так проявляється особистість кожного учня, формується його світогляд, власна думка та характер.

Підвищення ефективності уроку є головним завданням вчителя. Успішне його виконання залежить, в першу чергу, від методики навчання. Власне, методика навчання дає змогу збагатити учнів глибокими знаннями, а головне – навчити їх працювати самостійно. Основною властивістю самостійної роботи є наявність в кожному виді самостійної роботи учнів конкретного завдання, що передбачає послідовне збагачення знаннями, а також і оволодіння прийомами розумової праці, уміння систематично, ритмічно працювати, дотримуватися режиму занять, відкривати для себе нові способи навчальної діяльності. Усі ці вміння та навички самостійної роботи в учнів формуються не просто так, а в результаті спеціально організованої програми заходів.

Самостійна робота найчастіше дає позитивні результати, коли учні можуть робити конкретні висновки, розв’язати складні завдання. Самостійна робота щодо ознайомлення з новим навчальним матеріалом не часто практикується у початковій школі, особливо на перших етапах навчання. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко власне до вивчення нового матеріалу. Проте, щоб не порушувався навчальний процес та повноцінно розвивалися навчальні та творчі здібності дитини, слід застосовувати також самостійну роботу [1].

Важливим орієнтиром вчителя у визначенні матеріалу для самостійної роботи є [3]:

• міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;
• можливість актуалізації опорних знань виконанням підготовчих вправ;
• доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;
• рівень сформованості вмінь працювати з підручником, картками, достатній темп письма і читання.

Формування основ самостійної роботи учнів відбувається при дотриманні певних правил [4]:

1. під час вивчення нового матеріалу роботи у групах не можна проводити часто. Їх можна організувати тоді, коли навчальний матеріал не містить складних теоретичних понять та не вимагає показу демонстраційних дослідів;
2. індивідуальна самостійна робота найчастіше є ефективною, коли учні знають загальні положення та закономірності, а отже можуть розв’язати доступні чи нескладні завдання. Подібні вправи можна проводити під час повторення вивченого матеріалу.

Самостійна робота учнів молодших класів в процесі навчання, є роботою, яка здатна здійснюватися без участі педагога, але згідно завдання, в окремий спеціальний час. При таких умовах учні хочуть досягти заданої мети, тому застосовують усі свої зусилля та виражають в певний результат розумової активності.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність, здатність до творчості. Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні, й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета [3].

Крім самостійної, на уроках педагог застосовує згадану групову, індивідуальну та фронтальну форми навчальної роботи. Фронтальною формою організації навчального процесу дітей початкової школи називають такий вид уроку, коли всі учні класу виконують єдине завдання при пильному спостереженню педагога. При таких умовах, вчитель здатний працювати зі всім класом одночасно. Як відомо, навики педагога змогти зацікавити усіх учнів є неймовірно ефективною формою проведення навчального процесу [5].

Існує також індивідуальна форма організації навчання. Така форма полягає у тому, що кожен окремий учень самостійно працює над завданням, при цьому завдання є однаковим для всіх. За таких умов учень може писати твір, проводити дослід або ж розв’язувати задачу, також індивідуальним завданням може бути самостійна робота з картою, книгою, довідником чи словником чи картою. Переваги індивідуальної форми організації навчального процесу є в здатності допомогти кожному учневі збагачувати свої знання, навички, формувати нові вміння та досвід пізнавальної творчої діяльності. Дана форма має основний недолік, який полягає у певній ізольованій роботі учня, коли немає способів комунікації з однокласниками. Натомість існує ще одна форма організації навчального процесу, – групова [15].

Отож, для групової форми організації навчання необхідним є створення малих груп на базі одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань чи розв’язання задач здійснюється завдяки спільним зусиллям усіх членів однієї групи. Групи одного класу можуть бути тимчасовими чи постійними, зазвичай, вони є тимчасовими для кращої комунікації між усіма учнями у класі. Саме групова форма організації процесу не ізолює учнів один від одного, а допомагає спільними зусиллями обговорювати та проблему та працювати в команді. Як правило, навіть при груповій організації є лідери та можливість для педагога оцінити вклад кожного учасника групи.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!