Курсова робота “Поняття та ознаки кримінального правопорушення”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Загальні підходи до вивчення кримінального правопорушення і визначення його поняття

2. Ознаки кримінального правопорушення: загальна характеристика

2.1. Протиправність як ознака каримінального правопорушення

2.2. Караність як ознака кримінального правопорушення

2.3. Сусіпльна небезпечність як ознака кримінального правопорушення

2.4. Винність як ознака кримінального правопорушення

2.5. Суб’єкт кримінального правопорушення

3. Діяння (дія чи бездіяльність) – обов’язковий елемент кримінального правопорушення

4. Малозначність діяння і його роль у визначенні поняття кримінального правопорушення

5. Відмінність кримінального правопорушення від інших видів правопорушень

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми.  Кримінальне право, як галузь публічного права, становить собою систему правових норм, які визначають певне коло суспільно-небезпечних діянь у якості кримінальних правопорушень і встановлює за їх вчинення покарання та інші заходи кримінально-правового характеру.

Ці норми характеризуються логічною узгодженістю, формальною визначеністю, їх інститути і інші структурні елементи відрізняються органічною єдністю і тісним взаємозв’язком. Дана галузь права має своїми функціями правове забезпечення охорони суспільних відносин від суспільно-небезпечних, кримінально-протиправних посягань, регулювання кримінально-правових відносин, що виникають між державою її уповноваженими органами і особою, що вчинила кримінальне правопорушення, а також превентивну і виховну функції.

Виходячи із зазначених функцій кримінальне право повинне мати відносно стабільний характер, її норми і інститути мають бути зрозумілими і доступними для розуміння громадян, яким адресовані ці норми, а не тільки фахівцям – юристам. Тому до техніки формування і визначення кримінально-правових норм мають пред’являтися особливо високі вимоги при їх формуванні і прийнятті вищім законодавчим органом України – Верховною Радою України.

Це обумовлено також тим, що норми кримінального права становлять зміст Кримінального законодавства України у формі Кримінального Кодексу України (далі КК) і визначають його сутність, зміст структури та формальну визначеність. Шляхом застосування саме цих норм здійснюється боротьба із злочинністю в нашій державі, забезпечується охорона прав і свобод людини і громадянина та інших цінностей і благ фізичних та юридичних осіб суспільства і держави.

Питання присвячені принципам кримінального права досить детально розглянуті в класичних наукових роботах таких видатних вчених як: Бєляєва М. А, Головко А. О., Загороднікова М. І, Кригера Г. А, Ковальова М. І Іванов М. Б, Попов О. М. та іниших.

Мета дослідження полягає у ретельному аналізі понять та ознак кримінального правопорушення з метою розкриття їх сутності, структури та особливостей, а також вивченні взаємозв’язків між ними.

Для досягнення даної мети поставлені такі основні завдання:

1. визначити загальні підходи до вивчення кримінального правопорушення і визначення його поняття;
2. розкрити діяння (дія чи бездіяльність) – обов’язковий елемент кримінального правопорушення;
3. проаналізувати малозначність діяння і його роль у визначенні поняття кримінального правопорушення;
4. обгрнутувати відмінність кримінального правопорушення від інших видів правопорушень.

Об’єктом курсової робити є поняття та ознаки кримінального правопорушення;

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти, що пов’язані з цими поняттями та ознаками кримінального правопорушення.

Методологічну базу робити складає діалектичний метод пізнання, загальнонаукові методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція), системний аналіз чинного законодавства України. У роботі використовуються також спеціально-юридичні методи, зокрема, порівняльно-правовий, історико-правовий, структурно-функціональний. За допомогою цих методів було проведено дослідження даної роботи.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з 5 пунктів, вступу, висновку і списку використаних джерел.

 

1. Загальні підходи до вивчення кримінального правопорушення і визначення його поняття

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1 КК України, завданням кримінального законодавства України, що включає норми кримінального права, є забезпечення правової захищеності прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, охорона довкілля, конституційного устрою України від кримінальних порушень, збереження миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Для виконання цієї мети КК України визначає, які дії, що становлять загрозу для суспільства, вважаються кримінальними правопорушеннями, а також встановлює покарання, які застосовуються до осіб, що вчинили такі дії (ч. 2 ст. 1 КК) [2].

Кримінальне правопорушення, яке в реальному житті виявляється у формі кримінального проступку і злочину (ч. 1 ст. 12 КК), є одним з типів правопорушень. Тому йому притаманні всі основні та суттєві ознаки, характерні для будь-якого правопорушення: адміністративного, дисциплінарного, фінансового і т. д. На загальному рівні поняття правопорушення означає суспільно-шкідливе, протиправне, винне діяння особи з правомірним відповідальністю за його вчинення.

Таким чином, кримінальне правопорушення та загальне поняття «правопорушення» взаємопов’язані як «особливе» та «загальне». У зв’язку з цим, кримінальне правопорушення має не лише загальні характеристики, що притаманні всім видам правопорушень, але й власні особливі ознаки. Отже, у кожному конкретному випадку для визнання діяння як кримінального правопорушення, яке породжує кримінально-правові відносини і викликає (як правову наслідок) застосування заходів кримінально-правового характеру, необхідно чітко та повністю розуміти – за якими конкретними та узагальненими ознаками це діяння слід віднести до категорії кримінальних правопорушень.

Безперечно, необхідно чітко визначити загальне поняття кримінального правопорушення, яке насправді виступає як фундаментальна та універсальна категорія в кримінальному праві. Це поняття має величезне значення, оскільки дозволяє відокремлювати зі всього розмаїття людських дій у кожному окремому випадку певні діяння, які кваліфікуються як кримінальні правопорушення відповідно до відповідних статей КК і за які законом передбачена кримінальна відповідальність [2].

В результаті цього, дане поняття є основою для майже всіх інститутів кримінального права, включаючи систему покарань. У цьому контексті можна стверджувати, що за межами терміну «кримінальне правопорушення» не може бути ані кримінальної відповідальності, ані покарань. Тому це поняття має величезне значення як у процесі законодавчої діяльності – при визначенні у законі про кримінальну відповідальність певного спектру дій як суспільно-небезпечних (обсяг поняття) і встановленні за них покарань, так і у правозастосовній практиці – при вирішенні питань кримінальної відповідальності особи, яка вчинила певне діяння, визнане законом як кримінальне правопорушення.

У відміну від інших дій людини, кримінальне правопорушення (у формі кримінального проступку чи злочину) є соціально-небезпечним втручанням у суспільні відносини, що існують та функціонують, і відображають його основні інтереси та цінності, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Кримінальне правопорушення, у своїх різних формах, завжди стоїть у протиріччі з основними потребами та інтересами суспільного розвитку. Оскільки об’єктивні закономірності та тенденції суспільного розвитку, його потреби та інтереси є визначальними для оцінки цінності або антицінності поведінки особи та її дій з точки зору відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам людей, держави та суспільства в цілому, кримінальні правопорушення завжди є антисоціальним явищем – соціально-небезпечною поведінкою (діянням) особи, оскільки вони завжди порушують суспільні цінності – блага та інтереси суспільства, щодо яких існують відповідні суспільні відносини.

 

2. Ознаки кримінального правопорушення: загальна характеристика

2.1. Протиправність як ознака каримінального правопорушення

 

Більшість сучасних криміналістів розуміє протиправність злочину як його передбаченість кримінальним законом. Наприклад, В. І. Борисов та О. О. Пащенко визначають «протиправність злочину як його передбачення у кримінальному законі» [5].

Деякі прихильники такого розуміння протиправності злочину вносять застереження про те, що ця протиправність може мати дві форми. Згідно з В. І. Борисовим та О. О. Пащенком, ці дві основні форми визначаються залежно від того, як вона виражена у кримінальному законі:

1) пряма (безпосередня) кримінальна протиправність, яка полягає в безпосередньому забороні відповідної дії (або бездіяльності) кримінальним законом, незалежно від того, чи є ця дія також забороненою нормами інших галузей права;

2) змішана протиправність, яка полягає в забороні діяння у кримінальному законі через те, що воно вважається протиправним за нормами іншої галузі права [8].

Вважається, що «пряма» («безпосередня», «чиста») кримінальна протиправність може включати в себе установлення «кримінально-правової заборони» на вчинення дій, які, мабуть, «не заборонені» жодним іншим законом, окрім кримінального закону. Наприклад, В. М. Киричко стверджує, що «кримінально-правові заборони мають зміст, відмінний від інших правових заборон, і у такому розумінні вони виступають як самостійний правовий регулятор суспільних відносин» [9].  Він стверджує, що конкретно стаття 199 КК України забороняє виготовлення підроблених грошей, тоді як стаття 263 КК України встановлює заборону на незаконний обіг зброї. Часто зазначають, що окрім кримінально-правової заборони, інші види правових заборон на вчинення таких дій, як убивство, тілесні ушкодження, надання недопомоги, зґвалтування, державна зрада, хуліганство та інші кримінальні правопорушення, не існують [8]. Іноді, зменшуючи категоричність таких висновків, також зазначають, що заборони на крадіжку, вбивство, ґвалтування і т. д. визначаються не юридичними законами, а виключно моральними нормами або релігійними вченнями, наприклад, християнськими заповідями.

Здається, розглядання питання про кримінально-правові заборони, включаючи як «чистий» так і «змішаний» їх види, і розуміння кримінальної протиправності як передбаченості дій, заборонених кримінальним законом, може бути піддане критиці, заснованій на теоретичних засадах, що враховують предмет і методи кримінально-правового регулювання, а також зміст і призначення кримінального закону та закріплених у ньому норм кримінального права.

 

2.4. Винність як ознака кримінального правопорушення

 

У теорії кримінального права постає питання про зв’язок між винною і суб’єктивною стороною, винною і винністю. Важливо відзначити, що ці поняття не можна вважати однаковими. Вина є складовою частиною суб’єктивної сторони, і, отже, вона не може існувати без неї. З цього випливає, що суб’єктивна сторона є більш широким поняттям. Цей висновок підтверджується тим, що поряд із виною до суб’єктивної сторони відносяться мотиви і цілі, а в окремих випадках – і емоції особи. Ці характеристики (вина, мотив і ціль) разом визначають наявність або відсутність у дії особи суб’єктивної сторони складу злочину.

Розрізнення між поняттями вини і винності викликає більшу складність. Ці терміни взаємопов’язані, але вони мають свої власні сфери значень. Вина відображає суб’єктивну сторону злочину, тоді як винність є однією з характеристик злочину, разом зі суспільною небезпекою, протиправністю та караністю.

Коли особа вчиняє діяння, яке визначене КК як суспільно небезпечне, вона вважається винною у вчиненні злочину. Визначення вини ще не означає, що особа є винною у злочині, а лише дозволяє зробити висновок про наявність чи відсутність суб’єктивної сторони злочину, залежно від конструкції.

Додатково до вищезазначеного можна зазначити, що винність особи у вчиненні злочину вказує на те, що вона діяла у відповідній ситуації з вини, умислу або необережності. За цим розумінням винність є ширшим поняттям, ніж вина. Це означає, що винність вказує на наявність у поведінці особи складу злочину, що не завжди може бути виявлено при визначенні вини.

Розрізняють наступні аспекти вини:

1) зміст вини;

2) сутність вини;

3) форми вини;

4) ступінь вини [22].

 

3. Діяння (дія чи бездіяльність) – обов’язковий елемент кримінального правопорушення

 

Діяння – це конкретна дія чи бездіяльність, що виражає свідому та вольову суспільно небезпечну поведінку особи. Як суб’єкт соціального життя, людина підпадає під сферу дії закону лише у разі вчинення конкретних дій або бездіяльності, які передбачені законом про відповідальність.

Отже, відомо, що за межами конкретних актів поведінки, таких як дії чи бездіяльність, людина не потрапляє під вплив кримінального закону і не вважається його об’єктом. Це означає, що думки, переконання, морально-психологічні риси особистості, навіть якщо вони негативні або включають наміри скоїти правопорушення (включаючи виявлення умислу через висловлення намірів усно, письмово або іншими способами), не розглядаються як діяння у правовому розумінні і не можуть бути розглянуті як порушення закону [2].

Формами діяння є активна форма у вигляді дії та пасивна форма у вигляді бездіяльності. Дія представляє собою активну форму суспільно небезпечної поведінки, тоді як бездіяльність виявляється у відсутності виконання особою конкретної дії, яку вона могла і повинна була виконати в певних обставинах для уникнення суспільно небезпечних наслідків цього діяння. Діяння, як ключовий елемент кримінального правопорушення, повинне мати чітко визначений, конкретний характер.

Конкретність діяння означає, що воно відокремлене та обмежене, має об’єкт і мету, і представляє собою акт поведінки особи у взаємодії з об’єктивним середовищем. Це проявляється у зовнішніх (рухи тіла, жести, слова) та внутрішніх (психічних) проявах, що знаходять відображення у дії або бездіяльності. Ці активності завжди відбуваються в конкретних об’єктивно-предметних умовах, відповідно до обстановки, місця та часу.

Діяння, як складова кримінального правопорушення, завжди має конкретну предметність: воно спрямоване на певний об’єкт, явище або процес. При цьому особа завжди керується відповідними мотивами та має конкретну мету, як результат, який вона прагне досягти своїм діянням [3].

Діяння є завжди свідомим актом поведінки людини, яка як розумна істота (homo sapiens – лат.), може сприймати та розуміти об’єктивний світ, відображаючи його у своїй свідомості. Це означає, що вона усвідомлює (розуміє) характер і основні риси своїх дій або бездіяльності.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!