Курсова робота “Поняття, види та рівні соціального діалогу”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВАХ СВІТУ 

1.1. Особливості появи та становлення соціального діалогу в Україні 

1.2. Іноземний досвід функціонування соціального діалогу як інституту 

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ЯК ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ В УКРАЇНІ 

2.1 Нормативно-правове регулювання соціального діалогу в українській правовій системі 

2.2 Поняття соціального діалогу та його ознаки 

2.3 Особливості підходів до визначення видів, форм та рівнів соціального діалогу 

2.4 Характеристика різних рівнів соціального діалогу в Україні 

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ДЛЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ 

3.1 Завдання та значення соціального діалогу для сучасної України 

3.2 Проблемні питання функціонування соціального діалогу як інституту, шляхи їх вирішення 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми та стан дослідження. Соціальний діалог є важливим елементом державної політики. Ефективне функціонування соціального діалогу як правового інституту має великий потенціал та здатне забезпечувати розвиток держави як соціальної, демократичної та правової. Для України інститут соціального діалогу сфері праці не є зовсім новим явищем, але все ще залишається незрозумілим для загалу, а від того не розкриває усіх своїх можливостей та перспектив.

Для побудови трудових відносин з високим рівнем гарантованості та забезпечення прав та інтересів усіх сторін цих відносин є вкрай необхідним налагоджений механізм їх взаємодії та діалогу. Тому як працівники, так і роботодавці мають розуміти як функціонує соціальний діалог та які можливості для них надає. У юридичному колі тема соціального діалогу також є актуальною та проблематичною, тому потребує комплексного вивчення та дослідження як з позиції теоретичних та нормативних приписів, так і їх практичного втілення. Значна кількість наукових робіт присвячена саме цим напрямкам дослідження.

Серед правників-науковців досліджували аспекти соціального діалогу як правового явища Чанишева Г.І., Сорочишин М.В., Яцишин В.В., Трюхан О.А., Болотіна Н.Б., Петроє О.М. та ін. Науковці приділяли свою увагу поняттю, ознакам, видам, також історичним аспектом досліджуваного явища. Їх ґрунтовані наукові доробки дозволяють сформувати власне сприйняття соціального діалогу як багатоаспектного та впливового інституту. Зважаючи на актуальність теми, варто також звертати увагу на соціальні дослідження, опитування, результати робіт груп, які займалися питаннями адапцією українського законодавства до міжнародних та європейських норм. 

Мета роботи – системна та комплексне дослідження соціального діалогу як невід’ємної частини правової системи та соціальної держави.

Об’єкт дослідження – сукупність суспільних відносин, що виникають з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин шляхом зближення позицій та досягнення домовленостей.

Предмет дослідження – соціальний діалог як правове явище, інститут трудового права та інститут державного управління, його елементи, форми та рівні проведення, проблемні аспекти та шляхи їх вирішення.

Задля досягнення вказаної мети було поставлено низку завдань:

– проаналізувати соціальний діалог в історичному аспекті, передумови та умови його появи та становлення;

– ознайомитися з іноземними моделями соціального діалогу;

– визначити законодавчу базу функціонування соціального діалогу в Україні, сформувати систему джерел цього правового інституту;

– ознайомитися з різними науковими підходами до визначення поняття соціальний діалог, порівняти їх;

– встановити ознаки соціального діалогу як інституту трудового права;

– визначити види соціального діалогу відповідно до різних підходів до їх класифікації;

– вивчити форми проведення соціального діалогу, їх характерні риси;

– охарактеризувати особливості кожного з рівнів соціального діалогу в Україні;

– окреслити основні завдання, що виконує соціальний діалог у праві та суспільстві;

– сформувати власну позицію щодо значення соціального діалогу у сучасній Україні;

– проаналізувати стан функціонування інституту соціального діалогу, його проблемні напрямки;

– запропонувати шляхи вирішення проблем та недосконалостей, що існують у сучасному соціальному діалозі України.

Під час та написання курсової роботи використано різноманітні методи дослідження, які надали можливість провести дослідження всебічно та системно. Серед них загальнонаукові методи пізнання (такі як – аналіз, аналогія, узагальнення) та спеціальні (діалектичний, формально-логічний, системний, історичний та ін.).

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, що викладена у трьох розділах, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 41 сторінки. 

 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВАХ СВІТУ

1.1. Особливості появи та становлення соціального діалогу в Україні

 

Невід’ємною частиною дослідження будь-якого правового інституту є історія його становлення. Перш за все варто звернути уваги на передумови та фактичні державні, соціальні та правові обставини, що існувати, на час появи соціального інституту у праві України. У найбільш спрощених формах та найбільш загальних ідеях можна говорити про існування соціального діалогу ще з часів Київської Русі. На цьому початковому етапі оперуємо такими поняттями як «соціальна рівність», «соціальна справедливість», «ідея соціального добробуту». Прямо не використовуючи цієї термінології, діяльність державних діячів була спрямована саме на досягнення цих ідей.

Як вказує Громадська Н.І., за часів правління Князя Володимира I на території Київській Русі існував механізм надання окремих видів допомоги нужденним від держави. Від так у Статуті 996 р. князем було покладено на духовенство обов’язок турбуватися про бідних за рахунок коштів, які виділялися на утримання церков та монастирів. У Заповіті Володимира Мономаха, зокрема, йдеться: «усього ж паче убогих не забувайте, оскільки вам по силі своїй можливо годуйте» [1, c.32]. Отже, мова йде забезпечення соціальної рівності.

У праці «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона також є зародки фундаментальних ідей соціального діалогу, зокрема висвітлюються питання відповідальності держави, їх представника перед народом. На початку XVI ст. Станіслав Оріховський, тогочасний українсько-польський гуманіст звертав увагу на теорію соціального договору, добробуту суспільства, дотримання їх прав, свобод та інтересів з метою збереження безпеки і злагоди у державі. Ці положення викладені у політичному трактаті мислителя «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» [1, c.34].

У період XIX століття праці таких науковців як Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Іван Франко висвітлювати соціальні позиції щодо забезпечення прав і свобод громадян держави, їх інтересів у відносинах з державою та державними органами, формування громадянського суспільства. Загалом же соціальний діалог у найбільш класичному розумінні з’являється наприкінці XIX – початку ХХ століття. Найбільшого розвитку зазнає у період з XX століття.

Амелічева Л.П. [2] пропонує виділяти три етапи становлення соціального діалогу як правового інституту. Розглянемо їх:

І етап – XIX століття – 20-ті роки ХХ століття. На цьому етапі під впливом буржуазних революцій у Європі та державницьких змін на території Україні зазнають свого піднесення доробки з питань прав і свобод людини і громадянина, у сфері соціального діалогу формуються перші правові норми щодо його існування та забезпечення. Під впливом боротьби робітничого класу ідеї соціального реформування отримують нормативного закріплення у чинних документах.

На території України протягом цього періоду розвиток колективно-договірного регулювання праці мав свої особливості у зв’язку з перебуванням українських земель у складі двох імперій – Російської та Австро-угорської, а тому у регіонах існували різні принципи розвитку, економічні та політичні умови. Західні землі під владою австро-угорців розвивалися як аграрний регіон. Від так профспілковий рух був розвинений вкрай слабко, мав роздрібнений та локальний характер. Населення українських земель, що перебували під владою Російської імперії, в економічному питанні було більш розвинена, а тому й у напрямку соціальних гарантій мали більший успіх. На цій території створювалися численні споживчі товариства та кооперативи робітників [2, c.169].

Як стверджує Верес Н.Н., на початку ХХ століття у результаті страйкових революцій на українських території було сформовано централізовані профспілкові органи, які як нормативно, так і практично відігравали важливу роль у колективно-договірних відносинах. Наприклад, у Харківській області станом на 1905 рік існували колективні договори, які регулювати відносини між власники підприємств та робітниками [3, с.150].

ІІ етап – 20ті – 80ті роки ХХ століття. Цей період пов’язують з заснуванням та функціонуванням міжнародних організацій, зокрема Міжнародної організації праці (далі – МОП),  яка своєю активною нормотворчою діяльністю створила міжнародні стандарти у різних сферах трудового права, у тому числі й у питаннях колективно-договірних відносин. Наприклад, Конвенція МОП №98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних договорів» від 1 липня 1949 року. Україна, яка на той час входила у склад СРСР, ратифікувала цю Конвенцію. Загалом, трудове право радянського періоду визнавало виключно централізовані формалізовані джерела права, тому розвиток локальних договірних відносин, у тому числі колективних, було вкрай обмежений.

ІІІ етап – 90ті роки ХХ століття і до сьогодні. Незалежність України надала новий виток у правотворчій діяльності як законодавчого органу, так і нормотворчих напрямках роботи локальних органів влади та управління. Цей етап насичений важливими подіями, які мають значення формування інституту соціального діалогу у сучасному сприйнятті.

Доречно звернути увагу на праці Сорочишина М.В. [4] , науковець умовно поділяє період з моменту набуття незалежності Україною на окремі 3 етапи, які характеризуються своїми знаковими подіями. Від так І етап незалежної України – 1991 – 1993 роки знаменується побудовою первинної інституційної структури соціального діалогу у сфері праці. Розвиток різних організаційно-правових форм соціального діалогу у сфері праці та закріплення деяких з них на законодавчому рівні припадає на другий етап – 1993-2005 роки [4, c.35]. Указом Президента України від 27 квітня 1993 року було затверджено Положення про Національну ради соціального партнерства, відповідно до якого Національна рада соціального партнерства визначалася як постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Президентові України, який утворюється з представників Кабінету Міністрів України, об’єднань підприємців та професійних спілок для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері [5, c.13].

Також у цей період приймається Закон України «Про колективні угоди та договори», який офіційно регламентує різнорівневі угоди – національного, регіонального та локального (галузевого) рівнів. Окрім цього було прийнято низку нормативно-правових актів, які охоплювати діяльність професійних спілок, колективно-договірних відносин, вирішення колективних спорів та конфліктів, ін. Загалом ці акти створили нормативну основу регулювання окресленої сфери та відносин, що виникають у ній. Також у них було визначено перелік та правовий статус суб’єктів соціального діалогу у сфері праці. До цих нормативно-правових актів відноситься Закон України (далі – ЗУ) «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ЗУ «Про організації роботодавців», ЗУ «Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!