Курсова робота “Правовий режим прилеглої зони”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ПРИЛЕГЛОЇ ЗОНИ 

1.1. Поняття прилеглої зони та її міжнародно-правовий статус 

1.2. Історичний розвиток правового режиму прилеглої зони 

1.3. Національне законодавство щодо прилеглої зони 

РОЗДІЛ 2. ЮРИСДИКЦІЯ ПРИБЕРЕЖНИХ ДЕРЖАВ У ПРИЛЕГЛІЙ ЗОНІ 

2.1. Повноваження держав у сфері митного, санітарного і міграційного контролю 

2.2. Регулювання рибальства і охорона природних ресурсів у прилеглій зоні 

2.3. Взаємодія юрисдикцій у міжнародних водах і прилеглій зоні 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Правовий режим прилеглої зони України є критично важливим аспектом морського управління нацією, який безпосередньо впливає на її здатність здійснювати суверенні права над прилеглими морськими районами, одночасно забезпечуючи безпеку та належне управління природними ресурсами.

Концепція прилеглої зони, як це встановлено міжнародним правом, зокрема Конвенцією ООН з морського права (UNCLOS), надає прибережним державам юрисдикцію застосовувати правила за межами їхніх територіальних морів у певних сферах, таких як митниця, імміграція, захист навколишнього середовища та фіскальні питання. Для України, яка географічно розташована вздовж Чорного моря, встановлення та регулювання прилеглої зони має важливе значення через стратегічні, економічні та безпекові наслідки цього морського простору. Прилегла зона слугує буфером, де Україна може вжити необхідних заходів для захисту своєї територіальної цілісності та захисту національного законодавства проти незаконної діяльності, такої як контрабанда, торгівля людьми та екологічні порушення.

Цю законодавчу базу необхідно досліджувати у світлі геополітичного середовища, що змінюється, зокрема з огляду на морські суперечки України та виклики щодо збереження контролю над її морськими кордонами. Анексія Криму та триваюча напруженість із Російською Федерацією щодо територіальних вод ускладнюють управління прилеглою зоною України. Необхідність ефективного забезпечення дотримання морських кордонів України, захисту її економічних інтересів, збереження регіональної стабільності підвищила значення правового режиму прилеглої зони.

Розуміння правового режиму прилеглої зони в Україні вимагає міждисциплінарного підходу, що охоплює елементи міжнародного морського права, національного законодавства та регіональної геополітичної динаміки.

Метою дослідження є аналіз правового режиму прилеглої зони, визначення його сутності, основних аспектів регулювання, а також вивчення правових норм.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких завдань:

1. дослідити поняття прилеглої зони та її міжнародно-правовий статус;
2. проаналізувати історичний розвиток правового режиму прилеглої зони;
3. визначити національне законодавство щодо прилеглої зони;
4. описати повноваження держав у сфері митного, санітарного і міграційного контролю;
5. з’ясувати регулювання рибальства і охорона природних ресурсів у прилеглій зоні;
6. охарактеризувати взаємодію юрисдикцій у міжнародних водах і прилеглій зоні.

Об’єктом дослідження є прилегла зона.

Предметом дослідження виступають норми міжнародного права та національного законодавства.

Методи дослідження: в процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи, як: системний, історичний, порівняльний та інші методи пізнання..

Структура роботи. Курсова робота включає вступ, два розділи з підрозділами, загальні висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг становить 26 сторінки, а список джерел налічує 26 найменування.

 

РОЗДІЛ 1

ПРАВОВА ПРИРОДА ПРИЛЕГЛОЇ ЗОНИ

1.1. Поняття прилеглої зони та її міжнародно-правовий статус

 

Прилегла зона — це смуга моря, що прилягає до, але знаходиться за межами територіального моря, де прибережна держава може здійснювати юрисдикцію щодо правозастосування з метою запобігання та покарання порушень її митних, фінансових, імміграційних і санітарних законів і правил у межах своєї території або територіального моря [1].

У сучасних умовах розвитку міжнародного права питання правового режиму прилеглих зон набувають особливого значення. Морські простори мають величезне значення для економічного, політичного та екологічного розвитку держав, а також для міжнародної торгівлі та безпеки. Прилегла зона є важливим елементом цього режиму, оскільки дозволяє прибережним державам здійснювати контроль за певними видами діяльності поза межами їх територіальних вод. Це питання набуває особливої актуальності в контексті збільшення кількості міжнародних перевезень, зростаючої потреби в охороні морських ресурсів та забезпеченні національної безпеки.

Основні міжнародно-правові акти, які вперше встановили та регулюють правовий режим прилеглої зони, включають Конвенцію про територіальне море та прилеглу зону 1958 року, а також Конвенцію ООН з морського права 1982 року. Держави самостійно визначають ширину прилеглої зони, проте вона не може перевищувати 24 морські милі, вимірювані від вихідної лінії [1].

В Україні законодавство національного рівня щодо прилеглої зони поки що не запроваджене. Важливо зазначити, що порушення іноземними суднами правил і законів, для захисту яких і створена дана зона, може стати підставою для затримання судна та притягнення винних осіб до відповідальності. За здійснення контролю відповідають уповноважені особи, які знаходяться на борту суден і виконують функції спеціальних служб (наприклад, прикордонної, митної або санітарної служб).

Конвенція [1] містить статтю 33, присвячену прилеглій зоні: «У зоні, прилеглій до її територіального моря, яка називається прилеглою зоною, прибережна держава може здійснювати контроль, необхідний:

• для запобігання порушенням митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил на своїй території;
• для покарання за порушення зазначених законів і правил, вчинених на її території або в межах територіального моря.

Прилегла зона не може перевищувати двадцяти чотирьох миль від вихідної лінії, від якої вимірюється ширина територіального моря». Хоча сфери запобігання порушенням та покарання за них залишилися незмінними, Конвенція більше не визначає прилеглу зону як частину відкритого моря, а також змінила її максимальну ширину до 24 морських миль.

Варто відзначити, що прилегла зона за своєю правовою природою є частиною відкритого моря, однак зі спеціальним режимом. Обидві згадані конвенції підкреслюють виключно цільовий характер прилеглої зони, яка створюється виключно для того, щоб прибережна держава могла запобігати порушенням митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів та правил, тобто для конкретно визначених цілей. Розширення цих цілей на основі змісту конвенцій є неприйнятним.

 

1.3. Національне законодавство щодо прилеглої зони

 

Вивчення національного законодавства щодо прилеглої зони дозволяє зрозуміти, як Україна реалізує свої права та обов’язки в цьому морському просторі, а також які механізми контролю реалізуються для забезпечення правопорядку та захисту інтересів держави. Наприкінці 2018 року в Україні, згідно із Законом від 6 грудня «Про прилеглу зону України» [8], було запроваджено новий морський простір, який є специфічним для нашої держави. Раніше вже звучали пропозиції щодо необхідності створення цього простору для України як прибережної країни; у кількох законопроєктах, які стосуються визначення режиму територіального моря, внутрішніх вод і прилеглої зони [9-11], передбачалася його наявність.

З 4 січня 2019 року, коли Закон набрав чинності, в Україні нарешті з’явилася прилегла зона – морський пояс, що прилягає до територіального моря України, зовнішня межа якого знаходиться на відстані не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких обчислюється ширина територіального моря України (ст. 1 Закону).

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про прилеглу зону України» зазначено, що ця зона є частиною морського простору, в якій прибережна держава може здійснювати обмежений контроль для запобігання порушенням або покарання за них (митних, фіскальних, імміграційних та санітарних), а також мати права та обов’язки щодо затонулих археологічних і історичних об’єктів [11].

В Україні в межах прилеглої зони реалізується контроль, необхідний для запобігання порушенням митного, фіскального та іншого законодавства у межах території, що включає внутрішні води та територіальне море [12]. Для цього уповноважені органи мають право зупиняти, оглядати, затримувати або арештовувати судна та/або членів їх екіпажу, за винятком військових кораблів та інших державних суден, які використовуються для некомерційних цілей. Це право надане Морській охороні Державної прикордонної служби України відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» [13].

РОЗДІЛ 2

ЮРИСДИКЦІЯ ПРИБЕРЕЖНИХ ДЕРЖАВ У ПРИЛЕГЛІЙ ЗОНІ

2.1. Повноваження держав у сфері митного, санітарного і міграційного контролю

 

Прилегла зона, що розташована за межами територіального моря України, є важливим морським простором, де держави мають можливість реалізувати контроль за дотриманням певних законів і норм. Зокрема, Україні надані повноваження щодо здійснення митного, санітарного та міграційного контролю у цій зоні.

В Україні контроль у прилеглій зоні здійснюється з метою:

1) запобігання порушенням митного, фіскального (податкового), імміграційного (міграційного) та санітарного законодавства у межах території, що охоплює внутрішні води та територіальне море;

2) притягнення до відповідальності за порушення вказаного законодавства, вчинені на території України, включаючи її внутрішні води та територіальне море.

Для запобігання зазначеним правопорушенням або притягнення до відповідальності за них, уповноважений орган, відповідальний за захист державного кордону та охорону суверенних прав України в прилеглій та виключній (морській) економічній зонах, має право вживати такі заходи:

1) зупинка суден;

2) огляд суден;

3) затримання або арешт суден та/або членів їх екіпажу, за винятком військових кораблів та інших державних суден, що використовуються для некомерційних цілей.

Вимкнення автоматичної ідентифікаційної системи судном, окрім військових кораблів і державних суден, які не мають комерційного використання, є підставою для зупинки та огляду судна або його переслідування за гарячими слідами [15, c. 25-26].

Країни мають право контролювати та регулювати потік товарів через свої кордони, щоб запобігти контрабанді та іншим незаконним операціям. У прибережній смузі можуть проводитися огляди суден, вантажів та інших транспортних засобів для виявлення незаконних товарів або порушень митних правил. Держави мають право накладати штрафи та інші санкції на порушників митних правил, які можуть бути виявлені під час застосування заходів контролю. Для ефективного митного контролю країни можуть співпрацювати на міжнародному рівні шляхом обміну інформацією та координації дій для боротьби з контрабандою та іншими злочинами.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!