Курсова робота ” Пріорітети національної інформаційної політики США “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКЕТРИСТИКА ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ США

1.1 Організації заходів у сфері інформаційної безпеки

1.2 Політика інформаційної бепеки США

РОЗДІЛ ІІ. ПРІОРІТЕТИ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ США У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Основи майбутнього лібералізму і демократії

2.2 Статегічні аспекти: безпека, економічне процвітання, просування універсальних цінностей, та зміцнення світопорядку

РОЗДІЛ ІІІ. СЕКРЕТ УСПІХУ США У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

3.1 Стретегія кібербезпеки

3.2 Державні структури та їх роль в США

3.3 Кібер страхування

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. ХХІ ст. – ера інформаційних технологій. Свобода доступу до інформації та свобода її поширення, підвищення конкурентоспроможності економіки й розширення можливостей її інтеграції у світову систему господарства, підвищення ефективності державного керування – усі ці переваги надає нам користування інформаційно-комунікативними технологіями. Світ стає більш залежним від сучасних технологій.

Технології, соціальні медіа та транзакції через Інтернет відіграють ключову роль у тому, як більшість організацій ведуть бізнес і спілкуються з потенційними клієнтами сьогодні. Утім, зі всіма перевагами глобалізація у сфері інформаційних технологій підвищує ризик зловживань, крадіжок та шахрайства.

Світ стає вразливішим до кібератак. Ефективність інформаційної безпеки будь-якої держави насамперед залежить від досконалості нормативно-правового регулювання діяльності інформаційної системи державних і громадських органів. Законодавство США у сфері зовнішньої інформаційної безпеки включає сукупність федеральних законів, законів штатів та нормативних актів, які разом складають правову основу для утворення й здійснення державної політики у сфері інформаційної безпеки. Законодавство штатів різниться одне від одного, оскільки нормативні акти окремих штатів є досить відмінними.

Розглядаючи положення законодавства США в інформаційній сфері, помітимо, що вони, з одного боку, спрямовані на забезпечення права громадян на інформацію та конфіденційність їхнього приватного життя, а з іншого – на зовнішню інформаційну безпеку. Це свідчить про збалансованість у законодавствах інтересів особи, суспільства та держави. У лютому 2003 р. в Сполучених Штатах Америки розроблено «Національну стратегію захисту кіберпростору», у якій визначено комплексний підхід до захисту життєво важливих комунікаційних технологій американської нації. Стратегію розроблено за допомогою кваліфікованих у темі інформаційної безпеки спеціалістів.

Стан міжнародної системи підтримання миру та стабільності – найважливіша спільна проблема сучасних міжнародних відносин в цілому й один з ключових параметрів оцінки ефективності зовнішньої політики будь-якої держави. Ефективність зовнішніх та внутрішніх безпекових стратегій держав залежить не тільки від того, якими зовнішньополітичними ресурсами володіє країна, а й від того, наскільки розумно вони використовуються. Найбільш значущим та узагальнюючим документом, що надає цілісну картину уявлення адміністрації США щодо зовнішньої політики країни, є Стратегія національної безпеки США, що зумовлює підвищений інтерес до неї з боку багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, дослідження яких присвячено аналізу стратегій зовнішньої політики та безпеки США.

Аналіз зовнішньополітичних та безпекових стратегій представлено у загальних та спеціальних дослідженнях таких авторів, як: Дж. Най, Р. Армітідж, Зб. Бжезинський, Р. Кейган, Р. Кеохейн, А. Коен, У. Оуенс, Ф. Фукуяма, та ін.; серед вітчизняних науковців варто зазначити праці О. Бахтіярова, О. Бодрука, В. Головченка, А. Гуцала, Д. Дубова, О. Зернецької, Є. Камінського, Б. Канцелярука, О. Литвиненка, Є. Макаренко, С. Недбаєвського, М. Ожевана, І. Погорської, О. Потєхіна, Г. Почепцова, М. Рижкова, О. Сосніна, С. Федуняка, С. Шергіна, І. Хижняка, Л. Чекаленко, та ін.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення зовнішньої безпекової політики США.

Предметом дослідження є пріоритети національної інформаційної політики США.

Метою роботи є дослідження місця, ролі та пріоритетів національної інформаційної політики США.

Для досягнення цієї мети в процесі написання курсової роботи ставилися такі основні завдання:

1. Здійснити загальну характеристику основних аспектів політики інформаційної безпеки США;
2. Проаналізувати пріоритети міжнародно-політичної діяльності США у сфері національної інформаційної політики;
3. Дослідити секрет успіху США у сфері інформаційної безпеки.

Методи дослідження. Методологічна основа курсової роботи складається із: загальновизнаних методів наукового дослідження явищ навколишньої дійсності у їх взаємозв’язку на теоретичному рівні (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо); основних положень загальної теорії права; досліджень з міжнародного права, етики та соціології.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Обсяг курсової роботи становить 35 сторінок.

 

Розділ І. Загальна характеристика політики інформаційної безпеки США

 

Ураховуючи те, що США мають значний фінансовий, технологічний, науково-технічний та воєнний потенціал, а також приділяють велику увагу посиленню національної безпеки, захисту громадянських прав та інтересів бізнесу, досвід цієї держави у сфері управління інформаційною безпекою є найбільш важливим для вивчення. Значимість управління інформаційною безпекою в США на державному рівні визначається також тим, що в цій державі сконцентровані найбільші фінансові компанії, дослідницькі центри та корпорації, які суттєво впливають на розвиток технологій, фінансову стабільність і економічний розвиток усього світового співтовариства. Активізація процесу концептуального забезпечення національної безпеки розпочалась з прийняття Закону “Про національну безпеку” 1947 року, який заклав основу інституційного механізму її забезпечення.

Батьком теорії “політичного реалізму” для США є Г. Моргентау, який обґрунтував поняття “національний інтерес” як рушійну силу в міжнародних відносинах. Він також сформулював концепцію “світопорядку”, в основі якого теорія балансу сил і положення про те, що політика держав визначається боротьбою за владу та вплив. Окремі аспекти теорії національної безпеки розроблювались Т. Шелінгом і Г. Каном (теорія міжнародних конфліктів); Р. Лиска і Г. Снайдером (теорія блоків та коаліцій); К. Норром (теорія потенціалу держави); Зб. Бжезинським (геостратегічні моделі) Е. Люттваком, М. Портером (міжнародна економічна конкуренція) та ін. Поширення отримали прикладні роботи в сфері національної безпеки, спрямовані на обґрунтування тих чи інших аспектів політики США, а також концептуальні розробки національної стратегії[1].

Організаційно їх робота виконувалась на базі дослідницьких центрів, що працюють на замовлення адміністрації США, комітетів конгресу, політичних партій. На сьогодні у США практично оформилась, як один із розділів політології, теорія національної безпеки, яка включає наступні напрямки: концептуальні основи стратегічного бачення; прогнозування міжнародних відносин; національні доктрини і стратегії (концепції) національної безпеки; дипломатична стратегія; економічна стратегія; геостратегічне планування; військова стратегія та прогнозування, забезпечення інформаційної безпеки. У результаті в США сформувалась теорія національної безпеки і відповідний термінологічний апарат, що лежить в основі документів діючої адміністрації США[2].

Так як США в XX столітті стали лідером у розвитку інформаційних технологій, соціально-економічні, воєнні та політичні наслідки інформаційної революції стали найбільш відчутними в цій державі. Америка раніше за інші країни зіткнулася з інформаційними загрозами національної безпеки. В результаті цього США стали першими, хто розпочав розробки державної політики у сфері інформаційної безпеки. В США була створена система державного регулювання в інформаційній сфері, що забезпечує ефективне використання сучасних інформаційних технологій для прискорення американської економіки. Разом з тим, питання інформаційної сфери у XX–XXI століттях зайняло одне з провідних місць у державній політиці забезпечення національної безпеки в США.

Американська модель, запропонована у 1993 році як президентська стратегія США, покладена в основу всіх існуючих моделей формування інформаційного суспільства. План дій адміністрації США в сфері Національної інформаційної інфраструктури (The National Information Infrastructure: Agenda for action, 1993) став найважливішою ініціативою адміністрації Клінтона – Гора[3].

Позицію Конгресу США щодо національної інформаційної політики викладено в доповіді Ф. Вайнгартена “Удосконалення федеральної інформаційної політики: погляд Конгресу” (1996 р.), де зазначається, що Сполучені Штати сприймають інформаційні проблеми як політичні чинники для прийняття рішень, що невід’ємні від глобальних проблем американського суспільства. Інформація є одним із основних ресурсів держави, а системи, покладені в основу її створення, обробки і поширення, сприяють прогресивному розвитку і становлять основні соціальні інфраструктури суспільства. Інформаційна індустрія розглядається як головний стратегічний чинник конкуренції та провідний сектор економіки країни. Інформаційна політика охоплює широке коло урядових заходів: спрямованих на створення інформаційних технологій та управління ними; пов’язаних з потоками інформації; пов’язаних із впливом інформаційних технологій і потоків інформації на конкретні установи чи сферу суспільної діяльності. Одним із ключових напрямів розвитку інформаційної безпеки, також як і в інших державах, є забезпечення національної безпеки, а саме безпеки інформаційних систем “силових” відомств: воєнних сил, зовнішньої розвідки та ін.

 

1.1 Організації заходів у сфері інформаційної безпеки

 

Починаючи з 1992 року, основні зусилля по організації заходів у сфері інформаційної безпеки розпочинались Міністерством оборони США в рамках концепції “Інформаційного протиборства”, що орієнтована на вирішення завдань боротьби з системами управління воєнними силами супротивника на різноманітних рівнях і забезпечення безпеки та ефективності своїх інформаційних систем армії США. Подальший розвиток ця концепція отримала в 1996 році у вигляді польового статуту армії США “Інформаційні операції”. В цілому ж початком сучасної цілеспрямованої систематичної організаційної діяльності у сфері інформаційної безпеки на національному рівні можна вважати директиви адміністрації Президента Білла Клінтона Presidential Decision Directive 63 (PDD 63) “Захист критично важливої інфраструктури” 1998 року. На цьому документі базується підписаний Б. Клінтоном на початку 2000 року “Загальнонаціональний план захисту інформаційних систем”, який визначає основні напрями діяльності держави та всього суспільства у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Також у лютому 2003 року адміністрацією Джорджа Бушамолодшого була опублікована “Національна стратегія досягнення безпеки в кіберпросторі” (“National Strategy to Secure Cyberspace”), в якій п’ять пріоритетів діяльності США по забезпеченню інформаційної безпеки та основних завдань у рамках цих пріоритетів на середньострокову та довгострокову перспективу.

Фактично дані документи можуть вважатися офіційною загальнонаціональною політикою США у сфері інформаційної безпеки, на основі якої будується система діяльності державної влади у цій сфері та структура державних органів, які забезпечують інформаційну безпеку в державі. Відповідно до стратегії інформаційної безпеки, основними державними пріоритетами у цій сфері є:

1. Становлення та розвиток національної системи реагування на події у сфері інформаційної безпеки.
2. Реалізація комплексної системи заходів по зменшенню загроз інформаційної безпеки.
3. Забезпечення підготовки спеціалістів у сфері комп’ютерної безпеки та відповідального відношення всього населення до питань захисту інформації.
4. Забезпечення захисту інформаційних систем, які мають відношення до державних органів.
5. Розвиток різних форм кооперації (у тому числі й міжнародних) у сфері забезпечення інформаційної безпеки[4].

Пріоритетами національної інформаційної політики США визначено:

1. підтримку досліджень і розробок у галузі інформації і комунікації;
2. вплив на їхнє спрямування та заохочення до поширення технічних знань

і можливостей в економіці;

3. сприяння обміну технологіями між лабораторіями та фірмами,

запровадження нововведень на ринках;

4. побудову та вдосконалення інформаційної інфраструктури, контроль за її діяльністю, побудову глобальних систем комунікації і дослідження
5. впливу систем на міжнародні, національні та приватні пріоритети;

збереження порушеної новими технологіями рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями: конфіденційність інформації, інформацію як суспільне благо, інформацію як товар, інформацію як невіддільний компонент існування держави (необхідне відновлення цієї рівноваги і встановлення нових засобів контролю для нових інформаційних відносин);

6. недоторканність приватного життя, конфіденційність інформації

приватного характеру на різних рівнях і в різних сферах державного управління та в приватному секторі;

7. творення урядової політики в галузі інформації і комунікації[5].

 

1.2 Політика інформаційної бепеки США

 

Американська політика у сфері інформаційної безпеки має за мету досягнення, а потім – закріплення домінування США в глобальному інформаційному просторі. Враховуючи велике значення інформаційних ресурсів практично в усіх сферах безпеки, інформаційне домінування є важливим аспектом технологічного, економічного, воєнного і політичного домінування (переваги) США над іншими державами.

Політика США у сфері інформаційної безпеки поєднує як ринкові інструменти лібералізації і регулювання інформаційної сфери, так і намагання встановити прямий державний контроль над інформаційними ресурсами не тільки в національних, а й міжнародних масштабах. У деякому розумінні ці напрями суперечать один одному. Політика лібералізації інформаційної сфери включала такі механізми, як розсекречування воєнних технологій, їх застосування в громадській сфері, зняття заборон щодо експортного контролю, податкові пільги. Американська держава намагалась стимулювати та створювати сприятливі умови для розвитку інформаційного сектору економіки.

В той же час використовувались деякі механізми державного політичного контролю через створення стандартів у інформаційній сфері, регулювання застосування комерційних технологій в органах державної влади, а також використання приватних компаній для розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.

Адміністрація У. Клінтона спочатку більше звертала увагу на кримінальні аспекти інформаційної безпеки – інформаційні злочини, інші правопорушення із застосуванням інформаційних технологій. Це було обумовлено тим, що центром системи забезпечення інформаційної безпеки у 1990-ті роки було ФБР та Міністерство юстиції США. У другий термін перебування у владі адміністрації Клінтона, суттєво зросла роль воєнних аспектів політики США в інформаційній сфері. Реформа цієї системи при адміністрації Дж. Буша була спрямована на включення в процес забезпечення інформаційної безпеки воєнних і розвідувальних органів.

Центральним елементом у цій системі стало створення у 2003 році Міністерства внутрішньої безпеки, воєнні та інші розвідувальні органи мали значні повноваження у цій сфері. Виступаючи перед працівниками Центрального розвідувального управління в штаб-квартирі ЦРУ в Ленглі, Президент США Джордж Буш назвав головні загрози безпеці Сполучених Штатів – на другому місці, після тероризму, в цьому переліку він зазначив інформаційну війну, і вже за нею – поширення зброї масового ураження і засобів її доставки. Як вважають американські військові фахівці, до порядку денного поставлене питання про перенесення акценту в збройному протиборстві з традиційних його форм ведення (вогонь, удар, маневр) в інформаційно-інтелектуальну й інформаційно-технічну сфери, тобто туди, де ведеться підготовка, відбувається прийняття і реалізація воєнних і політичних рішень. Майбутня війна може бути спровокована в інформаційній сфері й охоплюватиме всю сукупність завдань у політичній, економічній, технічній і воєнній галузях.

Одночасно з переходом від постіндустріального до інформаційного суспільства нового значення набуває і споконвічна боротьба щита і меча, броні й снаряда. Полем бою в конфліктах XXI століття стає віртуальний кіберпростір, у якому розгортаються дії інформаційних воєн, а процеси глобалізації накладають певний відбиток і на модернізацію основних концепцій воєнної стратегії XXI століття, що переконливо підтверджує побудова нової національної воєнної стратегії США.

Хоча відставання України від світових лідерів у інформаційній сфері в останні роки скорочується, зберігається наша залежність від іноземних інформаційних технологій та програмного забезпечення. Це створює суттєву загрозу національній безпеці України. Україні, як і іншим державам, необхідно виробити виважену політику держави в цій сфері. Тому, саме досвід США у сфері забезпечення інформаційної безпеки надзвичайно важливий. Також важливими у забезпеченні інформаційної безпеки є воєнні і розвідувальні аспекти. Досвід США представляє зацікавленість у сфері розвитку воєнних і розвідувальних технологій не тільки всередині ВПК, але й у питаннях державного стимулювання та підтримки інформаційних комерційних технологій. Особливо важливим є американський досвід використання інформаційних технологій для створення систем зв’язку та військового управління, а також високоточної зброї. Необхідно зазначити, що інформаційна безпека може стати одним із основних напрямів взаємовигідного співробітництва між Україною та США[6].

У відповідності із генеруванням доктринальних положень в США формується і виконавча система, перш за все система державного управління, що відповідальна за зовнішньополітичний курс та забезпечення безпеки держави в цілому, так і на одному з найбільш важливих напрямів забезпечення інформаційної безпеки. Паралельно з нею розвиваються структури та визначене коло обов’язків недержавної системи забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки[7].

У 2002 році було прийнято Закон “Про внутрішню безпеку”, відповідно до якого систему забезпечення національної безпеки США було доповнено Міністерством внутрішньої безпеки, а також Радою внутрішньої безпеки, що увійшла до складу адміністрації президента. До структурних підрозділів Міністерства внутрішньої безпеки відносяться: Управління прикордонної та транспортної безпеки; Управління з надзвичайних ситуацій; Управління науки та технологій; Управління аналізу інформації та захисту критично важливих національних інфраструктур у складі: Федерального центру захисту від комп’ютерних інцидентів, національної системи зв’язку (Міноборони), Центру по захисту національної інфраструктури (у складі ФБР), програми захисту енергетичної системи (Міненерго).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!