Курсова робота “Проблеми самотності та шляхи її подолання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ САМОТНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ 

1.1 Поняття самотність в психології 

1.2 Підходи до вивчення проблеми самотності особистості 

Висновок до розділу 1

Розділ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЯВИЩА САМОТНОСТІ

2.1 Напрями психологічної корекції почуття самотності 

2.2 Рекомендації щодо попередження і подолання самотності 

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 ВСТУП

 

Актуальність проблеми дослідження. У контексті сучасних соціальних, політичних, економічних і світоглядних змін, викликаних процесом глобалізації та персоналізації, величезними досягненнями в галузі інформаційних технологій, небезпечними для життя епідеміями і переоцінкою загальноприйнятих цінностей, сучасні люди стикаються з постійною адаптацією, коригуючи свою роль в складній системі людських відносинах та переосмислення свого місця в житті. Феномен самотності поставив перед вченими проблему самотності з його багатогранними, складними проявами і масштабами розвитку сучасного світу. Вважається, що самотність – це універсальне переживання людського духу, особистого та соціального життя, і існують расові, економічні та культурні кордони.

Нині самотність – одна з найскладніших психологічних проблем, яку доводиться вирішувати сучасним людям. Це поняття є найменш вивченим з усіх соціальних явищ. Слід зазначити, що молоді люди відіграють важливу роль у процесі розвитку особистості та соціалізації. Ось чому проблема самотності серед молоді дуже важлива. Проведене дослідження сформувало стійке негативне ставлення до цього явища у більшості людей. З іншого боку, сучасне суспільство потребує переоцінки самотності як ресурсу для самовдосконалення та розвитку особистості.

Проблема особистої самотності є предметом пильної уваги в різних наукових галузях (психологія, філософія, освіта, культурологія, соціологія тощо). Завдяки своїй комплексності вона має теоретичне і практичне значення. Хоча з кожним роком все більше і більше робіт присвячується детермінантам, ознакам і проявам самотності, досі немає єдиної теоретичної моделі для пояснення цього поняття. Національні та міжнародні вчені присвятили свої дослідження певним її аспектам. У контексті нашого дослідження цінними для визначення поняття «самотність» є думки: Л. Айвазян, Р. Вейса, О. Долгінової, О. Лафтерова, К. Мустакаса, Л. Пепло, Д. Перлмана та К. Роджерса; змісту й чинників самотності особистості: К. Андерсона, В. Джонса, Т. Довбій, В. Кізіми, І. Кона та Я. Коломинський.

Об’єктом дослідження є поняття самотності особистості.

Предметом дослідження є соціально-психологічні особливості переживання самотності.

Мета дослідження: окреслити соціально-психологічні особливості переживання самотності.

Мета роботи зумовила наступні завдання:

1. проаналізувати поняття самотності в контексті психології;
2. розглянути підходи до вивчення проблеми самотності особистості;
3. пропрацювати напрямки психологічної корекції почуття самотності;
4. розглянути рекомендації щодо попередження і подолання самотності.

Методи дослідження. Вивчення й аналіз літератури в розгляді досліджуваної проблеми; аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників із психології, літературного читання та методичних посібників; теоретичний аналіз та синтез під час вивчення об’єкту, предмета, мети, завдань.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ САМОТНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Поняття самотність в психології

 

Людина – це не тільки біологічне, а й соціальне і духовне існування, яке рідко обговорюється в сучасній філософії. Зазвичай всі потребують один одного, але різною мірою. Хоча люди народжені для спілкування і взаємодії, в засобах масової інформації та науковому співтоваристві все більше і більше людей звертають увагу на феномен самотності як на проблему.

Однак особливою аксіомою більшості досліджень є визнання того, що переживання людиною самотності і фізична ізоляція зовсім не є рівнозначними поняттями. У той же час, в самому загальному наближенні, майже всі автори пов’язують самотність з переживанням гармонії людини з натовпом, сім’єю, історичною реальністю, всесвіту і, нарешті, «відділеністю» від свого «я». Один за поняттям «розлука» завжди щось приховується, що визначає ступінь, в якій людина відчуває самотність.

У будь-якому випадку, самотність можна розглядати як позитивно, так і негативно. Вся різниця полягає у відповіді на питання про поняття «самотність». Однак неможливо дати об’єктивне визначення самотності, ґрунтуючись тільки на зовнішніх ознаках її виникнення: зовнішньому оточенні, умовах життя людини. Зрештою, деякі люди, здається, мають велику соціальну підтримку і широке коло спілкування, але все одно довгий час відчувають себе самотніми. Навпаки, люди можуть не отримувати достатньої соціальної підтримки. Це включає в себе любов, турботу, повагу до родичів у звичайному сенсі і прийняття соціальною спільнотою. Цей чоловік не тільки майже ніколи не страждає від самотності, навпаки, він старанно працюватиме над самотністю [11].

Соціальна природа самотності також визначається представниками когнітивних методів, такими як Л. Пепло, М. Мікелі і Б. Мороче. Вони висунули гіпотезу, що самотність виникає, коли людина сприймає (відчуває) різницю між двома факторами, тобто існує різниця між її власними очікуваннями від соціальної взаємодії та рівнем реалізації. Вони вірять, що самотність – це складна емоція, яка охоплює всю людину, включаючи почуття, думки і поведінку. У цьому дослідженні представник когнітивного методу Л. Попіл та її колеги зрозуміли важливість переживання суб’єктивних аспектів самотності і розглянули роль самооцінки; самосприйняття є ключовою особливістю когнітивної моделі самотності. Люди не тільки занурені в реальні соціальні відносини, а й мають так звану «модель», тобто стандарт соціальних відносин, до якого вони прагнуть. Когнітивні моделі (особливо моделі когнітивного дисонансу) визначають самотність як «перцептивну реакцію суспільства на той факт, що існуючі соціальні відносини не можуть відповідати певним внутрішнім стандартам» [2].

Тому основна увага приділяється двом ключовим взаємопов’язаним питанням. Тобто, як люди оцінюють своє соціальне життя і порівнюють його з моделями, і що можна використовувати в якості моделей. Когнітивна модель розкриває причини і динаміку самотності і розглядає його як нормальне явище. Водночас, беручи до уваги складність досвіду людини, як у роботі Р. Вайса, пропонуються варіанти корекційної роботи з подолання самотності, яка пов’язана з дослідженнями і можливою зміною стандартів. Позиція людини і позиція в суспільстві також пов’язані з поліпшенням соціальних відносин [4].

У сучасному безперервному розвитку цивілізації життя кожної людини включене в незліченні соціальні взаємодії та системи взаємин. Зниження кількості та якості соціальних контактів, поверхневість міжособистісних відносин і незадоволеність справжньою емоційною близькістю з важливими людьми – все це може призвести до негативних переживань, особливо до самотності. Як складне психологічне явище, самотність у людей в даний час багатогранна, розпливчаста і незрозуміло, що ускладнює наукові дослідження. З одного боку, самотність – це глобальне, цілісне і соціально детерміноване явище, і його стандарти недостатньо ясні. З іншого боку, саме складні фактори духовного досвіду, що впливають на глибини людської свідомості, створюють складність, на якій заснована його наукова теорія. Протиріччя між теоретичними та емпіричними аспектами вивчення цього явища призвело до багатьох проблем, пов’язаних з науковими знаннями в умовах стрімкої соціальної глобалізації.

Самотність, як особлива форма ставлення до навколишнього світу, викликана руйнуванням зв’язку між навколишнім світом та іншими об’єктами взаємодії, що проявляються у вигляді розладу, роз’єднаності, непотрібності або комплексу неповноцінності зі світом. Навпаки, важливість миру по відношенню до власних переконань і потреб, суб’єктивних почуттів, думок і переживань, а також прихильність до сприйняття навколишнього світу можуть бути зрозумілі тільки через призму суб’єктивного досвіду. Відсутність соціального зв’язку в спілкуванні. Самотність – один з психологічних факторів, що впливають на емоційний стан людини. Це серія емоцій, що виникають у відповідь на сприймаються дефекти (якісні і кількісні) в соціальній взаємодії [14].

Самотність поширена серед людей, у яких немає інтимних відносин і яким не вистачає дружби. Люди опиняться в стані самотності (наприклад, експериментування, географія, соціальна ізоляція і т. д.) .Все це викличе бурхливі емоційні реакції і в багатьох випадках викличе психологічні потрясіння, що характеризуються тривогою, депресією і потребою взаємодіяти. Зазвичай самотність визначається як сукупність почуттів, переживань (розпач, тривога, депресія, горе, відчуження тощо), зовнішніх реакцій (реакції на персоніфікацію незадовільних міжособистісних взаємодій, об’єктів і тварин), які оцінюються як захисні реакції і розглядаються в рамках психологічних норм), нудьга, нетерпіння. Відсутність різних відносин може не тільки призвести до особистої самотності, але й призвести до серйозних проблем зі здоров’ям.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!