Курсова робота “Профілактика емоційного вигорання соціальних працівників”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ 

1.1. Аналіз наукової літератури по проблемі емоційного вигорання 

1.2. Структура (особливості) роботи соціального працівника 

1.3. Причини виникнення емоційного вигорання у соціальних працівників 

РОЗДІЛ ІІ. КОМПЛЕКС ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ 

2.1. Психодіагностичний комплекс для виявлення рівня емоційного вигорання соціальних працівників 

2.2. Методичні рекомендації по профілактиці емоційного вигорання соціальних працівників 

2.3. Тренінг – профілактика емоційного вигорання соціальних працівників 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Професійна діяльність соціального працівника, незалежно від того, яким видом роботи він займається, належить до професії, яка несе велику моральну відповідальність за здоров’я і життя окремих людей, груп людей і суспільства в цілому.

У процесі складної соціальної взаємодії з клієнтом справи соціальні працівники продовжують потрапляти в стресові ситуації, вникають в природу соціальних проблем власника справи, особиста незахищеність та інші морально-психологічні фактори чинять негативний вплив на здоров’я соціальних працівників. Діяльність соціальних працівників, по суті, передбачає тривале тісне спілкування з іншими людьми. Як і для інших фахівців у системі «від людини до людини», для них характерний так званий синдром «професійного вигорання» або феномен «емоційного вигорання».

Цей синдром проявляється як стан фізичного і психічного виснаження, викликаний інтенсивним міжособистісним спілкуванням при спілкуванні з людьми, що супроводжується емоційною насиченістю і когнітивною складністю. Це пов’язано ще й з тим, що соціальні працівники, крім своїх професійних знань, умінь і навичок, також значною мірою використовують його особистість у своїй діяльності і є своєрідним «емоційним донором». На думку дослідників, негативні психологічні переживання і статки можуть впливати на різні аспекти трудового процесу – професійну діяльність, професійну особистість і професійне спілкування. В цілому, це матиме негативний вплив на особистісне професійне зростання.

Соціальна робота висуває жорсткі вимоги до психофізіологічних характеристик професійних експертів, і необхідні науково обґрунтовані методи відбору та адаптації фахівців із соціальної роботи та запобігання синдрому «емоційного вигорання». Ця актуальна тема завжди викликала інтерес дослідників і практиків. Аналіз наукової літератури показує, що проблема емоційного вигорання знайшла відображення в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених змісту і структурі синдрому емоційного вигорання (Карамушка Л.М., Максименко С.Д., Орел В.Є. та ін.), а також методам його діагностики (Бойко В.В., Водоп’янова Н.Є., Джексон С., Маслач К., Старчекова О.С. та ін.).

Метою даного дослідження є вивчення ступеня вираженості феномену «професійного вигорання» у професійній діяльності соціальних працівників.

Відповідно до поставлених цілей були визначені наступні дослідницькі завдання:

1. Визначити вплив факторів на розвиток «емоційного вигорання»;
2. Дослідити вплив факторів на формування «синдрому емоційного» вигорання в професійній діяльності соціального працівника;
3. З’ясувати характерні риси соціальних працівників, схильних до «синдрому вигорання»;
4. Підібрати комплекс психодіагностичних методик для виявлення синдрому «емоційного вигорання»;
5. Розробити рекомендації щодо запобігання та профілактики синдрому «професійного вигорання»;
6. Розробити тренінгову програму із профілактики та подолання синдрому професійного вигорання у соціальних працівників.

Об’єктом дослідження є професійна діяльність соціальних працівників.

Предметом дослідження є соціально-психологічні фактори, що впливають на формування «емоційного вигорання» в професійній діяльності соціального працівника.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз психолого-педагогічних, соціологічних, джерел, визначення теоретичних основ дослідження; емпіричні: анкетування, тестування з використанням різних методик, що дозволяють визначити наявність синдрому «професійного вигорання» і особистісні особливості.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 50 сторінок, основного тексту – 36 сторінки, список використаних джерел становить 25 найменуваннь.

 

 РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

1.1. Аналіз наукової літератури по проблемі емоційного вигорання

 

На початку дослідження найважливіше – проаналізувати дане поняття на основі пояснень різних авторів. Синдром вигорання – це феномен деформації особистості і являє собою серію негативних психологічних переживань, пов’язаних зі стресом професійної діяльності. Результати зарубіжних досліджень підтвердили, що професійне вигорання є результатом професійного стресу і посилюється із збільшенням їхньої кількості.

Розрізняють такі види стресу, які виникають під час роботи: робочий стрес (пов’язаний з умовами праці та робочим місцем), професійний стрес (пов’язаний з родом занять, типом або видом діяльності), організаційний стрес (через негативні наслідки впливу на людину особливостей тієї організації, в якій вона працює) [10, c. 125]. Вивчення емоційного вигорання почалося задовго до того, як цей термін був введений в науковий обіг. Проблема підтримки психічного та емоційного здоров’я мучила людей з давніх часів. Однак прогрес технологій, розвиток медицини та накопичення знань у галузі психології призвели до необхідності окремого визначення та поглибленого дослідження феномену «емоційного вигорання» («burnout»).

Вважається, що цей термін був використаний американським психіатром Х. Фреденбергер ввів його, щоб висловити емоційне виснаження своїх колег, використовуючи термін «вигорання» в якості метафори. Пізніше цей термін використовувався різними вченими, особливо К. Маслач. Дослідниця використовувал його для опису більш широкого спектру станів, а саме фізичного, емоційного і розумового виснаження людей [23, с. 498]. Протягом наступних кількох років було проведено і опубліковано десятки досліджень з «емоційного вигорання» [12, с. 12]. Однак це призвело до плутанини в розумінні терміну і моделі для пояснення емоційного вигорання.

Одним з яскравих прикладів такої плутанини, яку досі можна зустріти, є поділ понять «емоційне вигорання» і «професійне вигорання» [32, с. 490]. Слід зазначити, що спочатку ці два поняття ставилися до емоційного вигорання в професійній діяльності, але пізніше дослідники довели, що емоційне вигорання пов’язане з життєдіяльністю людини в цілому, і зараз обидва поняття вважаються синонімічними. На додаток до вищесказаного, в науковому співтоваристві вже давно ведуться суперечки з приводу визначення і «моделі» емоційного вигорання. До 1990-х років не було єдиної думки щодо цього явища [12, с. 117]. У наукових дослідженнях зараз використовуються різноманітні варіанти перекладу англійського терміну «burnout»: «професійне вигорання» «емоційне вигорання», «емоційне згорання», «психоемоційне вигорання», «синдром згорання», «психічне вигорання», «психологічне вигорання особистості», «психологічне вигорання» та «вигорання душі» [22, с. 144].

У 1993 році на конференції з дослідження емоційного вигорання, що проходила в Сан-Франциско, вченим вдалося досягти відносного розуміння цього феномену, що знайшло відображення в трьох підсумкових положеннях [12, с. 117]:

1. Синдром емоційного вигорання має структуру, що складається з трьох елементів, включаючи психологічне та емоційне виснаження, деперсоналізацію (цинізм) і зниження професійних досягнень. Психоемоційне виснаження стосується почуття емоційного виснаження і втоми, викликаних власною роботою.

Компонент психоемоційного виснаження є основним структурним компонентом професійного вигорання. Деперсоналізація означає цинізм або емоційне ставлення до роботи та об’єкта роботи. Як свого роду самозахист, як емоційний буфер проти психоемоційного зриву, що розвивається, у формі реакції на «уникнення турботи про одержувача», це може перерости в дегуманізацію. Зниження професійних досягнень пов’язане з ослабленням самооцінки та ефективності роботи.

Компонентом зниження особистих досягнень є самооцінка ступеня емоційного вигорання.

2. Вигорання – відносно незворотне явище.
3. Синдром вигорання – поширене професійне явище, але вперше він застосовується у «допоміжній» професійній сфері.

Однак К. Маслач та інші вчені [23, с. 490] зауважують, що емоційне вигорання пов’язане не лише з роботою, а й з самим життям. Іншими словами, емоційне вигорання також може розвинутися в контексті сім’ї, хобі і т. д. Швидше за все, розвиток емоційного вигорання пов’язаний з роботою, адже більшість людей проводять більшу частину свого часу на роботі, яка є основним джерелом психологічної напруги.

Феномен емоційного вигорання характеризується виснаженням фізичних, розумових та/або емоційних ресурсів людини, яке відбувається в умовах інтенсивного і тривалого стресу. У більшості випадків така ситуація пов’язана з монотонним повсякденним життям і постійним нервовим напруженням. Це призводить до часткового або повного нехтування звичайними робочими завданнями, небажання робити дії і емоційно брати участь у взаємодії з іншими. Емоційне вигорання – це своєрідний механізм психологічного захисту, реакція на зовнішні подразники, що проявляється в повній або частковій відмові від емоцій.

Виділяють кілька видів стресу, що виникають в процесі трудової діяльності:

1) робочий стрес (з причин, пов’язаних з роботою – умови праці, місце розташування і виникнення);

2) професійний стрес (з причин, пов’язаних з професією, статею або видом діяльності);

3) організаційний стрес (виникає через негативний вплив характеристик організації, в якій перебуває співробітник).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!