Курсова робота “Регіональна продовольча безпека в сучасних умовах”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

1.1. Теорія та практика поняття продовольчої безпеки

1.2. Система категорій та показників продовольчої безпеки

1.3. Соціально-економічні параметри продовольчої безпеки

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РІВНЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2.1. Регіональні аспекти забезпечення продовольчої безпеки

2.2. Особливості розвитку продовольчих систем в умовах воєнного стану в Україні

2.3. Стан продовольчої безпеки в умовах воєнного стану в Україні

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

3.1. Зовнішньоекономічні умови забезпечення функціонування системи продовольчої безпеки

3.2. Формування елементів стратегії продовольчої безпеки

3.3. Трансформація національної стратегії продовольчої безпеки 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність проблеми дослідження. Продовольча проблема для усіх країн і на всіх етапах їхнього розвитку є найважливішою. Доступ населення до продовольства часто обмежується кризовими ситуаціями, військовими протистояннями, втратою земельних угідь, зниженням життєвого рівня тощо. Відсутність продовольчої безпеки може бути одночасно і причиною, і наслідком виникнення конфліктів. Все частіше ця проблема в окремих регіонах глобального середовища стає однією з першопричин виникнення затяжних криз . За цих умов, з метою забезпечення національних інтересів України у процесі досягнення її сталого розвитку (відповідно до цілей, визначених Указом Президента України до 2030 року) важливим завданням є необхідність дотримання індикаторів продовольчої безпеки (ціль 2).

Особливого значення питання розвитку продовольчих систем набуває в період воєнного стану. Воєнний час згуртував українське суспільство дедалі тісніше. Сьогодні в Україні фактично зник поділ на соціальні верстви, політичні сили, професійні об‘єднання і навіть групи за інтересами. Всі, за рідкісним винятком, в єдиному пориві працюють на досягнення спільної мети – викинути окупанта за межі нашої держави та посилено відновити агровиробничий потенціал країни. Безумовним пріоритетом сьогодення стає визначення першочергових завдань, які мають покладатися на органи місцевого самоврядування регіонів і територіальних громад, задля того, щоб, з одного боку, забезпечити їх максимальну ефективність в управлінні ресурсним потенціалом відповідних територій, а з іншого, налагодити координацію діяльності всіх владних інституцій з метою своєчасного забезпечення нагальних потреб фронту та відновленням економіки.

Сьогодні Міністерства, Держстат, обласні військові адміністрації регулярно відстежують, зокрема, статистику за балансом основних продуктів харчування; контролюють рівень торговельних надбавок, обсяги вітчизняної сільськогосподарської продукції під експорт, що й надалі на період воєнного стану будуть регулюватися державою. Уряд вивчатиме потребу та кількість підприємств, які потребують фінансування для розширення, відновлення та будівництва виробничих потужностей.

Також — постійно забезпечуватиме 988 потреби вітчизняних підприємств агропромислового комплексу в товарах критичного імпорту. Держава регулярно закуповуватиме продовольчі набори для соціально незахищених верств населення. Будуть реалізовані місцеві програми для самозабезпечення територіальних громад харчовими продуктами. Проблема продовольчої безпеки держави в умовах війни набула надзвичайної гостроти, тож питання розвитку продовольчих систем стають важливим сегментом для безпосередньої комунікації влади з аграріями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий теоретичний доробок щодо проблем гарантування продовольчої безпеки широко представлений у працях багатьох вітчизняних вчених, зокрема Я. М. Гадзала, Л. В. Дейнеко, М. П. Сичевського, К. В. Копилової, С. Б. Вербицького, О. І. Куця, В. П. Славова, А. Е. Юзефовича, Л. О. Ященко та інших вчених.

Метою роботи є визначення та методичний підхід до оцінки регіональної продовольчої безпеки, що полягатиме в обґрунтуванні індикаторів, які доповнюватимуть загальновизнану систему показників останньої, здійснити оцінку стану забезпечення регіональної продовольчої безпеки України відповідно до рекомендованих норм.

Відповідно до поставленої мети даної роботи виникає необхідність у встановлені наступних завдання дослідження:

1. Визначити теорію та практику поняття продовольчої безпеки.
2. Встановити систему категорій та показників продовольчої безпеки.
3. Визначити особливості регіональних аспектів забезпечення продовольчої безпеки.
4. Проаналізувати та дослідити особливості розвитку продовольчих систем в умовах воєнного стану в україні

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань дослідження нами було застосовано такі методи:

• тдіалектичний і логічний – для узагальнення наукових основ продовольчої безпеки в контексті забезпечення сталого розвитку;
• економіко-статистичний – для обробки й аналізу статистичних даних;
• табличний – для візуалізації та узагальнення результатів дослідження.

Структура роботи та обсяг роботи. Курсова роботв складається із вступу, двох розділів,  висновків та списку використаних джерел (25 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 50 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

 1.1. Теорія та практика поняття продовольчої безпеки

 

Справжній розвиток країн у сформованих геополітичних обставинах вимагає більш кропіткої уваги до проблем забезпечення національної безпеки. Абсолютно аксіоматичним є положення про те, що теорія національної безпеки вважається різновидом найбільш загальної категорії  «безпека». Позиція, відповідно до якої держава має за мету забезпечення безпеки, що ратифікується в більшості країн з XVII – XVIII століттях.

Нинішні погляди про феномен безпеки надзвичайно різноманітні. Але з великої кількості наявних підходів до визначення аналізованої групи найбільш часто зустрічається необхідно прийняти аспект, відповідно до яким безпека – певний стан відсутності небезпеки. Однією з основних факторів поширеності такого розкладу позначається генезис самого явища та його походження: безпека – без небезпеки [5, с. 52]. Формулювання феномена безпеки, з одного боку, зобов’язане імплікувати етимологічні та історичні корені уявлення явища, а з іншого – бути незалежним від приєднання до нього властивостей, які визначено зовнішніми похідними.

Можна сформулювати такі теорико-методологічні основні засади подання феномену безпеки:

• безпека – стан захищеності об’єкта від загроз різних типів (реальних, потенційних, внутрішніх, зовнішніх та ін.), яке забезпечує його стійке формування, існування та розвиток;
• забезпечення безпеки – різноманітна діяльність з досягненню та підтримці зазначеного стану захищеності об’єкта;
• умови безпеки – комплекс різноманітних факторів та умов (політичних, економічних, інформаційних, екологічних та інших), сприяють досягненню та підтриманню зазначеного стану захищеності об’єкта;
• загрози безпеці – комплекс різноманітних факторів та умов, сприяють і формують небезпеку і завдають шкоди рівноважному станом об’єкта, що дестабілізує його [7].

Представляючи похідне від феномена безпеки, феномену національної безпеки, крім того, властиві без винятку всі зазначені раніше теоретико-методологічні концепти. Поняття «національна безпека», що міцно увійшов до лексикону та життя сучасного суспільства, має американські витоки, проте на заході він застосовується не в контексті певної безпеки національності, а в сенсі безпеки всієї держави.

Визнається, що сам термін був вперше застосований у 1904 році посланні Президента США Т. Рузвельта Конгресу США, в якому він аргументував захоплення зони Панамського каналу інтересами національної безпеки. На ранніх стадіях свого генези національна безпека співвідносилася в основному з питанням надання військової безпеки, але з ухваленням Закону США від 26 липня 1947 року «Про національну безпеку» відповідне визначення поєднало питання зовнішньої, військової та внутрішньої політики щодо питань застосування США різних засобів – військових та невійськових – у своїй зовнішній політиці. Надалі, насамперед, стараннями західних політологів сутність визначення національної безпеки стало розширюватися, а його суть почала зводитися до можливості країни вберегти національні цінності та інтереси до певних внутрішніх та зовнішні умови.

Дослідженням питань забезпечення продовольчої безпеки вчені займалися не тільки на сучасному етапі, їх вивчення йде своїми корінням за часів Античності. Однак перші відомі в історії дослідження присвячені загальним питанням безпеки загалом, а не продовольчої безпеки. Теоретичні аспекти безпеки вдосконалювалися в міру розвитку економічних відносин На початку XX століття виникли підходи, послужили базою на формування сучасних теорій безпеки.

У процесі розвитку цих теорій стали досліджуватися питання продовольчої безпеки, все більше економістів у своїх працях розпочали приділяти значну увагу саме питанням продовольчої безпеки. Право на повноцінне харчування було сформульовано у Загальній декларації прав людини, ухваленої ООН у 1948 році. Усі міжнародні правові акти в галузі прав людини, прийняті ООН з 1948 року принципах, закладених у цьому документі [5, с. 53].

Елементи Загальної декларації прав людини були виділені у два договору: один – за цивільними та політичними правами, інший – за економічним, соціальним та культурним правам. Право на харчування та захист від голоду було включено до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурних правах, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році.

Поняття «продовольча безпека» було введено у міжнародний загальнонауковий та суспільно-політичний оборот у 1977 році, після зернової кризи 1972 – 1973 р.р. (коли в умовах скорочення товарних ресурсів ціни на зерно зросли приблизно в 3 рази, що поставило багато Держави, які залежали від імпорту продовольства і кормів, в дуже важке економічне становище), Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації про ліквідацію голоду та недоїдання та резолюції «Міжнародні зобов’язання щодо забезпечення продовольчої безпеки у світі» [15].

Продовольча безпека є складовою економічної безпеки держави, ключовим фактором збереження її державності та суверенітету, найважливішою частиною системи життєзабезпечення та демографічної політики, а також необхідною умовою збереження здоров’я, забезпечення фізичної активності, довголіття та високої якості життя населення кожної держави [9].

Метою продовольчої безпеки будь-якої країни є надійне забезпечення всього населення основними видами продовольства при обов’язковому дотриманні умов:

1) фізичної та економічної доступності до харчових продуктів у такій кількості та якості, які необхідні для життєдіяльності людини;

2) максимально можливої незалежності від зовнішніх джерел надходження продовольства.

Продовольчу безпеку в країні вважають досягнутою тоді, коли налагоджено надійне, безперебійне і достатнє (що відповідає науково обґрунтованим нормам) постачання населенню основних харчових продуктів [10]. Тому для оцінювання спроможності дотримання рекомендованих норм споживання м’ясомолочної продукції в областях України обираємо 4 індикатори, окремі з яких доповнюватимуть загальновизнану систему показників у сенсі регіонального й галузевого розвитку:

1) індикатор достатності споживання окремого виду продукції населенням областей України (у статті аналізуватиметься м’ясна і молочна продукція);

2) відсоток забезпечення споживання певного виду продукції власним виробництвом відповідно до рекомендованих норм;

3) потреби в нематеріальних інвестиціях (в НДДКР, рекламу тощо), яку характеризують напрями розвитку споживання певного виду продукції в регіоні;

4) потреби в матеріальних інвестиціях (в обладнання, ресурси тощо), яку характеризують напрями розвитку виробництва певного виду продукції в регіоні.

Отже, продовольча безпека – соціально- економічний стан країни, за якого населенню гарантується забезпеченість продовольством на рівні, необхідному для нормальної життєдіяльності, незалежно від будь-яких зовнішніх та внутрішніх умов.

 

1.2. Система категорій та показників продовольчої безпеки

 

Продовольча безпека є багатоаспектною та складною проблемою, яка торкається кожної соціальної групи, кожної людини і носить національний, міжнародний характер. Дослідження стану продовольчої безпеки відштовхується від об’єктивних критеріїв та методів її кількісного виміру на міжнародному, внутрішньо економічному (на рівні країни) рівнях, та, крім всього іншого, лише на рівні регіону, соціальної групи населення.

Щодо світу загалом інструментами правового регулювання продовольчої безпеки вважаються різного роду декларації, концепції, пропозиції, програми тощо, які мають лише рекомендаційний характер. Продовольчу безпеку в країні вважають досягнутою тоді, коли налагоджено надійне, безперебійне і достатнє (що відповідає науково обґрунтованим нормам) постачання населенню основних харчових продуктів [4, с. 60].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!