Курсова робота ” Робота над розвитком мовлення молодших школярів “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЯ ДИТИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ 

1.1. Психологія та принципи навчання розвитку мовлення молодших школярів 

1.2. Методична характеристика мовного розвитку учнів 

1.3. Основні напрямки роботи з розвитку мовлення в початковій школі 

РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ 

2.1. Організація аудіювання і говоріння як вид мовленнєвої діяльності в початкових класах 

2.2. Робота над переказами в початковій школі 

2.3. Твір як одна з головних форм роботи із розвитку зв’язного мовлення 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Незважаючи на утвердження статусу української мови в нашій країні, мовна культура українців залишається низькою. Це помітно як у повсякденному житті, так і в засобах масової інформації, в суспільстві, в політиці, в освіті, в науці, в економіці тощо.

Громадянин України, який поважає себе та інших, повинен оволодіти культурою української мови: бути ввічливим, добирати слова відповідно до їх значення в контексті, уникати російської мови, суржику, сленгу та інтонаційно оформлювати висловлювання. Сама мова представляє людину, її професіоналізм, рівень культури і освіти, ступінь самосвідомості як громадянина Української держави. Культура мовлення – це вміння точно, послідовно і чітко передавати свої думки за допомогою мови, не порушуючи літературних норм сучасної української мови. Культура мовлення – це «одночасно культура мислення і культура соціальних і духовних відносин».

Особливості спілкування в культурі мови включають: точність, правильність, логічність, багатство, виразність, чистоту, доречність, емоційність. Загалом над проблемою культури мовлення працювали мовознавці та методисти: Бабич Н. Д., Білодід І. К., Богуш А. М., Виготський Л. С., Єрмоленко С. Я., Жовтобрюх М. А., Зимня І. О., Каніщенко А. П., Коваль А. П., Мацько Л. І., Мацюк З. О., Пентилюк М. І., Пилинський М. М., Рубінштейн С. Л., Русанівський В. М., Синиця І. О. та ін.

Їх дослідження стосувалися лінгвокультури особистості і суспільства, теорії мовних норм, якості комунікації лінгвокультури, психологічних і психолінгвістичних аспектів створення висловлювань тощо.

Ознайомившись з кращими літературними творами українських та зарубіжних письменників, особистими прикладами батьків, вихователів, вчителів та поточною роботою уроків української мови, необхідно розпочати роботу з розвитку культури мовлення в дошкільному та молодшому шкільному віці в початковій школі.

Мовні навички, набуті в молодших класах, часто є основою для учнів. Це ключ до успішного оволодіння всіма нормами літературної мови в середніх школах, професійних училищах, вузах і самоучках.

Актуальність обраної теми: дослідження полягає в опрацюванні підходів до формування культури мови в початковій школі, особливо на уроках української мови.

Об’єктом дослідження: є процес формування культури мовлення молодших школярів на уроках української мови.

Предмет дослідження: – система вправ для формування культури мовлення на уроках української мови.

Мета дослідження: – теоретично обґрунтувати і експериментально протестувати різні форми дослідження розвитку мови в першому класі з метою їх вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети визначаємо такі завдання:

1. Обґрунтувати розвиток зв’язного мовлення першокласників у психолого-педагогічних дослідженнях;
2. Проаналізувати методику розвитку мовлення першокласників у шкільній практиці початкової школи;
3. Охарактеризувати організацію розвитку зв’язного мовлення першокласників під час навчання грамоти в системі роботи сучасної початкової школи;
4. Окреслити результати експериментальної перевірки методики розвитку зв’язного мовлення під час навчання грамоти.

Гіпотеза дослідження: в тому, що автори розглядають дану тему в контексті розвивального навчання.

Методи дослідження:

• вивчення й аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури з досліджуваної проблеми;
• вивчення продуктів діяльності школярів;
• цілеспрямоване спостереження за мовною діяльністю дітей на уроках навчання грамоти;
• анкетування;
• вивчення педагогічної документації, планів-конспектів уроків учителів початкових класів;
• педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий);
• кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

База дослідження: Напишіть назву проходження свого експеременту наприклад  «ЗОШ І-ІІ ст м. Київ №14»

Апробація результатів дослідження проблеми:  дослідження є Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ  століття)», Концепція національного виховання та вихідні положення теорії наукового пізнання про зв’язок конкретного й абстрактного, емпіричного й теоретичного; вчення про мову як засіб спілкування; взаємозв’язок мови, мовлення і свідомості; здобутки психолінгвістики в галузі мовленнєвої діяльності; усвідомлення ролі української мови в державному, національно-культурному відродженні України.

Практичне значення одержаних результатів: удосконалена система роботи з розвитку мовлення в період навчання грамоти може бути використана в шкільній практиці вчителями початкових класів, а також викладачами методики навчання української мови коледжів та педагогічних факультетів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЯ ДИТИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

1.1. Психологія та принципи навчання розвитку мовлення молодших школярів

 

Розвиток мови має ґрунтуватися на вивченні теорії. Це не дивно, адже саме теорія забезпечує систему базових лінгвістичних знань, без яких неможливо вільно і грамотно опанувати усну і письмову мову. Так само розвиток мови в учнів не повинен бути відокремлений від вивчення теоретичної інформації про мову. Оскільки усна і письмова мова є реалізацією мовної системи, вона тісно пов’язана з вивченням системи мови.

Знання теорії мови не є обов’язковою умовою для хорошої мови, але знання системи мови, законів її одиниць розвиває мову учнів і вдосконалює її. З іншого боку, визнання ролі мовних засобів для розвитку мови є стимулом до засвоєння теоретичної інформації і мотивує вивчення мовної системи.

Для того щоб сформувати мовну особистість, необхідно враховувати досягнення психології в цій галузі. Сучасним вчителям неможливо обійтися без таких знань на уроках. Практика показує, що дуже часто вчителі ігнорують цей елемент. Але спілкування – це не просто передача інформації від однієї людини до іншої. Спілкування є необхідною умовою людського розвитку суспільства.

Сучасна шкільна методика навчання мови учнів заснована на теорії мовленнєвої діяльності, концептуальні положення якої описані видатним вченими Виготським Л. С., Жінкіним Н. І., Леонтьєвим О. М., Лурією О. Р. Ці ідеї практично були реалізовані в працях Іполітової Н. А., Капинос В. І., Ладиженської Т. А., Львова М. Р.

Виготський Л. С. запропонував такі поняття та ідеї:

1. мовленнєва діяльність;
2. мовний розвиток – процес, пов’язаний з розумовим розвитком, освоєнням практичної діяльності, форм соціальної поведінки;
3. розвиток знакового позначення в мовленнєвій діяльності є розвитком узагальнення за допомогою мовного знака.

Послідовник Виготського Л. С.,  Леонтьєв О. М., розглядаючи структуру спілкування як діяльності, виділяє такі особливості:

• інтенціональність (наявність специфічної мети, специфічного мотиву);
• результативність, тобто ступінь відповідності досягнутого результату поставленим цілям, обов’язкам, соціальному контролю за процесом комунікації та його наслідками.

На основі теорії діяльності Леонтьєва О. М. розвиває теорію прогресивного формування розумових дій Гальперіна П. Я. Вона має розглядатися як навчання різних видів мовленнєвої діяльності.

У формуванні комунікативно-мовленнєвих умінь учнів можна виділити кілька етапів:

1. попереднє ознайомлення з метою дії, створення необхідної мотивації;
2. складання схеми передбачуваних дій;
3. виконання дій у матеріальному чи матеріалізовану вигляді;
4. формування дії як зовнішньо-мовленнєвої;
5. виконання дій подумки.

Вченими (Виготським Л. С., Зимньою І. А., Леонтьєвим О. М., Рубінштейном С. Л.) розроблені основні положення особистісно- діяльнісного підходу до навчання. Відповідно до підходу особистісно-діяльності, в центрі навчання перебуває сам учень, його мотиви, цілі, його унікальна психологічна особистість, тобто учень як особистість. У контексті такого підходу вчитель визначає освітню мету уроку, організовує, спрямовує і координує весь освітній процес, виходячи з інтересів учня, рівня знань і навичок.

Розглядаючи спілкування як організацію та управління навчальною діяльністю учнів, прихильники особистісно- діяльнісного підходу фокусують процес навчання на дослідницьких, комунікативних та когнітивних завданнях школярами. Це потребує визначення таких видів мовної роботи, спрямованих на розвиток творчих здібностей учнів.

Розвиток мови, формування комунікативних навичок необхідно для вміння контролювати правильність і доречність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це, в свою чергу, допомагає особистісному зростанню школярів. На уроках розвитку мови діти вчаться самостійно визначати стиль тексту, вибудовувати їх з урахуванням мети мовного адресата, створювати власні усні та письмові висловлювання. Все це сприяє соціалізації особистості. Психологічною основою комунікативних мовних навичок є теорія діяльності. Тобто мова, як і будь-яка інша діяльність, організована з точки зору психології.

Мовленнєва діяльність характеризується вмотивованістю, цілеспрямованістю, ситуативністю і складається з чотирьох фаз:

• орієнтування в ситуації спілкування;
• планування;
• реалізації задуму за допомогою експресивних засобів мови;
• контролю.

Ефективність розвитку мови у дітей багато в чому залежить від даних сучасної психології та психолінгвістики. Термін «зв’язкове мовлення» використовується в 3 значеннях. Зв’язне мовлення означає процес, який говорить, слухає, сприйняття послідовного викладу або мислення, знання однією людиною. в’язним мовленням називають також продукт цієї діяльності – текст – висловлювання, характерними ознаками якого є смислова та структурна єдність. Зв’язне мовлення – це також область методології, яка спрямована на те, щоб навчити дітей розуміти, відтворювати і будувати висловлювання, дотримуючись норм літературної мови, враховуючи цілі, умови спілкування. Оволодіння мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, міркування – елемент, необхідний для розвитку розумових і творчих здібностей учня, формування ідеалу людської природи, прищеплення почуття національної самосвідомості і гідності.

Державні освітні стандарти з української мови та діюча програма з української мови (1-4 класи), починаючи з 1 класу, надають учням практичні знання про міркування як типом зв’язного висловлювання (тексту); формування умінь аргументувати свою думку, робити умовиводи.  

Для реалізації цих завдань вчитель повинен володіти актуальними психолінгвістичними даними про співвідношення логічних, ментальних і мовних категорій. Про деталі міркування як функціонально-семантичного типу мовлення, його функції та мовне оформлення. Вибір правильної мовної структури в промові – причина, яка викликає у викладача певні труднощі. Міркування як логічна категорія реалізується у формі суджень, а також умовиводів, тому логічно міркування розуміється як ряд суджень до питання, в яких отримано відповідь на поставлене питання; набір висновків за певною темою, викладений у логічно послідовному форматі; процедуру обґрунтування певного висловлювання.

Оскільки основою міркування є логічне мислення, воно неодноразово розглядалося в психології як складова мовленнєво-мислительної діяльності. Психолінгвістика довела, що існує зв’язок між логічними категоріями (поняттями, судженнями) і мовними одиницями (словами, фразами, пропозиціями). Особливість дитячого мислення – фіксувати об’єктивно існуючі зв’язки і розділяти взаємопов’язані реальні явища на більш високому рівні, ніж судження. Це відкриває нові можливості для дитини опанувати більш досконалу структурно-систематичну мову порівняно з пропозиціями – міркуваннями, яка є одним з функціональних і семантичних типів з зв’язного мовлення.

Водночас психолінгвістика встановила, що чим вищий рівень мовної організації, тим сильніший зв’язок між категоріями мови та мислення. Взаємозв’язок між мовою і мисленням на рівні мови функціонально-семантичного типу, тобто на надфразовому рівні; здійснюється найбільш повно й ефективно.

Міркування як мовленнєву категорію слід відрізняти від її філософського і логічного планів, і як тільки воно доходить до категорії логічного мислення, воно змінює своє сприйняття. Міркування – це, перш за все, є найвищою мовленнєвою одиницею надфразового рівня – функціонально-смисловим типом монологічного мовлення, цілісним висловлюванням, на рівні якого найсуттєвіше виявляється єдність мови, мислення та мовлення [1].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!