Курсова робота “Розвиток пізнавальної активності учнів старшої школи”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

1.1. Поняття «пізнавальна активність» у психолого-педагогічній літературі

1.2. Облаштування освітнього середовища для розвитку пізнавальної активності

1.3. Проблемне навчання як ефективний метод пізнавальної активності учнів старшої школи

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ 

2.1. Аналіз навчальних програм з математики для 10-11 класів

2.2. Методи, прийоми, форми та засоби розвитку пізнавальної активності учнів старшої школи на уроках математики

2.3. Розробка уроку, орієнтованого на розвиток пізнавальної активності учнів старшої школи на уроках математики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сьогоднішня школа є осередком надзвичайно глибоких перетворень усього буття і мислення людини. Головним стає учень, який не тільки з бажанням та інтересом засвоїв ту чи іншу інформацію, але й має глибоку впевненість у необхідності пізнання, творчого засвоєння системи наукових знань, виявляє пізнавальну активність та готовність до енергійної діяльності.

Практика середньої школи засвідчує, що перспективним для розв’язання проблеми пізнавальної активності є особистісно орієнтоване навчання, важливим складником якого виступає його діалогічність, що найбільшою мірою дає можливості для розвитку кожної особистості. Пізнавальний інтерес відображає особисте ставлення учня до знань у сфері

пізнавальних цінностей, є складовою об’єктивного закономірного процесу навчання як активного процесу пізнання, важливим фактором необхідності активної діяльності учнів у пізнанні, а також показником якості навчально-пізнавальної діяльності старшокласників, їх спрямованості на ефективне опанування знань та способів діяльності.

Проблема активізації пізнавального інтересу учнів є однією з головних проблем сучасної школи. Це обумовлено тими змінами, які відбуваються у суспільстві та в системі освіти, зокрема. В умовах інформаційного суспільства вчитель повинен відшуковувати нові форми роботи з учнями, а отже, і нові шляхи збудження їх пізнавального інтересу.

Отже, пізнавальний інтерес є могутнім засобом успішного навчання і виховання, необхідною умовою досягнення позитивних результатів. Виховання в учнів пізнавального інтересу до вивчення будь-якого предмету – одне з важливих питань, що стоїть перед учителем.

Розробкою даної проблеми займалося багато науковців, представники різних галузей науки: М.І. Алексєєва, С.І. Ананьїн, О.І. Власова, М.М. Заброцький, С.С. Занюк, К.Е. Ізард, О.І. Киричук, В.А. Крутецький та ін.

У своїх працях вони висвітлювали питання теорії та методології інтересу, його впливу на результативність діяльності школяра, на виховання особистості учня, критерії наявності інтересу тощо.

Мета дослідження полягає в розгляді основних аспектів розвитку пізнавального інтересу серед учнів старших класів під час уроків математики.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:

1. Проаналізувати поняття «пізнавальна активність» у психолого-педагогічній літературі;
2. Дослідити облаштування освітнього середовища для розвитку пізнавальної активності;
3. З’ясувати проблемне навчання як ефективний метод пізнавальної активності учнів старшої школи;
4. Обгрунтувати аналіз навчальних програм з математики для 10-11 класів;
5. Розглянути методи, прийоми, форми та засоби розвитку пізнавальної активності учнів старшої школи на уроках математики;
6. Розробити урок, орієнтований на розвиток пізнавальної активності учнів старшої школи на уроках математики.

Об’єктом дослідження є методика навчання математики у старшій профільній школі відповідно до рівня стандарту.

Предметом дослідження є шляхи розвитку пізнавального інтересу учнів 10-11 класів, які вивчають математику на рівні стандарту.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, метод спостереження, проведення бесід, здійснення педагогічного експерименту, аналіз та статистичну обробку даних.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

1.1. Поняття «пізнавальна активність» у психолого-педагогічній літературі

 

Розглянемо конкретно, що означає термін «активність». За українським педагогічним словником Бурда М. І., «активність» – це здатність людини до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища та самої себе на основі засвоєння багатства матеріальної і духовної культури. Ця здатність проявляється у творчості, вольових актах та спілкуванні. Інтегральна характеристика активності особистості – це активна життєва позиція людини, що виявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості та психологічній готовності до діяльності. Протилежність активності – це пасивність [17, с. 21].

«Активність… – це свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, яке є необхідним для засвоєння знань, вмінь та навичок і включає їхнє подальше використання у навчальній та практичній діяльності» [14, с. 51].

Ця активність виявляється у способі сприймання і реакції на нові знання, а також у кількості пізнавальних питань та інших аспектах. Пізнавальна активність є супроводом будь-якої самостійної дії і, по суті, представляє собою готовність (здатність і прагнення) до енергійного та ініціативного освоєння знань шляхом внесення вольових зусиль.

Енциклопедія освіти, за редакцією Кременя В. Г., визначає пізнавальну активність як «особистісну рису, яка проявляється в ставленні до процесу пізнання і включає в себе готовність і прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Ця діяльність спрямована на освоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності, а також виражається в її якості» [7, с. 678].

В. Лозова підкреслює, що пізнавальна активність, розглядана як риса особистості, проявляється через діяльність, яка обумовлена свідомим вибором оптимальних шляхів для досягнення мети пізнання [12, с. 25].

О. Пиндик визначає пізнавальну активність як «складне психологічне утворення, що представляє собою процес ініціативного перетворення учнем предмета або явища з метою глибшого його пізнання, вдосконалення та вияву «Я» особистості у пізнавальній діяльності» [14, с. 32].

За словами Л. Данилової, «Пізнавальна активність» – це психічний стан суб’єкта, який пізнає, є особистісним утворенням, відображаючим його відношення до процесу пізнання. Ця властивість особистості проявляється та формується через діяльність. Пізнавальна активність визначає інтенсивність та характер навчання, розвивається та виявляється у процесі пізнавальної діяльності [5, с. 19].

За Л. Даниловою, пізнавальна активність дитини представляє собою її внутрішню готовність до активної участі у напруженій розумовій та практичній діяльності під час засвоєння знань, вмінь і навичок. Вона проявляється у вияві самостійності та творчого підходу до вирішення навчальних завдань [5, с. 18-19].

Активність можна розглядати у двох відмінних, але взаємопов’язаних аспектах: як вираження ставлення до пізнання у конкретній навчальній ситуації (залежно від конкретної мети), а також як якість особистості із соціальним значенням. Перший аспект бере участь у формуванні другого.

 

1.2. Облаштування освітнього середовища для розвитку пізнавальної активності

 

Педагоги часто розглядають питання щодо якості освіти, успішності засвоєння матеріалу, особистісних рис вчителя та його взаємин з учнем. Однак вплив освітнього середовища на розвиток пізнавальної активності, настрій, поведінку та бажання учнів повертатися в навчальний заклад часто недооцінюється. Одержуючи освіту, учень проводить в середньому 6 годин на день в школі, а кожного дня відвідує кабінет математики. Тому вчителям важливо обдумати та належним чином організувати освітнє середовище.

Щодо оснащення класу для викладання математики, законом Міністерства освіти і науки України встановлені основні вимоги: “При облаштуванні кабінету математики слід дотримуватися таких вимог:

1. забезпечити оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу з математики та виконання завдань, передбачених Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти;
2. забезпечити максимальну зручність для роботи вчителя та учнів у класі з метою досягнення максимальної ефективності при мінімальному витраті часу на уроці;
3. розмістити обладнання та посібники в класній кімнаті так, щоб вони займали мінімальну корисну площу та робити шафи більш функціональними» [9].

Змінити організацію внутрішнього планування класного приміщення є способом підвищити пізнавальний інтерес учнів, зокрема шляхом зміни розташування їхніх парт під час уроків математики.

Існують різні типи розташування шкільних парт, кожен із яких має свої переваги та недоліки. Перший тип є традиційним, і його можна побачити на малюнку 1:

Рис. 1 – Традиційний тип розташування шкільних парт

 

Традиційне розташування учнів у класній кімнаті спрямоване на зосередження уваги на конкретній особі, зазвичай, вчителі. Це може бути особливо ефективним під час проведення тестувань чи виконання завдань самостійно. Однак, недивлячись на переваги, в даному розташуванні практично неможливо контролювати та взаємодіяти з усіма учнями одночасно.

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

2.1. Аналіз навчальних програм з математики для 10-11 класів

 

Згідно з положеннями та вимогами, визначеними Державним стандартом загальної середньої освіти, освоєнням конкретних знань та навичок з математики старшокласниками, а також стимулюванням стійкого інтересу учнів до математики, виявленням та розвитком їхніх інтелектуальних і творчих здібностей, а також готуванням до майбутньої професійної діяльності є основними завданнями сучасної математичної освіти.

Згідно з вимогами освітніх технологій, які використовуються у процесі викладання математики учням різних профілів, слід налаштовувати їх так, щоб вони враховували різні рівні обґрунтованості, узагальненості та абстрактності знань. Ці технології повинні сприяти розвитку різних видів діяльності старшокласників, які мають різні типи мислення та виявляють різні інтереси. Для досягнення поставленої мети надзвичайно важливо підвищити ефективність уроку математики. Тому проблема активізації пізнавальної діяльності старшокласників через використання спеціально підібраної системи методів та форм організації навчання математики стає особливо актуальною.

Програма викладена у табличній формі і складається з двох основних розділів: змісту навчання та вимог до загальноосвітньої підготовки учнів. У розділі змісту навчання вказано той матеріал, який передбачається для вивчення відповідного класу. Вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів визначаються з огляду на результати навчання, які становлять предмет контролю та оцінювання. Зміст навчання математики структуровано за темами відповідних навчальних курсів і визначено кількість годин для їх вивчення. Це розподілення змісту та навчального часу є приблизним.

Учителю та авторам підручників надається можливість внести корективи в навчальний план згідно з обраною методичною концепцією та конкретними ситуаціями навчання. Кожен навчальний рік завершується спеціально відведеними годинами для узагальнення та систематизації вивченого матеріалу.

Програма розроблена з урахуванням використання методу математичного моделювання для побудови курсу математики. В цьому контексті вступ до курсу відводиться для детального розгляду даного методу. Програма передбачає можливість як сумісного, так і роздільного вивчення геометрії та алгебри, включаючи початковий аналіз. Обрана така структура курсу, де геометрія і алгебра не розділяються, має свої переваги, особливо на рівні стандарту, порівняно з варіантом, де курс «Математика» розподілено на «Алгебра і початки аналізу» і «Геометрію».

Цей метод дозволяє забезпечити єдність навчання математики, зосередити увагу на певних концепціях і фактах протягом короткого періоду часу, розподіляти час оптимально для вивчення окремих тем, враховуючи потреби учнів, створювати природні зв’язки між темами і предметами тощо. Такий підхід набуває особливого значення в умовах загальнокультурної орієнтації в навчанні математики. Другий підхід мінімізує значення великих перерв у вивченні окремих предметів [3, с. 96].

Програма передбачає перш за все засвоєння загальної математичної культури та розвиток математичного стилю мислення, що включає в себе вміння класифікувати об’єкти, встановлювати закономірності, виявляти зв’язки між різними явищами, а також уміння приймати рішення. На основі цієї програми вчителі розробляють календарно-тематичний план для кожного навчального року. Предметні комісії мають право вносити зміни в обсяг і порядок вивчення тем та навчальних питань з обов’язковою обґрунтованістю, враховуючи наявність підручників, особливості учнівського складу, плановані експериментальні роботи та інше. Зміни повинні отримати схвалення від районних (міських) методичних об’єднань вчителів математики.

Програма включає перелік критеріїв оцінювання рівня підготовки учнів за кожною темою. Цей перелік використовується як основа для розробки плану системи тематичного контролю та для встановлення конструктивних цілей вивчення теми у вигляді низки завдань. Ці завдання є діагностичними та сприяють ефективному освоєнню матеріалу. Програма надає вчителеві широкі можливості вибору засобів, форм та методів навчання, а також визначення методичних шляхів та прийомів для ефективного викладання конкретного матеріалу.

Головний акцент у навчанні математики приділяється формуванню учнівського розуміння суті математичних знань, ознайомленню їх з ідеями та методами математики, а також розкриттю ролі цієї науки у процесі вивчення та трансформації реальності. Основні завдання включають оволодіння системою математичних знань і навичок, спрямованих, передусім, на загальноосвітні та загальнокультурні цілі, а також на необхідність успішного вивчення інших областей знань.

Навчання математики переосмислюється з урахуванням цілісних пріоритетів, що включають:

1. створення передумов для різнобічного розвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, перехід до особистісно орієнтованих педагогічних технологій;
2. виховання особистісних якостей громадянина – патріота України;
3. формування життєвої, соціальної, комунікативної і комп’ютерної компетентностей учнів;
4. посилення практично-діяльнісної і творчої складових у змісті всіх освітніх галузей;
5. гуманізації та гуманітаризації змісту навчання;
6. комплексної реалізації оздоровчої функції шкільної освіти;
7. приведення обсягу та складності навчального матеріалу у відповідність до вікових можливостей дітей та їхніх перспектив розвитку;
8. забезпечення профільного навчання у старшій школі, генералізації та інтеграції знань на базі фундаментальних ідей, законів і теорій;
9. перерозподіл навчального матеріалу між різними ступенями школи;
10. забезпечення наступності навчального змісту та вимог щодо його засвоєння між дошкільною освітою та початковою школою;
11. між початковою та основною школою;
12. між основною та старшою школою;
13. забезпечення взаємодії між загальноосвітньою підготовкою та вимогами професійно-технічної та вищої освіти.

Математика відзначається особливим значенням у сукупності знань людства, виступаючи у ролі універсального та потужного методу в сучасній науці. Тому особлива увага повинна бути приділена визначенню впливу математики у різних сферах її застосування. Особливий акцент слід зробити на забезпеченні учнів математичними засобами для формування правильних уявлень про математичне моделювання та вивчення їхнього використання для вирішення різноманітних практичних завдань.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!